Соціально-психологічний клімат

План

Вступ

1. Поняття соціально-психологічного клімату та його ознаки
2. Фактори формування соціально-психологічного клімату
3. Значення психологічного клімату в колективі
4. Соціально-психологічні методи

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Соціально-психологічний  клімат — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних  умов, які сприяють або перешкоджають  продуктивній діяльності колективу.

    Залежно від особливостей вияву соціально-психологічний клімат виконує в колективі відповідні функції: консолідуюча (полягає у згуртуванні колективу, об'єднанні зусиль для вирішення навчально-виховних завдань); стимулюючу (виявляється в реалізації “емоційних потенціалів колективу” (А. Лутошкін), його життєвої енергії); стабілізуючу (забезпечує стійкість внутріколективних відносин, створює необхідні передумови для успішної адаптації нових членів колективу); регулюючу (виявляється в утвердженні норм взаємин, прогресивно-етичного оцінювання поведінки членів колективу).

Колектив формує й виховує, передає молоді знання й досвід, накопичений людством. Цим визначаються особливості його функціонування, моральних відносин, громадської відповідальності, єдності, колективності та гуманістичної спрямованості. Колектив складається з людей, які відрізняються віком і досвідом, смаками й інтересами, фахом і ін. поглядами, моральним рівнем й інтелектом. Тут зустрічаються сімейні й одинокі, люди з різними типами нервової системи, характерами і темпераментами, з різним рівнем морального розвитку.

    Показники позитивної (здорової) соціально-психологічної атмосфери в колективі:

   1. Згуртованість та  організованість.

   2. Єдність офіційної  і неофіційної сфер спілкування.  

   3. Мажорний життєстверджуючий  настрій у колективі. 

   4. Атмосфера колективної  турботи в колективі, взаємоповаги  і підтримки, узгодженої взаємодії.

   Незважаючи на  семантичну близькість, поняття  “загальна думка” і “громадська  думка” різняться. Загальна думка  є оцінним судженням про когось  або про щось, сформованим стихійно, незалежно від думки кожного  суб'єкта. Громадська думка —  соціально вагоме, типове оцінне  судження, що повторюється стосовно  важливих і принципових для  суспільства, певного колективу  подій, форм діяльності.

    Вона формується усвідомлено, є спільно виробленими типовими оцінними судженнями. Якщо людина за певних причин не поділяє громадської думки групи, можуть виникати конфлікти у колективі, у взаємовідносинах з керівництвом. У спілкуванні окремих людей між собою основне значення має загальна думка.

  Смаки — соціальні  почуття, що характеризують здатність  до розрізнення, розуміння й  оцінювання реальних явищ, людей,  їх дій з точки зору прекрасного і потворного.

    Виявляються вони у всіх видах діяльності й спілкування, оскільки людині притаманно діяти “за законами краси”. Смак формується на основі суспільної практики і соціально-психологічних регуляторів стосунків між людьми. Індивідуальні розбіжності у смаках можуть нівелюватися завдяки загальним умовам діяльності, виробленню загальної концепції виховання і навчання на основі єдиних професійних інтересів. Спілкування сприяє подоланню індивідуальних відмінностей у смаках людей. Але, наприклад, примітивні художні смаки людини навряд чи будуть сприяти контактам з колегами, що мають розвинені смаки. Інтелігентна людина ніколи не дозволить собі возвеличувати свої смакові амбіції та різко викривати нерозвиненість чиїхось смаків. За потреби оцінити смакові якості колеги, зробить це тактовно, адже протиставлення смаків — це джерело конфліктів.

    На основі смаку, потреб та інтересів виникають потяги і прагнення, які суттєво впливають на характер спілкування.

 

1. Поняття соціально-психологічного клімату та його ознаки

Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості  соціально-психологічного клімату. Так, Б. Д. Паригін зазначає, що соціально-психологічний клімат — "один із вирішальних чинників успішної діяльності людини в усіх сферах життя суспільства" .

