Становлення і розвиток державної служби в Україні

20

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет соціології та права

Домашня контрольна робота

з курсу «Менеджмент в державних організаціях»

на тему

Становлення і розвиток державної служби в Україні

Виконала студентка 4 курсу,

групи АМ-81

Галенко Оксана Сергіївна

Науковий керівник

Старший викладач,

кандидат економічних наук

Кавтиш Оксана Петрівна

Київ - 2012

ПЛАН

ВСТУП

1. Основні етапи становлення державної служби

2. Основні напрямки модернізації державної служби в Україні

3. Світовий досвід вдосконалення державної служби

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної роботи полягає в тому, що від функціонування інституту державної служби, його кадрового складу залежить соціально-економічне, політичне становище кожного громадянина нашої держави; вирішення проблем, які виникають під час функціонування державного апарату.

Саме інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше – робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання в галузі державного управління.

Державна служба покликана забезпечити діяльність держави, і від якості роботи кожного чиновника безпосередньо залежить розвиток країни.

Особи-службовці є кадровим складом органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюється в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки чітко і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.

Отже, держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадровому складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови практичної реалізації завданнями і функціями штату державних службовців.

Із державною службою в Україні пов’язана одна вкрай важлива проблема. Це відсутність довіри переважної частини громадян до всіх гілок і всіх представників сьогоднішньої влади, зокрема й до державних службовців. Оскільки на теперішній день ще не зламана адміністративно-бюрократична структура державного управління, і задекларовані права та свободи у наших реаліях часто-густо залежать від доброї ласки чиновників. Доволі часто громадяни зіштовхуються з бюрократизмом, непрозорістю, заплутаністю у системі органів державної влади, що призводить до затягування у розв’язанні особистих питань.

Зменшення бюрократизму є пріоритетом на порядку денному. Оскільки громадяни скаржаться, що витрачають багато часу і ресурсів на такі процедури, як заповнення формулярів, подання заявок на отримання дозволів та ліцензій, надання звітної інформації, повідомлення про зміни тощо.

Мета роботи: дослідити і з'ясувати основні аспекти діяльності державної служби, проаналізувати основні проблеми, акцентувати увагу на пріоритетних напрямки удосконалення інституту державної служби в Україні задля підвищення ефективності діяльності державного апарату.

Об’єктом роботи є інститут державної служби як особливий суспільно-політичний і організаційний інститут

Предметом роботи безпосередньо є становлення та розвиток системи державної служби в Україні.

Для дослідження теми даної курсової роботи було використано досить багато джерел, основною яких була Конституція України та  Закон України «Про державну службу в Україні».

Дана проблематика достатньо висвітлена у науковій літературі. При дослідженні я користувалась літературою з адміністративного права (Битяк, Коломієць, Ковпаков), навчальних посібників по державній службі (Авер'янов, Оболенський), з історії державного управління (збірники Головдержлужби, Малиновський) та ін. У роботах О.Оболенського узагальнюєтьсясучасний та майбутній етапи розвитку державної служби, береться до уваги запровадження сучасних технологій. У роботах В. Авер’янова, В.Малиновського, С. Ківалова в основному визначено теоретичні засади державної служби, торкаються основних понять, класифікацій в системі державної служби. Також актуальними є матеріали науково-практичних конференцій, які частіше за все висвітлюють нагальні проблеми з ефективності державного управління.

1. Основні етапи становлення державної служби

Зачатки державної служби в Україні можна відраховувати від найперших державних утворень, оскільки природа конституційного ладу та характер управління визначає зміст діяльності державного апарату та його посадових осіб. Тому в залежності від форми державності можна виділити наступні етапи розвитку і становлення державної служби в Україні.

Початковим етапом в історії становлення державної служби на теренах нашої країни можна вважати період Київської Русі, коли вже відбувалися процеси формування службовців, які, як вважає О.В.Оболенський, слугували державі в особі правлячої влади. У той період це був великий князь. А одним із чинників, які об’єднували велику феодальну державу Київську Русь, була «спільність правлячої династії, в якій київський князь був лише старшим і більш поважним» [21, с.21].

Одне з основних джерел права того часу – «Руська правда» князя Ярослава Мудрого – дає можливість зробити висновок, що службовці князя мали достатньо високий соціальний статус і були захищені законом від можливих зовнішніх впливів (зокрема, за вбивство княжого тивуна встановлювався штраф удвічі більший, ніж за вбивство простого громадянина) [29].

На велику  увагу з погляду історії державної служби в Україні заслуговує період Литовсько-Польської доби. Зокрема, прийняття трьох Литовських статутів, які замінили звичаєве право писаним, зрівняли у правах шляхту, обмежили права селян. Особливо цікавим є положення «третього Литовського статуту, в якому закладено одну з фундаментальних засад сучасної державної служби – її несумісність з іншою оплачуваною діяльністю» [29].

Важливим етапом становлення державної служби є козацький період. Про високий соціальний статус вищих військових, адміністративних та судових посадовців свідчать спеціальні преференції, що були встановлені березневими статтями: на писаря і на суддів військових на 2 особи, і на всякого полковника, і на осавулів військових та полкових щоб було по млину для прогодування, бо витрати мають великі. Варта уваги стабільність ієрархії козацьких службовців та їх матеріального забезпечення, рівень якого не змінювався понад півстоліття і ретельно фіксувався в усіх договорах Війська Запорізького з московським царем — від Московської угоди Б. Хмельницького 1654 р. до Коломацької угоди І. Мазепи 1687 р.

