Посткомунікативні процеси в сучасному суспільстві

Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

Самостійна робота на тему:

«Посткомунікативні процеси в сучасному суспільстві»

Виконав:

студент ІІ курсу відділення МІ

2 академічної групи

Киричук Олег

                                                      Викладач: Даниленко С.І.

Київ 2008

1. Загальна характеристика пост комунікативних процесів

Жодна комунікація не є завершеною. За нею має наступити дія або побудова нової комунікації. Ця дія називається посткомунікацією, або вторинною комунікацією. Посткомунікативний процес може мати вербальну форму – відповідь співрозмовникові, нове висловлення – або невербальну форму: певна дія чи її відсутність. Посткомунікаційний етап допомагає ораторові усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей, проаналізувати подію, обговорити можливі наслідки. Зміст вторинної комунікації тісно пов’язаний зі змістом первинної. Простіше кажучи, первинна комунікація - це саме повідомлення, а вторинна - реакція на це повідомлення. Реакцією може бути будь-що -  різноманітні чутки, плітки, обговорення, аналіз, навіть відсутність будь-яких дій у відповідь. Посткомунікація не є автоматичним розширенням первинного комунікативного процесу. Тобто у вторинній комунікації виділяються лише найбільш важливі моменти з первинної комунікації.

Прикладом посткомунікативного процесу може бути така ситуація: припустимо, що високопосадовець якоїсь країни допустив неприйнятне висловлювання в бік іншої країни. Це буде первинними комунікативним процесом. Якийсь певний інформаційний інтернет-портал розмістив статтю про цю подію - це вже буде вторинним процесом. Також вторинною комунікацією будуть коментарі до цієї статті з боку людей, які прочитали її. У системі вторинної комунікації особливо важливі тексти і події.  Саме тексти і події формують зміст вторинної комунікації і впливають на насиченість посткомунікативного процесу.

Посткомунікативними процесами опікується герменевтика. Герменевтика — наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів. Основне питання герменевтики - як можливе розуміння? Одним з основних відкриттів герменевтики було герменевтичне коло — це принцип розуміння тексту, який базується на діалектиці частини і цілого: розуміння цілого складається з розуміння окремих його частин, а для розуміння частин необхідне попереднє розуміння цілого. Тобто через попереднє розуміння окремих слів  здійснюється розуміння тексту. Самі слова уточнюються через контекст.

Також посткомунікативним процесом є аналіз виступу оратора чи певної події. Це робиться в першу чергу для того, щоб виявити і врахувати помилки. Тут важливим є текст, з яким виступав оратор. Аналіз теж є видом вторинної комунікації. Він може бути різних типів, наприклад, контент-аналіз, пропагандистський аналіз, когнітивне картування і оперативне кодування (аналіз комунікативних потоків, на основі якого робиться передбачення майбутньої поведінки в даній ситуації) та ін. Аналіз більш характерний для наукових кіл, ніж для широкого загалу. Він потребує більш ґрунтовного підходу.

Наприклад, контент-аналіз. Він використовується для вирішення задач аналізу комунікацій у сфері державних і бізнес-структур. Його суть - у переведенні вербальної інформації  в більш об’єктивну невербальну форму. Кожен крок може бути зроблений тільки на основі явно сформульованих правил і процедур. Важливим перевірочним механізмом є те, що результат можна перевірити при дослідженні одного і того ж матеріалу різними дослідниками. Тобто в ідеалі, якщо 50 аналітикам дати одне і те ж завдання, вони всі мають отримати схожий результат.

Вторинна комунікація може бути усною чи письмовою. Усна комунікація сильною мірою орієнтована на отримувача повідомлення. Тобто лише те, що цікаве, може бути переданим і давати опір природному затуханню. Письмова орієнтована більш на отримання об’єктивної істини, виявлення помилок і т.д. Існує різна кількість варіантів щодо усної чи письмової форми подання первинного і вторинного повідомлення: первинна -  усна, вторинна -  письмова; первинна і вторинна - усні; первинна і вторинна - писемні; первинна -  письмова,вторинна -  усна

Вторинна комунікація може бути несанкціонованою. Таке часто трапляється в країнах, де не дуже звертається увага на права людини. Наприклад, це заборона акцій протесту. Також таке можна було спостерігати в Радянському Союзі, коли про деякі речі говорити просто не можна було, а всі аспекти суспільно-політичного життя мали обговорюватися лише у позитивному для влади світлі.

2.Чутка - один з видів розповсюдження інформації.

Одним із видів вторинної комунікації є чутки.