Соціально-психологічний  клімат будь-якої установи породжується міжособистісною взаємодією, яка  опосередковує не тільки між-особистісні впливи, а й вплив навколишнього фізичного середовища: речей, предметів, явищ природи тощо. Настрій однієї людини впливає на настрій іншої, позначається на різноманітних актах поведінки, діяльності, життя людини.

Р. X. Шакуров пропонує розглядати соціально-психологічний клімат з урахуванням трьох особливостей: психологічної, соціальної та соціально-психологічної. "Психологічна форма клімату, — пише Р. X. Шакуров, — розкривається в емоційних, вольових та інтелектуальних станах і властивостях групи (так, можна говорити про атмосферу оптимізму, страху, цілеспрямованості або вольової розслабленості, творчого пошуку та інтелектуальної активності людини тощо)". На його думку, якщо в інтелекті, емоціях, волі фіксувати їхній соціальний зміст, то тут виявлятиметься соціальний аспект, соціально-психологічний аспект виявляється в єдності, згоді, задоволенні, дружбі, згуртованості.

Соціально-психологічний  клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно  впливати на самопочуття людини.

Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу):

Суб'єктивні ознаки:

• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
• доброзичливість і ділові претензії;
• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.

Об'єктивні ознаки:

• високі показники результатів діяльності;
• низька плинність кадрів;
• високий рівень трудової дисципліни;
• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

І хоча кожен колектив має  своє, неповторне обличчя, стиль, інтереси, згадані ознаки майже універсальні для будь-якого колективу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Фактори формування соціально-психологічного клімату

Загальні фактори формування соціально-психологічного клімату:

• характер виробничих відносин того суспільства, складовою частиною якого є група;

• організація й умови трудової діяльності;

• специфіка й особливості  роботи органів управління та самоврядування;

• стиль і характерологічні форми керівництва;

• соціально-психологічні, тендерні та демографічні особливості  групи;

• чисельність групи тощо.

Вирізняють такі основні  фактори формування соціально-психологічного клімату:

• фактори макросередовища;

• фактори мікросередовища.

Говорячи про фактори  макросередовища, які впливають  на психологічний клімат ззовні, необхідно  враховувати те, що жодна група  не може існувати, а тим більше розвиватися  ізольовано від навколишнього світу. До таких факторів належать:

• соціально-психологічні тенденції науково-технічного прогресу;

• особливості суспільно-економічної  формації на конкретному етапі розвитку суспільства;

• особливості діяльності органів управління, вищих за рівнем;

• соціально-психологічні особливості  територіального району, в якому функціонує організація, тощо.

Значно більше впливають  на соціально-психологічний клімат колективу фактори мікросередовища; основні з них такі:

• особливості матеріально-економічних, технологічних та організаційно-управлінських  умов праці в колективі та ступінь  задоволення людей цими факторами;

• особливості формальної структури в колективі та її співвідношення з неформальною;

• стиль керівництва керівника колективу;

• рівень психологічної  культури керівника та співробітників тощо. Отже, основними факторами, які  впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі, є зміст  праці та ступінь задоволення  людей роботою; умови праці та побуту, задоволеність ними; ступінь  задоволення характером міжособистісних  стосунків зі співробітниками; стиль  керівництва, особистість керівника, а також те, чи задоволений він співробітниками.

Український психолог Н. Л. Коломінський розробив схему, де враховано основні чинники, що зумовлюють задоволеність людей виконуваною роботою, а також взаємний вплив різних компонентів. Така схема цікава для керівника, бо допомагає запобігати конфліктності в колективі.

Щоб керівник сприяв згуртованості колективу, він має володіти такими особистісними характеристиками: визначеність, усвідомленість, цілеспрямованість, вибірковість, тактовність, дієвість, вимогливість, критичність, відповідальність.

Доброзичливими, комфортними  будуть стосунки людей в колективі, коли члени колективу ставитимуться  з повагою, симпатією один до одного. Це дуже важливо. М. М. Обозов, Г. В. Щокін систематизували основні чинники, які визначають характер міжособистисних стосунків.

