Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами

–    немає нормативних та законодавчих заборон для участі бізнес-партнера у реалізації проекту або наданні послуг;

–    результат співпраці є вимірюваним;

–    проекти або послуги, що реалізують у партнерстві з бізнесом, надають інноваційні ідеї і стратегії для подальшого розвитку певної галузі;

–    існує попередній позитивний досвід роботи органів влади з приватним сектором.

Верховна Рада України на засіданні 1 липня 2010 року ухвалила Закон «Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами». Закон визначає правові, економічні та організаційні засади взаємодії державних та приватних партнерів, врегульовує відносини, пов’язані з підготовкою, виконанням та припиненням договорів, що укладаються в рамках державно-приватного партнерства, встановлює гарантії додержання прав та законних інтересів сторін таких договорів. Ухвалений закон допоможе залучати приватні інвестиції, особливо у мегаполісах, де муніципальна влада може запропонувати взаємовигідні умови роботи у різних напрямках, починаючи від будівництва парковок, транспортних зупинок і закінчуючи потужними довготривалими інвестпроектами. Документ передбачає, що тривалість проектів у рамках державно-приватного партнерства складає від 5 до 30 років.

Одним з найбільш ефективних методів співпраці бізнесу з муніципалітетами є соціальне партнерство – форма соціальної взаємодії, метою якої є досягнення згоди між різними інститутами суспільства задля вирішення актуальних соціальних проблем і перспективних завдань.

Наведемо приклад успішного соціального партнерства в Україні:

У 2007 році компанія ДТЕК почала системну роботу у сфері соціального інвестування, запустивши проект соціального партнерства – програму, аналогів якої за масштабністю співпраці між приватним бізнесом, владою та громадськістю немає в Україні.

Органи місцевого самоврядування кожної території – учасниці соціального партнерства спільно з підприємствами й іншими зацікавленими сторонами обирають пріоритетні напрями соціальних інвестицій. За результатами обговорення на кожній території формують програму соціального партнерства та визначають конкретні проекти, що підлягають фінансуванню. Очікуваний результат роботи в умовах нової моделі – оновлені установи культури, сучасне медичне обладнання у лікарнях і поліклініках, комп’ютерні класи в школах та інші зримі ознаки й характеристики підвищення рівня та якості життя.

Реалізація моделі проходила у декілька етапів:

I  етап – 2007 рік: підписано тристоронні протоколи про наміри між корпоративним центром, виробничими підприємствами та органами місцевого самоврядування семи міст Дніпропетровської, Донецької і Луганської областей, створено робочі координаційні групи для вирішення оперативних питань.

II  етап – березень 2008 року: розроблено і підписано багатосторонню довгострокову декларацію соціального партнерства (ДСП), яка відкрита для приєднання третіх сторін, що поділяють принципи діалогу, відвертості і взаємного врахування інтересів.

Створено координаційний комітет соціального партнерства, за допомогою якого учасники програми планують спільну діяльність і обговорюють результати. Комітет складається з керівників підприємств та органів місцевого самоврядування – учасників декларації.

III етап – 2008 рік: над розробкою стратегічних планів економічного розвитку міст працювали експертні комітети за участю експертів і консультантів USAID, представників підприємств і корпоративного центру, депутатів місцевих рад і представників органів місцевого самоврядування. Робочі групи провели дослідження бізнес-клімату міст (ставлення бізнесу до міських органів влади, від яких залежить зростання економіки міст).

Компанія орієнтується на партнерський підхід до вирішення соціальних проблем. Оскільки, по-перше, це дозволить оптимізувати витрати підприємств і міської влади, по-друге, буде розподілена відповідальність за вирішення проблем між усіма учасниками процесу, по-третє, сумісний бюджет дасть змогу ефективніше реалізовувати дорогі проекти.

Наразі до договору соціального партнерства ДТЕК приєдналися 11 міст і два райони в Дніпропетровській області.

 

4. Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями

 

Неурядова організація (НУО) — це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь у суспільній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин).

За визначенням  Світового банку, НУО — це приватні організації, які ведуть діяльність, спрямовану на полегшення страждань  людей, відстоюють інтереси бідних, захищають  оточуюче середовище, надають основні  соціальні послуги чи здійснюють розвиток громад.

У широкому значенні слова, термін НУО можна  вживати відносно будь-якої неприбуткової  організації, яка не залежить від  влади. Визначальними характеристиками НУО є альтруїзм та добровільність.