Чутка - це неофіційна інформація, що сама транслюється з невизначеною мірою достовірності, повідомляється або в процесі безпосереднього між особового спілкування, або опосередковано передана суб'єктом знайомим учасникам комунікації.
                                                                                                                                               С. Беззубцев.

Природа чутки така, що її важко утримати в собі. Людина у будь-якому випадку прагне передати її далі, а передавши, відчуває психологічне полегшення.
                                                                                                                                               Г.Почепцов.

Вірогідність спотворення  інформації у чутці зростає прямо пропорційно кількості ротів і вух, через які вона пройшла . Дуже часто чутки розповсюджуються швидше, ніж офіційна інформація.

А кращий спосіб підігріти інтерес до якої-небудь події - прямо заборонити про нього говорити або заявити про повну невідповідність чутки істині. При цьому бажано тут же переказати чутку  і постаратися її спростувати. Будьте упевнені, люди звернуть увагу і запам'ятають саму чутку , а не її спростування. Слова «Ви чули, говорять, що ..., але я цьому не вірю, це неправда» - найулюбленіший вступ у багатьох пліткарів і розповсюджувачів чуток.

Є декілька передумов виникнення чуток.
Стикаючись з незрозумілим явищем і не знаходячи достатнього пояснення якійсь події, людина звертається за порадою або допомогою до знайомих, але при цьому інтерпретує подію так, як вона сама її сприймає і розуміє. А якщо у людини є цілком певна точка зору на подію, то вона хоче зайвий раз переконатися в своїй правоті або показати відношення або перевагу відносно кого-небудь. Словами «я б так ніколи не зробив , у мене б совісті не вистачило так зробити» часто закінчується виклад якоїсь чутки. При цьому відмітається сама думка про причетність розповідача до події і дається його «моральна» оцінка.

З розвитком цивілізації, розподілом праці, ускладненням міжособових зв'язків зростає потреба в обміні інформації, яку не завжди можна отримати офіційним шляхом, - через ЗМІ, електронні джерела і такі традиційні «джерела інформації» як книги.

Чутки часто грають важливу роль у формуванні громадської думки, іміджу особи (особливо публічною). Чутки можуть посилити паніку (пригадаєте перебудовний дефіцит, коли люди масово купували цукор, сірники і інші продукти, навіть якщо удома вже не вистачало місця, щоб все це складувати), дезорганізовувати роботу фірми або підприємства, скомпрометувати людину, органи влади або правоохоронні органи, торгові марки і бренди.

Ознаки чуток.

1. Колективне авторство і анонімність.
Хтось комусь щось сказав, той передав іншому в тому ступені, наскільки зрозумів сам, і додав дещо від себе, і так пішло по ланцюжку. Це як гра в зіпсований телефон: якщо усна інформація пройшла через 12-15 учасників - сам автор не впізнає свої слова, настільки вони бувають спотворені. Особливо це стосується чуток щодо подій, які є проблемними або емоційно зачіпають людей.

2. Невизначеність достовірності інформації.
Абсолютно недостовірних чуток не буває. Приказка «в кожній казці є доля правди» вірна і щодо чуток. Абсолютно правдивих чуток теж не буває хоч би тому, що в усному переказі кожен з учасників може додати дещо своє або інтерпретувати ситуацію по-своєму, адже у кожного своя правда. До того ж, різним людям одна і та ж людина може розповідати різні версії однієї і тієї ж чутки.

3. Усність.
Чутка передається від однієї людини іншій, при цьому враховуються інтереси і потреби слухача, тому що чутка повинна викликати довіру, виглядати правдоподібною саме для тієї людини (або групи людей), якій вона розповідається. Хоча останнім часом «сарафанове радіо» починає поступатися місцем Інтернету.

Наприклад, якщо узяти офісні чутки, то в межах одного відділу вони можуть передаватися від співробітника до співробітника, а в межах всієї фірми - по електронній пошті або «асьці». Якщо ж тема чутки зачіпає і сторонніх людей - така чутка  може вийти далеко за межі якоїсь конкретної організації за допомогою (зокрема) того ж Інтернету. На галузевому рівні до справи підключаються спеціалізовані ЗМІ і рекламні агентства, які можуть використовувати чутки в своїй роботі.

Повідомлення, які транслюють засоби масової інформації і офіційні заяви можуть бути інформаційним приводом для виникнення чутки, підштовхнути її передачу  від однієї людини до іншої, при цьому продовжуючи змінювати сам зміст чутки.

