Виробнича структура

1.На виробничу структуру промислового підприємства впливає низка виробничо-технічних і організаційних факторів, найважливіші з яких наведені на рис. 2.

1. Характер  продукції, що випускається, і  методи її виготовлення. Конструктивні  і технологічні особливості продукції, що випускається, та методи її виготовлення визначають склад виробництв, цехів, їхні розміри, вантажооборот і розмір території підприємства. Так, для підприємств видобувних галузей промисловості характерна одностадійна структура виробництва, а для обробних — багатостадійна.

Чим складніша  продукція і технологія її виготовлення, тим різноманітніші внутрішньовиробничі  зв'язки і складніша структура  підприємства. Наприклад, підприємства з виробництва екскаваторів, прокатних  станів, магістральних електровозів мають у своєму складі великі стале- і чавуноливарні, ковальсько-пресові цехи. Для зовнішнього і внутрішньозаводського переміщення предметів праці, готової продукції мають бути організовані залізничні перевезення. У той же час підприємствам, що випускають побутові холодильники, немає необхідності мати такі цехи, у їхньому складі переважають цехи зі штампування деталей, і також немає потреби у внутрішньозаводських залізничних перевезеннях.

У свою чергу, застосування нової техніки і  технології, прогресивних матеріалів призводить до скорочення обсягів робіт з механічної обробки. Це зумовлює зміну структури підприємства за рахунок зменшення кількості механообробних цехів і збільшення питомої ваги автоматизованих дільниць, цехів і виробництв.

2. Характер виробничого процесу. В залежності від складу споживаної сировини і характеру готової продукції розрізняють наступні процеси:

♦ аналітичні (з однієї сировини одержують кілька видів продукції - нафтохімія, лісохімія, коксохімія);

♦ синтетичні (з різних видів сировини виготовляється один вид продукції);

♦ прямі (з  одного виду сировини одержують один вид продукції)[12, c. 249-251].

Якщо, наприклад, на підприємстві переважають аналітичні процеси, то воно може мати один заготівельний  цех і кілька випускаючих, які спеціалізуються на виготовленні різного виду продукції. У такому разі підприємство має розгалужені зв'язки зі збуту.

Для синтетичних  процесів, навпаки, характерна розгалужена  система заготівельних цехів. Початкова  переробка сировини поступово переходить у більш вузьке коло обробних ланок і завершується одним випускаючим. У цьому випадку мають місце дуже трудомісткі роботи з матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), управління заготівельним виробництвом.

На підприємствах  з прямим процесом виробництва зазвичай створюється одна «виробнича нитка», виготовлення готового продукту може здійснюватися в одному цеху від початку до кінця.

3. Масштаби  виробництва. Цей фактор впливає  на розміри цехів, їхню кількість  і спеціалізацію. Із зростанням  обсягів виробництва створюються умови для поглиблення технологічної спеціалізації, створення предметно і подетально-спеціалізованих цехів і виробництв. За порівняно невеликих обсягів виробництва низка потреб може бути задоволена за рахунок кооперованих постачань. У зв'язку з цим у підприємства відпадає необхідність у тому, щоб мати у своєму складі деякі структурні підрозділи.

4. Спеціалізація  і кооперування підприємства. Залежної  від виду кінцевої продукції  розрізняють підприємства, що спеціалізуються  на випуску готових виробів, деталей, вузлів чи заготовок. Чим вищий рівень спеціалізації підприємства, тим за інших рівних умов менше в його складі різнойменних виробничих підрозділів, тобто простішою є виробнича структура.

За розвинутих форм кооперування немає необхідності в існуванні ряду підрозділів. У зв'язку з цим виникли підприємства механоскладального типу, які одержують заготовки по кооперації, чи складального типу, які здійснюють лише загальне складання виробу.

5. Ступінь  охоплення стадій життєвого циклу  виробів. В залежності від здійснення циклу «наукові дослідження — виробництво — споживання» ускладнюється і виробнича структура. Так, здійснюючи стадію «наукові дослідження», у виробничу структуру підприємства включаються дослідні й експериментальні виробництва.

В умовах ринкових відносин виробнича структура виходить за рамки «чистого» виробництва готових виробів і включає підрозділи фірмового обслуговування свого товару.

6. Місцерозташування  підприємства. Даний фактор може  впливати на склад основних  і допоміжних цехів підприємства. Так, підприємство, розташоване в регіоні, який необхідно освоїти, за інших рівних умов буде мати більш складну структуру у порівнянні з підприємством, що знаходиться в промислово розвинутому районі.