За останні 15 років партнерство між громадськими організаціями і бізнесом набуло значного розвитку. Глобальна спільнота  – включно із лідерами і міжнародних урядових інституцій, і «третього сектору» (так називають громадські організації), і бізнесу – усвідомлюють необхідність залучати бізнес до процесу міжнародного розвитку. Компанії мають потенціал, що може позитивно впливати на різні групи заінтересованих сторін. Проте існує і певна стурбованість тим, що бізнес не завжди налаштований на потреби громади. Поряд із цим компанії, що прагнуть більшої відповідальності, не завжди володіють необхідними знаннями й навичками для впровадження програм сталого розвитку. З іншого боку, громадські організації мають відігравати важливу роль у розвитку як на національному, так і на міжнародному рівні, проте, часто обмежені в ресурсах і потенціалі, вони не в змозі ефективно реалізувати власні проекти. Тому партнерство між бізнесом і громадськими організаціями є важливою тенденцією на шляху вирішення спільних проблем [11].

Міжнародні  організації, що спеціалізуються на економічному розвитку, визнають важливість міжсекторального партнерства, в тому числі партнерства між громадськими організаціями та бізнесом, в поширенні  концепції сталого розвитку. В  грудні 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «На шляху до глобального партнерства» (Toward Global Partnerships), мета якої – «збільшити внесок громадських організацій, суспільства, приватного сектору та інших груп заінтересованих сторін у процес національного розвитку» за допомогою глобального партнерства. Дана резолюція закликає до партнерства між секторами в наступних сферах:

–    залучення нових інвестицій і політика зайнятості;

–    охорона здоров’я;

–    використання природних ресурсів та екологічний менеджмент;

–    енергетика;

–    сільське господарство;

–    вплив на зміни клімату.

Інша  установа, що сприяє співпраці між  бізнесом і громадськими організаціями, – Світовий банк. Він заснував мережу «Бізнес-партнери задля розвитку», в рамках якої певні проекти втілювались  із залученням бізнесу і громадських  організацій.

Варто зазначити, що партнерство між громадськими організаціями і бізнесом є для  компанії одним із інструментів управління впливом і виправдання надій, покладених на неї урядами і громадами. Прагнення до впровадження більш  відповідальних практик спонукало  деякі компанії до пошуку громадських  організацій, які могли б на партнерських засадах допомогти реалізувати  власні рішення (проекти, програми). Зазвичай громадські організації мають вищий рівень довіри в суспільстві й іноді більш компетентні у вирішенні соціальних проблем і питань охорони навколишнього середовища. Тому компанія, що співпрацює з громадською організацією, має більш позитивний суспільний імідж.

Останнім  часом відмінності між бізнесом і громадськими організаціями стають дедалі більш розмитими. Головна  різниця, котра досі залишається  актуальною, – в тому, що, за словами експертів, громадські організації мають монополію на принципи, а компанії – на прибуток. І все ж межа між цими секторами стає менш помітною через постійний розвиток зв’язків.

Simon Heap стверджує,  що обидва сектори починають  користуватись однаковими термінами  й методами: «Наразі обидва сектори  говорять про брендинг, маркетингові  ніші й задоволеність клієнтів».  Звичайно, українським неурядовим  організаціям (НУО) ще потрібно  рости і розвивати свій потенціал для співпраці з бізнес-організаціями, але вже сьогодні є НУО, які можуть бути гарними партнерами для бізнесу.

Існує багато шляхів співпраці громадських організацій  і бізнесу, і кожен з цих  шляхів має власні характеристики. Neergaard, Jensen i Pedersen (2009 р.) запропонували  своєрідний аналіз видів партнерства  між бізнесом і НУО. Зазвичай партнерство  між цими секторами не є статичним: партнерські стосунки динамічні й розвиваються з часом: партнери активніше долучаються до співпраці, зростає довіра, а процес обміну ресурсами стає інтенсивнішим. Проте можливий рух партнерства й у зворотному напрямку.

Отже, основними  типами партнерства між громадськими організаціями і бізнесом є:

1.    Філантропія: найбільш традиційна  форма партнерства, найчастіше  зустрічається у стосунках між  бізнесом та НУО. Цей вид  партнерства передбачає односторонню  передачу ресурсів від бізнесових  компаній до організацій «третього  сектору». Процес філантропічного  партнерства простий, проте рівень  залучення сторін досить низький,  до того ж такий тип партнерства замало стосується діяльності бізнесової компанії.

2.    Взаємний обмін: передбачає партнерство,  в рамках якого стосунки між  бізнесом і НУО ґрунтуються  на обміні ресурсами для певних  заходів. Наприклад, компанія надає певну суму грошей залежно від продажу певного продукту з логотипом партнерської громадської організації.

