Соціально-економічні аспекти тінізації підприємницької діяльності

     - економічна вигода від порушень регламентації та обмежень;

     - силовий державний і недержавний примус;

     - антисоціальні форми задоволення своїх потреб і попит на аморальні й соціально негативні товари та послуги (наркоманія, проституція і т. ін.) тощо.

     Рис.1. Структура тіньової економічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

     Звичайні (найпростіші) механізми тіньової діяльності спостерігаються в межах неврахованого офіційною статистикою легального виробництва товарів і послуг (неформальна економіка). Йдеться про неформальні громадські зв'язки між фізичними особами, які продають товари, вироблені в умовах домашніх господарств (продукти харчування з присадибних ділянок, продукцію кустарних промислів і т. ін.), або надають послуги, засновані на праці виконавця (ремонт квартир, репетиторство, догляд за дітьми тощо), чи заробляють гроші, використовуючи приватну власність (здавання квартир і гаражів в оренду, перевезення приватним транспортом тощо).

     Спільною  рисою, властивою для цього виду діяльності, є те, що не ведеться облік  отриманих таким шляхом доходів  при визначенні офіційного сукупного  доходу фізичної особи, який підлягає (має підлягати) оподаткуванню.

     Найбільшим  масовим видом тіньової економічної  діяльності є ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів. При цьому треба враховувати, що через складнощі виявлення податкових порушень і підкуп працівників податкових служб ступінь офіційного розкриття становить близько 10 %.

     Через зазначені причини, а саме: потужний податковий прес, брак стабільного  і збалансованого законодавства  тощо, мале підприємництво змушене  йти в тіньову економіку. Із трьох блоків («неформальна економіка», «підпільна економіка» та «незаконна економіка») суб'єкти малого підприємництва значною мірою здійснюють (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг, а також здійснюють певні порушення в межах дозволеної економічної діяльності. Щодо третього блоку — кримінальні промисли (здійснення заборонених видів діяльності), рекет, корупція тощо — це сфера, як правило, представників великого капіталу. Сферою тіньової діяльності суб'єктів малого підприємництва є «неформальна економіка» — діяльність в умовах домашніх господарств, кустарний промисел, надання послуг на непостійній основі, домашнє обслуговування тощо, а також «підпільна економіка», зокрема, — ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов'язкових платежів у межах офіційної економіки тощо.

     За  способом здійснення неформальної та підпільної діяльності слід виділяти такі категорії:

     —індивідуально  зайняті;

     —працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

     —офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

     —діяльність підприємств формального сектору, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам  невраховані доходи;

     —неврахована  діяльність працівників формального  сектору, яка здійснюється на робочому місці тощо.

     Працівників, зайнятих у неформальному секторі, необхідно поділяти (враховувати) на зайнятих тільки в неформальному  секторі, та зайнятих як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто неформальний сектор умовно можна поділити на дві частини: «неформальна економіка» (діяльність незареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності) і «напівформальний» сектор (діяльність зареєстрованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо), тобто «підпільна економіка».

     Слід  також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї  економіки) не можна вважати феноменом  ринкової економіки. Він існував  і раніше: репетитори, будівельники – «шабашними», кравці, домашня обслуга, перекупники (яких називали «спекулянтами») тощо. Існувала і «тіньова економіка». Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектору різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з'явилися істотно нові для нас явища — вулична торгівля, «човники», розширилися масштаби «класичної тіньової економіки».

     Неформальний  сектор став фактично самостійним сегментом  ринкової економіки. Крім того, велика частина людей поєднують роботу у формальному та неформальному секторах. У неформальному секторі зайняті також учні, студенти, пенсіонери. Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є «об'єктивною» (реальною) нішею для неформального сектору. Але роль цього сектору для нашої економіки та ринку праці не є однозначною.

     З одного боку, очевидна його позитивна  роль у розв'язанні проблем зайнятості та доходів населення; з іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному  секторі немає соціальних гарантій, не контролюються умови їхньої праці. Відбувається відплив частини кваліфікованих та перспективних працівників із формального сектору, що негативно позначається на його ефективності. Зайнятість у неформальному секторі, особливо в таких сферах малого підприємництва, як торгівля, громадське харчування, постачання та збут, призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Усе це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а й загальноекономічних труднощів кризового характеру.

     Головними технологіями тінізації економіки  і, відповідно, основними формами  прояву тіньових доходів у сучасній Україні є такі:

     - тіньова зайнятість і нелегальне виробництво товарів і послуг;

     - приховування прибутків підприємств  і доходів громадян від оподаткування,  необгрунтовані податкові пільги  та заборгованість із заробітної  плати;

     - шахрайство у фінансово-кредитній  сфері та у ціноутворенні;

     - масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації;

     - комп’ютерна злочинність;

     - відмивання "брудних" грошей (капіталу).

     Соціально-політичними  причинам живучості тіньової економіки  певною мірою є: по-перше, повна нестабільність політичної обстановки; по-друге, недооцінка суспільної небезпеки існування тіньової економіки; по-третє, неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв'язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності.