4. Актуальність.
Інформація, якщо вона злободенна і цікава, не може бути забута і похована просто так, наступного ж дня. Така інформація передаватиметься з вуст у вуста і обростатиме все новими і новими подробицями. Це якраз той випадок, коли сам розповідач може почути запущену ним чутку  і не дізнатися - дуже багато люди привнесуть своє в цю чутку  і спотворять її.

5. Яскравість.
Інформація, що міститься в чутці, повинна викликати у людей певну емоційну реакцію (наприклад, здивування, відчуття дотику до таємниці, страх), зачіпати емоції багатьох людей. У історії є багато подій, що викликають лавину чуток. Чим значніше подія, чим важливіша вона для людей (і чим менше офіційної інформації про неї) - тим більше чуток вона викликає.

Втім, якщо подія не така вже і значна, але в ній беруть участь відомі люди (артисти, політики і інші публічні особи), то вона теж може володіти яскравістю за рахунок складу учасників. Причому, деякі люди, прагнучі до популярності, можуть і самі створювати і ширити чутки про себе. Найпростіший спосіб створення чуток про себе: «о мені говорять, що…(детально перераховується, хто, що і чому говорить), але це не так, я білий і пухнастий». Чим частіше і докладніше людина розповідає те, що говорять про нього інші - тим більше він хоче бути на слуху, щоб про неї продовжували говорити і далі.

6. Спрямованість чутки на задоволення якої-небудь потреби людей.
Наприклад, на потребу бути визнаним і обізнаним в якій-небудь області для підняття авторитету (для розповідача) і потреба в співпереживанні, співчутті, володінні особовими і моральними якостями (для слухача).

Пригадаєте стару скандальну передачу «Вікна» з Дмитром Нагієвим і бабусь (і не тільки бабусь), що щодня її обговорювали: «Боже, а ти бачила цей сором, як же можна таке по телевізору дивитися (далі слідує докладний переказ передачі, який свідчить про регулярний її перегляд), я б ніколи не почала про це розповідати!». Потім учасники розмови всі разом ще раз перемелюють кісточки учасникам передачі і роблять висновок, що вже вони-то зовсім не такі, а принциповіші і високоморальні. Збори пліткарів закінчуються на той час, коли пора розходитися по будинках, щоб подивитися свіжу, сьогоднішню передачу, запам'ятати її і запастися порцією суспільного обурення, яке буде висловлено завтра на тому ж місці, в ту ж годину із словами «О, як можна таке дивитися!»

Самотрансльованість чутки може пояснюватися змістом (вона відтворюється до тих пір, поки її інформація актуальна і зачіпає слухачів), чутка  може бути відповіддю на колективні тривожні очікування або бути висловлюванням суспільного бажання.

Схема відтворення чутки така. Одна людина є безпосереднім учасником або спостерігачем події (як подія може виступати навіть повідомлення засобів масової інформації), у неї виникає бажання поділитися інформацією, що вона і робить в компанії інших осіб. Але це само по собі не є чуткою. Якщо ж серед слухачів виявляються зацікавлені або небайдужі люди, які своїми словами передають цю чутку далі іншим своїм знайомим і роблять це так, щоб не залишити співбесідників байдужими - це вже народження чутки.

На ранніх стадіях розвитку людства чутка  була єдиним способом обміну інформацією про джерела небезпеки, ресурсах для життєдіяльності і подій з життя первісного суспільства. Зараз чутки - це криве дзеркало, в якому відбиваються вже існуючі установки, стереотипи і очікування людей. Парадокс в тому, що боротися з чутками і викривати їх - справа практично безнадійна, це все одно, що підливати олію у вогонь.

3. Вплив чуток в історії

Oстаннім етапом масового селянського руху в Наддніпрянській Україні середини ХІХ століття був так званий похід «У Таврію за волею» 1856 р. Ці селянські заворушення також були спровоковані подіями Кримської війни. Розорення Криму, знекровлення його господарства та населення внаслідок поразки імперської машини в перебігу війни, породжували численні чутки та міфи (під впливом ще незабутої «київської козаччини»), що той з селян, хто оселиться у Таврії отримає волю і землю. Про міфотворчість народної уяви, яка акумулювала вільнолюбні очікування селянства та їх монархістські уподобання, свідчать спогади сучасника подій, місцевого дідича А.Романова, який переказує чутки, що ширилися серед селян Катеринославської та Херсонської губерній: начебто на Перекопі «в золотому наметі сидить цар і всім, хто прийшов, роздає волю, а ті, хто не з’явиться або запізниться, лишається, як і раніше, в панській неволі».