З метою формування та поліпшення соціально-психологічного клімату  в колективі (фірмі) бажано проводити  тренінги, з допомогою яких психологи  навчали б членів колективу і  керівників високій культурі взаємодії  та спілкування. Найбільш ефективними  є такі форми тренінгів, як тренінг  поведінковий, тренінг чутливості, тренінг рольовий, відеотренінг та ін.

Пропонуємо для розмірковувань модель діяльності психолога з метою  поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі (організації  будь-якої сфери діяльності).

Модель діяльності психолога  в організації сфери щодо оптимізації  соціально-психологічного клімату колективу.

3. Значення психологічного клімату в колективі

Основа успіху будь-якої сучасної колективної діяльності відносини  співпраці і взаємодопомоги в  противагу конфлікту і конфронтації. Поведінка, що орієнтується на спільну  діяльність, передбачає наявність певних передумов. Як умови формування кооперативної  взаємозалежності виділяються:

• Свобода і відвертість інформаційного обміну;
• Взаємна підтримка дій, переконання в їх виправданості;
• Довіра, дружелюбність у відносинах сторін.

У свою чергу, взаємній довірі сторін сприяє: наявність нейтральних  осіб, полегшуючі взаємні успіхи; можливість отримати попередню інформацію про  дії іншого; особисті особливості  учасників взаємодії.

Психологія групи це сукупність певних соціально-психологічних явищ, виникаючих в процесі її формування і функціонування на основі становлення  внутрішніх зв'язків в колективі, форм і способів взаємозадовільнення потреб його членів. Сюди ж відносяться морально-психологічний клімат, способи спілкування, громадська думка і настрій, звичаї і традиції, проблема лідерства, природа внутрішньогрупових конфліктів і т.д.

У рамках аналізу змісту відносин між членами робочої  групи можна виділити наступні сфери: професійну, ціннісно-світоглядну і  сферу міжособистих відносин.

Професійна сфера охоплює  відносини, що складаються в процесі  рішення виробничих задач.

Ціннісно-світоглядна сфера  пов'язана з взаємовідносинами  між особистими і корпоративними цінностями, етичними установками, переважаючими  в конкретній соціальній групі.

Сфера міжособистих відносин пов'язана з реалізацією потреби в спілкуванні і самоствердженні особистості в рамках колективу, мірою задоволення своєю професійною діяльністю, формальним і неформальним статусом.

Одним з важливих чинників є морально-психологічний клімат, який склався в конкретній робочій  групі.

На першій стадії розвитку колективу переважає формальна  структура: працівники звертаються  відповідно до посад поведінськими  стереотипами, придивляються один до одного, справжні почуття частіше  за все переховуються, цілі і методи роботи спільно не обговорюються, колективна робота виявляється слабо.

На другій стадії відбувається переоцінка особистих і ділових  якостей керівника, складається  думка про колег, починається  процес формування угрупувань всередині  колективу, можлива боротьба за лідерство. Розбіжності обговорюються більш  відкрито, робляться спроби поліпшити  взаємовідносини всередині робочої  групи. Нарешті, “притирка" закінчується, чітко переглядається неформальна  структура, колектив досягає певної міри координації дій своїх членів.

Виникаюча при цьому групове  об’єднання може мати позитивну, негативну  або конформістську направленість. У першому випадку перша група  сприймає кращі ділові і етичні якості своїх членів, люди своєю приналежністю  до даного колективу, виникаючі проблеми вирішуються по-діловому, ініціативно  і творчо. У другому випадку  велика частина енергії колективу  витрачається на участь в конфліктах між різними угрупуваннями, неформальними  і формальними лідерами, з'ясування відносин з іншими підрозділами. Виробничі  проблеми як-би відходять на другий план. Конформістска направленість характеризується чисто зовнішньо, показною заінтересованністю працівників в результатах їх трудової діяльності, байдужістю до колективних зусиль. Сфера інтересів співробітників знаходиться поза робочою групою: суспільно-політична діяльність, сім'я, особисті проблеми і т.д.