Таку рису як стабільність і мобільність державної служби в історичному контексті можна побачити протягом 41 року, з 1734 по 1775 роки, у Війську Запорізькому (низовому) змінилося лише 4 особи на посаді військового писаря.  У Війську Запорізькому існувала мобільність між різними рівнями адміністративних посад: представників генеральної старшини часто призначали на посади полковників, а з посад полковників — до генеральної старшини, у межах полку або сотні також відбувалося просування службовою ієрархією.

Генеральна військова канцелярія під керівництвом генерального писаря протягом усього часу існування Гетьманщини організовувала виконання постанов Генеральних і старшинських рад, законодавчих ініціатив гетьмана. У канцелярії розглядалися найважливіші справи адміністративного та військового характеру — звіти і листи полкової та сотенної старшини, справи міст, прохання та скарги окремих людей, провадилося дипломатичне листування, готувалися та виготовлялися гетьманські універсали, інші загальні та індивідуальні нормативні акти [10, с. 105-107].

На думку науковців і дослідників, як окремий інститут держави державна служба в її нинішньому розумінні з'явилася у 1918 році – за часів Гетьманату Павла Скоропадського. Законом про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року в Українській Державі було фактично запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад та рангів державних службовців — систему класів посад та рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Важливо, що уже тоді заробітна плата державних службовців, як і сьогодні у багатьох адміністративних практиках європейських країн, встановлювалася законом.

На чолі Державної Канцелярії стояв Державний секретар, що призначався наказом гетьмана. Важливо, що, як у більшості тогочасних та в усіх сучасних європейських державах, Державний секретар не входив до складу Кабінету Міністрів, але в усіх засіданнях Ради Міністрів брав постійну участь з правом дорадчого голосу. При розгляді Радою Міністрів проектів законів, розроблених Державною Канцелярією, Державний секретар користувався правом вирішального голосу.

Державний секретар користувався усіма службовими правами міністра, мав трьох заступників (товаришів) та відповідний штат урядовців для виконання доручень. Він керував розробленням і внесенням на розгляд Ради Міністрів проектів основних Законів Української Держави, а також таких законопроектів і проектів урядових розпоряджень, які за своїм змістом не належали до виключної компетенції окремих міністерств, посвідчував своїм підписом усі закони, ухвалені Радою Міністрів та затверджені гетьманом, а також усіх постанов, що оголошувалися від імені Ради Міністрів, вносив на розгляд Ради Міністрів усі законопроекти, розроблені міністерствами, „з своїми приміркуваннями до них”, подавав на затвердження гетьманові законопроекти, ухвалені Радою Міністрів, а також накази на призначення осіб, що за законом призначалися гетьманом, керував загальними справами Ради Міністрів.

Суспільно-політичні, правові та економічні зміни, які відбувалися на території України в радянський період розвитку, торкнулися різних галузей суспільного та державного життя. В період розвитку та становлення СРСР найважливішим знаряддям будівництва комунізму став радянський державний апарат. В процесі розвитку соціалістичного суспільства виникала все більша кількість питань навколо побудови та удосконалення діяльності державного апарату. Але регулювання державно-службових відносин здійснювалося в основному не на основі норм законодавства, а в порядку, що визначався органами комуністичної партії Радянського Союзу. Так, в програмі КПРС були визначені напрямки діяльності державних службовців, їхні права та обов’язки.

«З часу проголошення незалежності в 1991 році Україна отримала в спадок ієрархічну структуру партійної номенклатури, головним завданням якої було управління економікою за допомогою розповсюдження рішень комуністичної партії стосовно виробництва та розподілу ресурсів у всіх галузях народногосподарського комплексу та забезпечення виконання цих рішень відповідно до офіційної лінії партії. Саме за таких складних умов Україна розпочала створення власної системи державної служби. Україна стала першою з країн колишнього Радянського Союзу, яка в 1993 році прийняла закон про державну службу, яким було встановлено особливий правовий статус державних службовців як осіб, уповноважених на виконання функцій держави. І хоча закон був далеким від досконалості основне його значення проявилося в самому факті інституціоналізації в Україні державної служби, що в свою чергу є важливим етапом українського державотворення. Проте, як на час проголошення незалежності України, так і сьогодні залишається надто проблемним розділення приватних і публічних інтересів, відділення влади від бізнесу, а політичної діяльності від державної служби» [29].

Сучасний етап становлення та розвитку державної служби в Україні характеризується перехідним періодом від планово-адміністративного типу економіки до ринкового. Запровадження та реалізація завдань, покладених на державну службу, вимагає вирішення багатьох правових, організаційних, кадрових, наукових та інших питань. Це стосується і формування державного апарату нового зразка та кадрового забезпечення державної служби. А сам процес розбудови державної служби варто розуміти як здійснення на основі програмно-цільових стратегічних документів, результатом яких і має стати оновлена, ефективна система державної служби в Україні [12, с. 312].

Такі перетворення і зміни мають означати поступові поетапні процеси, спрямовані на забезпечення єдності всіх елементів, що становлять державну службу, на чіткий взаємозв’язок усіх її інституційних положень і корпусу державних службовців.

Таким чином, на даний момент основним завданням для України є, опираючись на власний історичний досвід з урахуванням кращих європейських та світових традицій у галузі державного управління, створення власної моделі державної служби, яка б у першу чергу в повній мірі задовольняла потреби суспільства щодо якісного надання державних послуг, чітко виконувала державні функції та змогла забезпечити успішний розвиток нашої держави [29].

2. Пріорітетні напрямки модернізації державної служби

Динамічні процеси, які відбуваються у країнах світу останні десятиліття зумовили хвилю модернізації державного управління, вжиття заходів щодо підвищення його ефективності. Основою цього процесу стало реформування механізму державного управління – систем державної служби. Для України сьогодні ця проблема є дуже актуальною.