Школа предпринимательства

План

Вступ 3

1. Історичні передумови виникнення школи підприємства 4

2. Сутність та основні критерії школи підприємництва 6

3.Уявлення про стратегічне бачення 8

4.Вклад, критика і контекст школи підприємництва 11

Висновок 12

Список використаних джерел 14

 

 

Вступ

У 90-ті роки, майже непомітно, виникли зовсім нові підходи до формування стратегії, сформовані представниками школи підприємництва. Подібно до школи проектування, школа підприємництва зосередила процес у руках вищого керівництва, але на відміну від школи проектування і в супереч школі планування, вона приділяє значну увагу інтуїції. Дана обставина змінила процес формування стратегії: педантичне проектування стратегії перетворилося на формування бачень та перспектив. Ця ідея була застосована до окремих підприємств, що працюють у визначеній ніші, приватних компаній та ситуацій, що пов'язані з циклами. Варто наголосити, що представники даної школи висували думки про те, що кожній організації потрібна проникливість передбачливого лідера.

Стратегія формується у голові лідера організації, що відштовхується від  своєї інтуіції та минулого досвіду. Він знаходить бачення майбутньої організації та напрямки їх досягнення. Контролюючи і розробку, і впровадження, бачення лідера може змінюватися з урахуванням оточуючих умов і більш підходить для підприємницьких старпт-апів або реструктуризації великих організацій. На думку Мінцберга, саме це може бути частиною процесу пожвавлення організації.

Школу Підприємництва легше зрозуміти  як школу “мрії” або школу “мрійливого лідера”. Тут формування стратегії є загадковим образом, що виникає в уяві підприємця чи лідера. Відповідно до даного підходу стратегія може бути новаторською та послідовною, а між роздумами та діями може не існувати розриву.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичні передумови виникнення школи підприємства

Школа підприємництва в певному розумінні має економічне коріння. Це пояснюється тим, що економічні теорії, зокрема неокласична економічна теорія значну увагу приділяла ролі та значенню підприємця. Наголосимо на тому, що здебільшого значення особи-підприємця спочатку зводилась до визначення кількості та ціни продукції. Економічна теорія розвивалась, обумовлена об’єктивними чинниками, такими як розвиток великих компаній. Проте, навіть з виникненням теорії олігополії роль підприємця залишалася такою ж і зводилась до розрахунку ціни та кількості виробленої продукції.

Однак, представники економічної теорії, зокрема Карл Маркс не підтримував таке звужене  розуміння ролі підприємця. Маркс вважав, що підприємці є нічим іншим як провідниками економічних і технологічних змін, в цей же час критикуючи їх вплив на суспільство в цілому.

 Видатну  роль підприємця визнавав і  Йозеф Шумпетер, На його думку, корпоративне поводження пояснюється не стільки прагненням до максимізації прибутку,  скільки спробами “ ...порозумітися  із ситуацією, що швидко міняється, утриматися, коли ґрунт іде з-під «ніг» фірми. Іншими словами, зазвичай проблему бачать у тім, як капіталізм управляє існуючими структурами, у той час як дійсні труднощі криються у відповіді на питання про те, як він створює й руйнує їх”. Зазначимо, що саме створення та руйнування існуючих структур є так званим творчим руйнуванням Й. Шумпетера, під яким розуміється механізм, що забезпечує розвиток капіталізму, де рушійною силою виступає — підприємець. За Й. Шумпетером, підприємець - не обов'язково той, хто створює первісний капітал або винаходить новий продукт; насамперед він має комерційну ідею. Але ідеї ефемерні, але в руках підприємця вони стають і діючими, і прибутковими. Тим, хто приділяє (подібно більшості економістів) особливу увагу матеріальній стороні бізнесу - грошам, устаткуванню, землі, внесок підприємців може здатися несуттєвим, адже проникливість і творчість, у такому випадку, є не менш важливим. Й. Шумпетер пояснює це тим, що вони (підприємці) не збільшують матеріальні цінності, не створюють оригінального устаткування й верстатів, але вони інакше, цікавіше й ефективніше використають уже існуючі засоби виробництва.  Вони «придумують нові комбінації».