3.    Стратегічне (стале) партнерство:  стратегічні партнери працюють  над спільною проблемою, що потребує вирішення. Цей вид партнерства робить партнерів більш залежними один від одного, і вдала робота за такого типу партнерства можлива, лише якщо налагоджено обмін ідеями, ресурсами і зусиллями. Подібне партнерство має найбільший потенціал, оскільки об’єднання зусиль дозволяє сторонам досягти таких результатів, які були б неможливі при самостійному вирішенні проблеми. Стратегічне партнерство з громадськими організаціями є важливим у світлі:

– надання  експертизи і залучення додаткового  зовнішнього потенціалу для програм  із розвитку громад, що допоможе у виконанні  цілей і завдань компанії в  сфері корпоративної соціальної відповідальності (КСВ);

– вибудовування  корпоративної репутації й довіри до компанії, що може підтримати її позицію  серед ключових стейкхолдерів і  широкої громадськості;

– завчасного попередження потенційних проблем  у зв’язках з громадськістю.

4.    Корпоративне волонтерство: залучення  працівників бізнесових компаній  до роботи в громадських організаціях або громаді. Близько 90 % великих компаній у США і 30 % у Великобританії мають програми корпоративного волонтерства. Персонал компанії зазвичай виконує волонтерську діяльність у робочий час, оплачуваний компанією. Також група працівників може допомагати у реалізації проекту громадської організації – така робота буде корисною як для компанії, так і для НУО, оскільки дасть можливість згуртувати працівників компанії і прискорить процес впровадження проекту громадською організацією.

Залучати  персонал до роботи у громадських  організаціях можна довгостроково  або одноразово, якщо проект нетривалий. Можливо задіяти працівників до роботи в громаді у сфері освіти, охорони навколишнього середовища, здоров’я, спорту і дозвілля, мистецтва або релігії. У кожній із цих сфер є безліч можливостей для волонтерства: від виконання адміністративних і технічних функцій до обслуговування клієнтів і виготовлення виробів ручної роботи.

Співпраця із закордонними НУО приховує нові виклики і можливості, що вимагають  додаткових рішень. Робота з громадськими організаціями на закордонних ринках важлива для іміджу компанії, проте потрібно мати чітке уявлення про репутацію партнера і майбутню роботу в даній громаді. Партнерство із закордонними НУО краще вибудовувати «з нуля», а починати варто з локального рівня. У такий спосіб – виконуючи невеликі проекти, перш ніж переносити відносини на регіональний рівень – легше досягти довіри. Варто враховувати наступні критерії під час роботи із закордонними громадськими організаціями:

1. Вибір:  компанія має розглянути, в яких  ситуаціях доцільніше співпрацювати  з місцевою громадською організацією, а в яких – із міжнародною  організацією, приділяючи увагу  не лише досвіду організації,  а й потенціалу щодо роботи  в конкретній громаді.

2.  Знання  про політичні погляди і політичну  приналежність громадської організації,  з якою компанія планує працювати,  – це особливо важливо в  Україні, де існують ризики  політичної нестабільності. Найкращий  варіант – аполітичність організації,  з якою ви плануєте працювати.

3. Урядові  обмеження: варто оцінити державну  політику щодо діяльності громадських  організацій.

4. Надавати  і приймати: компанія має бути  готовою частково поступитися  владою і бути відкритою для  врахування порад НУО при реалізації  проектів.

5. Міжнародна  координація: під час роботи  з місцевими філіями міжнародних  організацій компанія має забезпечити  координацію партнерства зі штаб-квартирами  організацій, оскільки місцеві  філії не завжди обізнані у  діяльності інших філій організації.

Партнерство з неурядовими організаціями  може відіграти значну роль у забезпеченні якості політики компанії в сфері  КСВ. Корпорації поступово переходять від благодійних проектів до повноцінної  участі в житті громади. Багато компаній дійшли висновку, що таку політику краще  реалізовувати, співпрацюючи з місцевими  НУО. Наприклад, охорона навколишнього  середовища є добрим ґрунтом для  успішного партнерства: громадські організації мають безпосередній  доступ до членів громади, можуть легко  визначити потреби громади і  володіють професійним досвідом для задоволення таких потреб. У багатьох випадках громадські організації  можуть запропонувати інноваційні способи вирішення соціальних проблем. Завдяки досвіду роботи з громадою, в НУО вище рівень довіри серед населення, вони можуть стати своєрідним мостом між бізнесом і громадами, в яких компанії бажають працювати.