Соціально-економічні аспекти тінізації підприємницької діяльності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” 
 
 

Кафедра менеджменту організацій 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДОПОВІДЬ 

з дисципліни  «Управління підприємствами малого бізнесу»

на тему :  

«Соціально-економічні аспекти тінізації підприємницької діяльності» 
 
 
 
 

Підготувала:

ст.гр. МОРм-12

Салабай Ю.В.

Перевірила:

Демків  Я.В. 
 
 
 
 

Львів – 2012 

     Вступ

     Надзвичайно актуальною, складною та великомасштабною проблемою, яка пов'язана з економічною  й соціальною безпекою України і потребує як правового, так і економічного та соціального державного регулювання, є розвиток тіньової економіки.

     Тіньовий  сектор економіки почав серйозно впливати на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до серйозних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків при прийнятті відповідних рішень.

     Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти  справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних  відносин. Інші розглядають її  як зразок найефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду.

     Для протидії тіньовій економічній діяльності малого підприємництва, її локалізації  та легалізації треба розробити  й реалізувати комплекс заходів, що допоможуть  розв'язати ці проблеми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Тіньова економіка істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя  кожної країни. У загальносвітовому масштабі її частка становить  5-10% ВВП, в африканських і південноамериканських державах – 25-30%, Росії – 41,6%. Казахстані – 34,3%, Греції – 29%, Італії (27,8%), Іспанія (23,6%) та Бельгія (23,4%), Білорусії – 19,3%, потім – Ірландія, Канада, Франція та Німеччина (14,9-16,3%). Найнижчі показники мають Австрія (9,1%), США (8,9%) та Швейцарія (8%) [1]. Оскільки розміри тіньової економіки є різними в різних країнах, то й визначення маштабів  тіньової діяльності залежать від особливостей функціонування економічної систем. Експертні ж оцінки цього показника в Україні, залежно від методу, коливаються від 20% до 60% . Державний комітет статистики України вважає, що він дорівнює 20%, а Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України – 50% у ВВП [2].

     Тому  методологічні та методичні підходи  до оцінки обсягів тіньової економіки  та пропозицій щодо їх істотного скорочення набувають особливої актуальності.

     Згідно  з офіційними заявами керівництва  держави, частка тіньової економіки  в Україні фактично зрівнялася з  офіційною, адже складає 50  – 60 % офіційного ВВП.  За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива» і Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 45 % опитаних працюють у «тіні», а сукупний тіньовий капітал українських громадян складає близько 13-15  мільярдів доларів США в рік. Відсутність трьох інституційних складових – прозорості, передбачуваності і простоти  – ускладнює інституційні реформи в Україні, що призводить  до погіршення інституційної рівноваги через посилення корупції, а, отже, до руйнації  господарської системи.

     Показник 40—50 % є вже критичним. На цьому  рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

     Тіньова економіка — явище не нове. Вона виникла на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки-но людство почало карбувати монети, як відразу ж з'явилися фальшивомонетники. Але, незважаючи на багатовікову історію тіньової економіки, вчені-економісти до недавнього часу не приділяли їй належної уваги. Лише у другій половині XX ст. почали з'являтися наукові дослідження провідних економістів з цієї проблематики.

     Необхідно зазначити, що у спеціалістів, які  займаються дослідженням проблеми тіньової економіки, поки що немає єдиної думки  щодо таких основних питань, як визначення суті тіньової економіки, її структурних елементів, вибір адекватних методів та індикаторів оцінки її обсягів, вплив різних факторів на розвиток тіньової економіки та вплив самої тіньової економіки на економічний стан держави тощо. У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі на сьогодні немає чіткого загальноприйнятого визначення явища, яке дістало назву «тіньова економіка». Для його визначення використовується надто широкий і різноплановий спектр характеристик: підпільна, неврахована, друга, деструктивна, нерегламентована, неофіційна, кримінальна, фіктивна, дефективна, паралельна, чорна, брудна, неформальна, нелегальна, позазаконна, злочинна тощо.

     Ситуація, коли немає єдиного загальноприйнятого поняття тіньової економіки, призводить до того, що у працях рівних учених у цей термін вкладаються різні тлумачення. Найбільш часто вживаним можна вважати визначення, запропоноване Е. Фейгом у 1979 році.

     За  цим визначенням, до тіньової економіки  належить уся економічна діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не входить до валового національного продукту.

     Фейг  та інші вчені виділяють дві основні  складові тіньової економіки:

     1) економічна діяльність, що є легальною,  не прихованою, але й такою,  що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;

     2) протизаконна, свідомо приховувана  економічна діяльність.

     До  першої складової тіньової економіки  найчастіше належать: виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки, дохід, що отримується з присадибних ділянок тощо. Ця діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту, а її облік практично неможливий. Ця частина тіньової економіки в багатьох наукових працях дістала назву «неформальна економіка».