Й. Шумпетер розглядає «нові комбінації» як ключовий фактор підприємництва, відносячи до них «відкриття принципово нового бізнесу або ведення давно відомої справи по-новому». Підприємцеві властиво ризикувати. Але засновник організації хоча й залишається її формальним главою, на думку Й. Шумпетера, перестає виконувати функції підприємця, оскільки більше не є новатором.

Не всі  автори згодні з таким трактуванням. Так, Найт розглядає підприємництво як синонім значного ризику й дій в умовах невизначеності, а Пітер Друкер іде ще далі, ототожнюючи підприємництво з управлінням як таким. «Для ділового підприємства головне... підприємницькі дії, усвідомлене прийняття ризику. Ділове підприємство — це підприємницький інститут...

Залежно від конкретної позиції вченого, підприємцем називають

(а) засновника  організації (неважливо, чи було її створення новаторським актом і чи є ця людина стратегом),

(б) керівника-власника  приватного підприємства

(в) керівника-новатора  організації, що належить іншим особам.

Вивчаючи  особистість «підприємця», деякі автори протиставляють його «адміністраторові». Так, Г. Стівенсон і Д. Гамперт припустили, наприклад, що, «приймаючи рішення, адміністратори й підприємці найчастіше ставлять важливі питання в різній послідовності».

Стівенсон і Д. Гамперт описують підприємця як людину «що постійно відслідковує зовні зміни, кожна з яких може обернутися для нього щасливим шансом, у той час як [адміністратор] ...прагне до збереження в цілості наявні ресурси, займаючи оборонну позицію при виникненні найменшої потенційної загрози їхнього виснаження» . Крім того, підприємці «уміють дуже швидко розпізнавати сприятливі можливості й використати їх. Вони чимось нагадують вуличних торговців парасольками, які як з-під землі виростають перед вами з першими гуркотами грому». Тому їхні дії характеризуються як «революційні, уривчасті» на противагу «еволюційній, довгостроковій» діяльності адміністраторів.

         Л. Палич і Р. Бегбі також думають, що «підприємці класифікують можливі варіанти розвитку подій більш рішуче, ніж це роблять інші, ...тобто підприємці краще інших бачать переваги й недоліки, можливості й небезпеки, потенціал для вдосконалення й перспективи можливого погіршення».

 А.  Коул, економіст, що узвичаїв вислів, що передає суть дій підприємця, - «сміливий хід», виділяє чотири типи підприємців: розважливий винахідник, новатор-натхненник, надоптимістичний організатор і засновник сильного підприємства.

Шкода, ідеї Й. Шумпетера, А. Коула й деяких інших економістів розділяють не всі. Багато теоретиків і практиків віддавали й віддають перевагу не мінливості стратегічного передбачення й унікальності ринкової ніші, а абстракціям конкурентного ринку й передбачуваним менеджерам.

Прихильники школи Підприємництва вважають, що ключовим, що забезпечує успіх організації фактором є персоналізоване керівництво, що базується на стратегічному передбаченні. Вони поширюють даний принцип, у першу чергу, на сферу бізнесу й інші області людської діяльності, причому, на їхню думку, він дієвий не тільки в умовах становлення нових організацій, але й у ситуаціях, коли доводиться «повністю перебудовуватися» досить досвідченим організаціям, що потрапили в скрутне становище.

Отже, хоча «підприємництво» спочатку асоціювалося з організацією власної нової справи, поступове значення цього терміну розширилося й тепер воно описує різні форми індивідуального, активного та цілеспрямованого лідерства. Хоча Мінцберг зауважує що підприємництво можна охарактеризувати як проникливе керівництво організацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність та основні критерії школи підприємництва

В основі підприємницького погляду на процес побудови стратегії лежать наступні критерії:

         Стратегія існує у свідомості керівника/лідера у вигляді перспективи, а саме інтуїтивного вибору напрямку руху й передбачення майбутнього організації (рис.1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.Основні постулати школи Підприємництва