     Лібералізація економічних процесів не привела  до скорочення тіньового сектору  економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла  його зростанню. Багато в чому це було викликано неефективною економічною  політикою держави. Зокрема, мова має  йти не про примітивний радикальний лібералізм, а про справжній, який, включає лібералізацію податків, кредиту, заробітної плати, економічної діяльності, цін та зовнішньоекономічної діяльності. Із шести аспектів лібералізації ми використали фактично два останніх, та й це зроблено не найкращим чином.

     Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання  тих чи інших сфер економічної  діяльності держава заганяла в «тінь» цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Утворилася легітимна основа криміналізації економіки, «тіньового» накопичення капіталу, його застосування з метою, що не відповідає інтересам розбудови національної економіки.

     Основною  причиною зростання неформального  сектору економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного  та фінансового обігу, з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва — з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

     Проблему  неформального сектору економіки  не можна вважати такою, що сама собою  розв'язується у процесі економічних  реформ. Тому без дійового державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси цей сектор економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектору — головний шлях його інтеграції в суспільне виробництво.

     Слід  підкреслити, що підхід до неформального  сектору економіки, і зокрема до «тіньової економіки», зблизився з підходом до злочинності взагалі. Разом з тим, необхідно враховувати, що неформальний сектор економіки, тобто «підпільна економіка», зокрема несплата податків, тією чи іншою мірою є і в сучасних індустріальних країнах. Таким чином, тіньова економіка хоч і негативний, але реально діючий та об'єктивно зумовлений «додаток» до ринкової економіки. Тому, без сумніву, боротися з цим явищем необхідно і дуже важливо, але розраховувати на остаточну перемогу не слід, достатньо того, щоб регулювання з боку офіційних інститутів ставило своїм головним завданням звуження ореолу цієї «тіні» до певних допустимих («терпимих») значень. Звідси двоєдине завдання: створювати сприятливі умови становленню та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності й відповідні правові, економічні, організаційні, соціально-психологічні умови легалізації тіньового капіталу.

     Для протидії тіньовій економічній діяльності малого підприємництва, її локалізації  та легалізації треба розробити  й реалізувати комплекс заходів, в основі яких мають лежати глибока лібералізація та оптимізація економічного режиму, впровадження лише позитивних, об'єктивно вимушених обмежень і вимог з боку держави. Розв'язання цього складного завдання, на нашу думку, має зосереджуватися на таких основних напрямах.

     По-перше, створення відповідної законодавчої бази, а саме:

     — прийняття пакета законодавчих актів, які б посилювали захист приватної  власності, комерційної та банківської  таємниці, забезпечували правову  захищеність.

     По-друге, розв'язання питань організаційно-нормативного забезпечення, насамперед:

     —ухвалення  і реалізація програми легалізації  тіньових капіталів некримінального  походження, включно з гарантіями амністії для капіталів, повернутих із-за кордону;

     —зосередження роботи правоохоронного апарату  на локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів, а також на захисті власності, економічних прав і життя підприємців та громадян.

     По-третє, врахування соціально-психологічних  факторів, і в першу чергу:

     —розробка, а головне — реалізація, більш  чіткої ідеології у проведенні необхідних правових, організаційних та економічних заходів протидії тіньовій економічній діяльності;

     —проведення необхідних заходів, спрямованих на формування відповідної громадської  думки щодо тіньової економічної  діяльності;

     —створення за рахунок державного фінансування мобільних науково-практичних груп (центри, лабораторії) для дослідження тіньової економіки, оцінки її масштабів та шляхів її обмеження тощо.

     Реалізація  цих та інших заходів дасть  змогу певною мірою обмежити (локалізувати) тіньову економічну діяльність, повернути бодай найменш криміногенну частину тіньової економіки в річище нормального розвитку. Все це значною мірою сприятиме активізації виробничої діяльності суб'єктів малого підприємництва і, відповідно, — сприятиме процесу формування фінансових ресурсів малого підприємництва та ефективного використання їх, формуватиме імідж нашої держави в очах світового співтовариства, позитивно впливатиме на потік іноземних інвестицій, необхідних для структурної перебудови господарського комплексу.

     Проблеми  розвитку малого підприємництва, легалізації його тіньового сектору, не можуть бути розв'язані враз. Зміни в цілому його місця та ролі в Україні будуть залежати від успіхів трансформації системи соціально-економічних відносин — формування ринкової інфраструктури та відповідного економічного клімату, зміни відношення до малого підприємництва владних структур та населення [3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти  справедливо розцінюють як суперечливі. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. Однак у тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не  виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку.  Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому секторі економіки уповільнюється НТП, знижується продуктивність праці. Внаслідок обмеженості джерел інвестицій і несприятливого інвестиційного клімату зменшується їх обсяг. Посилюється грошова деградація, а податковий тягар розподіляється на дедалі меншу кількість  господарських суб’єктів, які працюють легально. Як наслідок, настає колапс і легального сектора економіки. Таким чином, розширення масштабів тіньової економіки неминуче призводить до господарського і технологічного регресу країни.