     Друга складова включає як заборонену в  державі економічну діяльність, так  і діяльність, яка має враховуватися  й контролюватися державою, підпадаючи при цьому під оподаткування, але вміло приховується для ухилення від сплати податків або з іншою метою. Ця частина тіньової економіки дістала назву «підпільна економіка». До такої діяльності належать: отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів і послуг, розкрадання та шахраювання тощо.

     На  початку 80-х років з'явилися перші публікації на тему тіньової економіки. Так, у 1980 p. T. Заславська зазначала: «Ігнорувати тіньову економіку не можна: результати її прихованого функціонування знижують дієвість планового регулювання розподілу та споживання. Відбувається прихований перерозподіл між соціальними групами, що завдає помітних збитків загальнодержавним інтересам».

     На  межі 80-х і 90-х років проблема тіньової економіки сприймалася більшістю  економістів, прихильників ринкового  шляху розвитку, з оптимізмом і  не здавалася надто складною й небезпечною. Більшість із них були одностайні в тому, що тіньову економіку, породженну командно-адміністративною системою управління і переважним плануванням державою сектору економіки, після реформування їх буде легалізовано і зведено до мінімуму. Вони були впевнені, що перехід до ринку неминуче легалізує більшу частину видів діяльності, які належать до тіньової економіки.

     Одна  з причин виникнення широкого спектру  тлумачень такого поняття, як тіньова  економіка, викликана певною двозначністю самого терміна. З одного боку, в ньому виражене певне нелегальне і злочинне начало, а з іншого — стверджується, що йдеться все-таки про економіку, тобто про визначену сукупність суспільних виробничих відносин. Тіньова економіка, пронизуючи макро- і мікроструктуру економіки й виступаючи її складовою частиною, не підпорядковуючись регламентації чинного законодавства, нібито випадає з поля дії й економічних законів.

     При цьому одні вчені впевнені в можливості її повної легалізації шляхом проведення економічних перетворень у суспільстві, інші ототожнюють її тільки з кримінальними видами діяльності і вважають за необхідне вести з нею законодавчу та силову боротьбу до повного її знищення.

     Усе це вимагає сьогодні нових глибоко  продуманих концепцій дослідження  причин виникнення й розвитку тіньової економіки, нових підходів і поглядів на це складне явище з величезним руйнівним потенціалом.

     Подією, що заслуговує на увагу як науковців, так і працівників державних  органів влади, стала поява двох книг вченого-економіста, директора Інституту економічних реформ О. Турчинова: «Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження», «Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки».

     Це  перші в Україні наукові видання, присвячені тіньовій економіці, що не мають аналогів за новизною викладених підходів та обсягом запропонованого матеріалу. На підставі проведеного дослідження зарубіжних і вітчизняних форм та методів виявлення й видозміни тіньового сектору економіки автором запропоновано нову концепцію співіснування і взаємозв'язку легальної та нелегальної економіки; проаналізовано причини виникнення та закономірностей розвитку тіньової економіки, сучасні тенденції і механізми її функціонування; запропоновано методи оцінювання тіньового сектору. О.В. Турчинов пропонує досить містке визначення тіньової економіки і розглядає чотири складових блоки її:

     1)неприховувана  від державних органів економічна  діяльність, але з об'єктивних  і суб'єктивних причин не врахована,  не контрольована і не оподатковувана  державою;

     2)легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов'язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб'єкт тіньової економічної діяльності одержує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового та іншого законодавства, що регламентує економічну діяльність);

     3)незаконна,  навмисно прихована від державних  органів економічна діяльність;

     4)діяльність, спрямована на отримання доходу  шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

     Таким чином, тіньова економіка — це економічна діяльність суб'єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка  не враховується, не контролюється  й не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

     Усі види тіньової економічної діяльності можна поділити на три блоки (рис. 1):

     — легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг («неформальна економіка»);

     — порушення в межах дозволеної економічної діяльності («підпільна економіка»);

     — заборонені види діяльності: кримінальний промисел, рекет, корупція тощо («незаконна економіка»).

     Основна частина видів діяльності, які  належать до тіньової економіки, провадиться з порушенням вимог і обмежень, висунутих державою до економічної діяльності суб'єктів підприємництва.

     Обмеження державою економічної діяльності й  вимог, які висуваються до неї, мають  серйозні відмінності як у цільових установках, функціях і завданнях висунення їх, так і в соціально-економічних наслідках від їх реалізації.

     Поряд із «позитивними», вимушеними обмеженнями й вимогами (збереження життя і здоров'я членів суспільства; збереження матеріальних і культурних цінностей; захист цілісності та інтересів держави; створення умов для соціальної стабільності й економічного розвитку суспільства; формування систем державного управління соціально-економічними процесами тощо) є також надмірні вимоги й обмеження (посилення оподаткування, надмірна регламентація економічної діяльності, адміністративні бар'єри щодо здійснення підприємницької діяльності тощо).

     Основні причини порушень державних вимог  і обмежень:

     - недосконалість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність (її складність, безсистемність і суперечливість);

     - низька ефективність системи державного управління, помилковість (некомплексність) програм, які реалізує держава;