7. Керованість  об'єктами виробничої структури.  Керованість об'єктами виробничої структури означає необхідність обліку кількості і розмірів створюваних підрозділів з позицій можливості ефективного управління ними

2. Сутність та елементний склад структури. Первісним ланцюгом в організації виробничого процесу та базовим осередком (елементом) виробничої системи є робочі місця, на яких виконуються робітниками (групою робітників) певні операції з виготовлення продукції чи обслуговування виробничого процесу за допомогою необхідного устаткування, інструменту, пристроїв, розташованих на відведеній частині площі. 
Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю — окрему адміністративну одиницю, очолювану майстром за наявності в зміну не менш 25 робітників. 
Цех являє собою територіально та адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Кількість цехів залежить від конструктивних і технологічних характеристик продукції, що виготовляється, її обсягів та рівня спеціалізації підприємства. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво. 
Виходячи з викладеного, можна дати загальне визначення: виробничою структурою називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площі. Можна виділити різні структурні побудови підприємств: цехову, безцехову, корпусну та комбінатську (рис. 6.1). 
Виходячи із сутності і змісту виробничого процесу як сукупності основних, допоміжних і обслуговуючих процесів виробничого призначення, а також ураховуючи призначення та характер продукції, яка виготовляється, або робіт, що виконуються на підприємстві, розрізняють основне, допоміжне, обслуговуюче, побічне та підсобне виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.  
Цехи основного виробництва спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів. Наприклад, на машинобудівних підприємствах до них належать ливарні, ковальсько-пресові, механічні, складальні; на металургійних — доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; на взуттєвих та швейних підприємствах — закрійні та швейні. На великих підприємствах для побудови короткого шляху матеріального потоку та забезпечення ефективності виробничих процесів однорідні за профілем цехи об’єднуються в корпуси. 
На підприємствах з невеликим обсягом і відносно простими виробничими процесами доцільно обмежитися дільничною структурою підрозділів, не створюючи цехів.  
Основне виробництво, як правило, складається з окремих фаз або стадій, за якими класифікуються відповідні цехи: заготівельні (ливарні, ковальські, пресові, металоконструкцій та ін.); обробні (механічні, деревообробні, термічні, гальванічні тощо); складальні (цехи вузлового складання та загального складання, випробування, фарбування готових виробів і т. ін.). 
Допоміжні цехи сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основних цехів (наприклад, виготовлення інструментів, запчастин для ремонту устаткування, виробництво енергії, надання ремонтних та енергетичних послуг). Важливішими з цих цехів уважаються інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін. 
Побічні цехи переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва. Наприклад, цех виробництва товарів широкого вжитку, цех регенерації формовочної суміші, мастил, обтиральних матеріалів тощо.

3. Перший тип побудови виробничої структури-технологічний.

В основу створення  цехів таких підприємств покладено  технологічний принцип, коли цехи виконують  комплекс однорідних технологічних  операцій з виготовлення або обробці самих різних деталей для всіх виробів заводу.

Технологічна структура зумовлює чітку технологічну відособленість. Отже, устаткування розташоване не по ходу технологічного процесу, а по групах. Наприклад, на текстильних підприємствах  організуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні цехи; на металургійних - доменні, сталеплавильні, прокатні. Всередині цехів за принципом технологічної однорідності створюються ділянки. При такій структурі цехи і ділянки виконують певні операції на обладнанні, розташованому у однотипних групам. Цей тип виробничої структури спрощує керівництво цехом або ділянкою: майстер, що відповідає за групу однорідних верстатів, може всебічно вивчити їх; при надмірній завантаженні одного верстата робота може бути передана на будь-який звільнилася верстат. Технологічна структура дозволяє маневрувати розстановкою людей, полегшує перебудову виробництва з одного номенклатури виробів на іншу, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але, не дивлячись на це даний вид виробничої структури, вважається самим не ефективним, що пов'язано з неминучістю частих переналагоджень обладнання, так як на кожному з них обробляються різні види продукції, обмежуючи цим можливість застосування спеціальних верстатів, інструментів, пристосувань. Це веде до пролежування деталей в очікуванні своєї обробки, подовженню циклу виробництва, зниження фондовіддачі, коефіцієнта використання устаткування за часом, продуктивності праці. Крім того, при технологічній виробничій структурі немає відповідальності за якість кінцевої продукції, так як кожен цех, ділянка виконує частину технологічного процесу. Зростають транспортні перевезення, зустрічні вантажопотоки, оскільки обладнання розставлено не по ходу технологічного процесу.

