Прогнозування в операційному менеджменті: суть та часові горизонти

16

Зміст

Вступ.

1.              Сутність та принципи прогнозування.

2.              Методи прогнозування.

3.              Значення прогнозування в операційному менеджменті.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

Сучасний світ живе в умовах великих змін. Ускладнились і посилились взаємозв'язки і взаємозалежності науки, техніки, економіки, соціальної сфери. Значно виросла динаміка розвитку всіх сторін суспільного життя, різноманітність альтернативних варіантів шляхів і засобів вирішення тих чи інших проблем.

Адаптація до швидких змін вимагає прийняття оперативних і ефективних рішень, постійного корегування того, що робиться і як це робиться. Однак тільки реагувати на проблеми, що виникають, означає постійно запізнюватись і, таким чином, значно ускладнити ситуацію. Саме тому керівники усіх компаній приділяють особливу увагу системі прогнозування на підприємстві.

Актуальність даної теми полягає в тому, що у зв’язку з економічною кризу підприємствам потрібно чітко визначити систему економічних прогнозів, щоб миттєво реагувати на ситуацію на ринку та задовольнити попит споживачів.

Метою дослідження є охарактеризувати суть прогнозування в операційному менеджменті, його принципи та основні завдання.

Предметом дослідження є система прогнозування в операційному менеджменті, її суть та економічне значення. Також досліджуваними є методи прогнозування та їх специфіка.

Під час написання роботи були використані методи індукції та дедукції, метод історичного та логічного, метод аналізу та синтезу, емпіричний метод, метод наукової абстракції а також математичні та статистичні методи.

В ході дослідження  були використані наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів (Андрушків, Котлер, Березин), а також економічні журнали та статті. Вони і становлять методологічну базу даної роботи.

1.      Сутність та принципи прогнозування.

У ринковій економіці прогнозування  є невід’ємним елементом системи прогнозування на підприємстві. Саме цей процес  забезпечує оптимальними можливостями для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентноздатності і прибутковості підприємства, а також прогнозування доходів і витрат підприємства, руху його коштів .

Прогноз (від гр. prognōsis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.[1, c.24]

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

• цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

• системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

• наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

• багаторівневий опис — опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

• інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

• адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

• послідовне вирішення невизначеності — ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

• альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.[4, c.32]

Прогнозування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс прогнозової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації «зверху» всієї його діяльності і надання підприємству широких прав щодо визначення та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці, а й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності нести відповідальність за кінцеві результати господарювання. Усе це має відбитися в прогнозах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства як його нова якість за ринкових умов і пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування зумовлюють необхідність створення системи прогнозування та управління підприємством, здатної швидко й ефективно реагувати на ринкові потреби.

Поряд із загальними принципами управління та прогнозування (оскільки останнє є функцією першого) існують і специфічні принципи прогнозування, а саме: цільова напрямленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета прогнозування. [2, c.28]

Найважливішим принципом прогнозування є вибір та обґрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом прогнозування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

— господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції;

— виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства випуск певної продукції належної якості;

— науково-технічну: постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

— соціальну: якомога більш повне забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

— екологічну: забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Ефективність і реальність прогнозів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передбачає, щоб прогнозування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Системний підхід треба використовувати для обґрунтування й розв'язування прогнозових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.[3, c.44]

Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності прогнозування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

                  підтримування безперервної прогнозової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту прогнозування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;

                  взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових прогнозів;

                  своєчасне коригування перспективних і поточних прогнозів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економіка в цілому) та внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання.

Однією із найважливіших вимог до прогнозованих рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних тощо.

Важливою якісною характеристикою прогнозу є його збалансованість, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками прогнозу. Збалансованість — це визначальна умова обґрунтованості прогнозів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.[5, c.66]

За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований за його складання прогноз не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип збалансованості потребує також прогнозування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

Принцип адекватності системи прогнозування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій і факторів виробництва, остільки методи прогнозування, показники та розділи прогнозів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності  - застосуванню  поліпшених або принципово нових методів та процедур прогнозування.

Залежно від тривалості прогнозового періоду прогнозування поділяється на перспективне й поточне. Перспективне прогнозування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту прогнозування перспективний прогноз розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгостроковий прогноз виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень. Найважливішими складовими середньострокового прогнозу є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, що виготовляється, конкретніші інвестиційні та фінансові показники.

Середньостроковий прогноз — це, власне, деталізований стратегічний прогноз на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим прогнозами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість прогнозового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.[8, c.124]

Поточне прогнозування полягає в розробці прогнозів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного прогнозування є оперативно-календарне прогнозування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

2.      Методи прогнозування.

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб’єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: 

1) фактографічні; 

2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними в цій групі є методи: екстраполяції, функцій, кореляційно-регресійних моделей.[6, c.48]

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція — вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення. [11, c.48]

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні.

Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).