Процес формування стратегії можна назвати напівсвідомим; він базується на життєвому досвіді та інтуїції керівника організації незалежно від того, народжується ідея стратегії в його свідомості або він сприймає її ззовні. Керівник цілеспрямовано, навіть будучи одержимим, просуває свою концепцію, особисто контролюючи її здійснення, щоб якщо буде потреба внести в процес своєчасні корективи. Для стратегічного передбачення характерна гнучкість, а підприємницька стратегія є одночасно й продумана, і такою, що зненацька виникає - визначена з погляду цілісної концепції що розвивається, оскільки деталі визначаються «по ходу». Підприємницьку організацію відрізняє гнучкість, тому що вона являє собою відносно просту, що чуйно реагує на вказівки керівника структуру – чи це щойно створена фірма з єдиним власником чи велика компанія, у якій встановлені процедури й владні відносини. Основна роль залишається керівникові-провидцеві.    Підприємницька стратегія тяжіє до пошуку й захищена від впливу прямої конкуренції в ринковій ніші (рис.2.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Особливості  підходу підприємця до формування стратегії

  Як правило, підприємець робить акцент не стільки на побудові стратегії, скільки на активному пошуку нових можливостей. Підприємницька організація зосереджена на можливостях; проблеми мають другорядне значення, або, як пише П. Друкер: «Підприємництво припускає, що кілька енергійних індивідів сконцентровані на пошуку й використанні можливостей, не розтрачуючи сили на рішення проблем».

 У підприємницькій організації влада зосереджена в руках її керманича. На думку О. Коллінса й Д. Мура, підприємцю - засновнику-організації «властиві небажання "покорятися" авторитетам, нездатність співпрацювати з ними й, як наслідок, прагнення уникати їх»; він вважає, що влада повинна належати одній людині, здатному впевнено вести організацію своїм курсом. У керуванні підприємець багато в чому покладається на особисту владу й іноді на харизму.

 Світоглядна  позиція керівника повністю заміняє «зафіксований на папері план». Аналіз сотні інтерв'ю із засновниками американських компаній дозволяє зробити висновок, що підприємці не надають великого значення вихідним бізнес-планам (рис.3).

       Рис.3.Результати опитування 100 засновників американських компаній

 Створення  стратегії в підприємницькому  стилі характеризується рішучим  рухом уперед всупереч невизначеності ситуації. У підприємницькій організації реалізація стратегії приймає форму важливих рішень - тих самих «сміливих ходів». Керівник уміє вживати енергійні дії, процвітаючи й в умовах нестабільності, що визначає й успіхи організації.

 Розвиток — головна мета підприємницької організації. З погляду психолога Д. Макклеланда підприємцем у першу чергу рухає прагнення домогтися успіху. Оскільки ціль організації є форма бачення її керівника, основне прагнення організацій підприємницького типу складається з розвитку, росту, як найбільш яскравих проявах успіху.

3.Уявлення про стратегічне бачення

Кожна організація, що функціонує на тому чи іншому ринку, повинна формувати певне бачення  – розуміння того, де вона бачить своє місце в майбутньому. Якщо чіткість формулювання плану досягнення своїх  цілей за постулатами школи підприємництва не є обов’язковою, то існування перспективного бачення та сильного лідера, який знає куди він іде є необхідною умовою існування фірми.

Для того, щоб вибрати напрямок, керівник повинен у першу чергу виробити уявний образ можливого, бажаного майбутнього положення організації.

Цей образ, що називається «баченням» може бути нечітким, як сон, або чітким, як мета або завдання. Головне, що передбачення є уявлення  про реалістичне,  надійне,  привабливе майбутнє для  організації, про такий  її стан, що у багатьох важливих відносинах краще нинішнього.

Бачення – це приваблива мета, що є центральним поняттям школи підприємництва – «бачення», тобто уявне подання стратегії, породжене або відображене у свідомості керівника організації. «Бачення» є ніби примарний образ,  що мало нагадує чіткий план (виражений у словах і цифрах). Завдяки цьому воно відрізняється гнучкістю, і будь-який керівник легко адаптує його до свого досвіду. Все це припускає, що підприємницьку стратегію можна охарактеризувати одночасно і як попередню, і як таку, що розвивається, враховуючи способи реалізації, загальний вигляд та як таку, що може змінюватися в процесі розробки.  Цікавим є погляд Г. Мінцберга, що пояснює стратегічне мислення як «погляд» (рис.4.). Саме сукупність семи поглядів  становлять єдину структуру стратегічного мислення.