Не дивлячись на неефективність такої побудови виробничої структури, її застосування неминуче в умовах одиничного Недоліки цього типу в тому, що керівництво цеху несе відповідальність тільки за певну частину виробничого процесу, не відповідаючи за якість деталі, вузла, виробу в цілому. Важко розташувати обладнання по ходу технологічного процесу, тому що в цеху виготовляють найрізноманітніші вироби. Технологічна спеціалізація цехів збільшує тривалість виробничого циклу. Організація основних цехів по технологічному ознакою характерно для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, що випускають різноманітну і нестійку номенклатуру виробів.

Другий тип побудови виробничої структури підприємства-предметний.

В основу створення цехів таких  підприємств покладено предметний ознака, коли цехи спеціалізується  на виготовлення певної обмеженою номенклатури виробів, застосовуючи при цьому самі різні в технологічному відношенні процеси та операції, використовуючи саме різноманітне обладнання.

Предметний тип побудови виробничої структури підприємства є найбільш прогресивним оскільки предметна спеціалізація  дозволяє організувати предметно-замкнуті ділянки в серійному виробництві і потокові лінії в масовому виробництві.

Предметний тип виробничої структури - найпрогресивніший. Але його застосування в чистому вигляді можливе  лише у великосерійному і масовому виробництві. Усі цехи і ділянки  спеціалізуються з предметного принципом, що дозволяє розташувати обладнання по ходу технологічного процесу, застосовувати високопродуктивні верстати, інструменти, штампи, пристосування. Але, перш за все устаткування в цехах при використанні предметного принципу розташовують у порядку послідовного виконання технологічних операцій. Воно тут різнорідно і призначене для виготовлення окремих деталей або складових частин виробів. Цехи поділяються на окремі предметні ділянки, наприклад, ділянки з виготовлення валів шестерень, поршнів. Устаткування встановлюється так, щоб забезпечити прямолінійний рух деталей, що закріплюється за ділянкою. Деталі обробляють партіями, час операції на окремих верстатах не погоджено з часом операцій на інших. Деталі під час роботи зберігають біля верстатів і потім транспортуються усією партією. Предметні ділянки прагнуть по можливості здійснити закінчений (замкнутий) цикл виробництва виробів. Такі ділянки (цехи) називаються предметно-замкнутими. Як правило, вони оснащені всім комплексом обладнання, необхідних для виготовлення продукції. Замкнутий цикл виробництва досягається при поєднанні в одному і тому ж цеху різноманітних технологічних процесів. З цілої низки причин це не завжди можливо. У машинобудуванні найчастіше в одному предметному цеху суміщають обработочную і складальну стадії виробничого процесу. Науково-технічний прогрес, що виявляється у застосуванні нових ресурсозберігаючих технологій і комплексної механізації та автоматизації виробництва, призводить до територіального зближення окремих стадій виробничого процесу і до відмови від відокремлення їх в окремих цехах.

При організації цехів і ділянок  по предметного принципом створюються  сприятливі умови для застосування передових методів організації  виробництва і праці. Розстановка  устаткування по ходу виконання технологічних операцій різко скорочує шлях руху оброблюваних деталей і витрати часу на їх транспортування. Виникають сприятливі передумови для організації потокових і автоматичних ліній, більш повно використовується обладнання, робочі спеціалізуються на виконання вузького кола операцій, в результаті чого підвищується їх кваліфікація, поліпшується організація праці, посилюється відповідальність за якість виробів, що випускаються. При цьому майстер повністю відповідає за весь цикл виготовлення виробу. Все це веде до зростання продуктивності праці та зниження собівартості продукції. До недоліків, властивим предметним цехам і дільницям, можна віднести не повне завантаження обладнання на окремих операціях внаслідок невеликого обсягу робіт.

У міру збільшення масштабу виробництва відбувається поглиблення технологічної спеціалізації  з урахуванням габаритів обладнання або продукції, що використовується металу або інших ознак. У машинобудуванні  широке розповсюдження отримав предметно-технологічний, або змішаний, тип побудови виробничої структури підприємства. В основу створення цехів таких підприємств покладено предметно-технологічний принцип, коли технологічно спеціалізовані цехи в той же час мають обмежену номенклатуру предметного порядку. Так, на заводах верстатобудування механічні цехи можуть спеціалізуватися як цехи великих, середніх і дрібних деталей, а ливарні цехи - як цехи сірого, цехи ковкого чавуну, цехи сталевого або кольорового лиття.

Змішана структура  характеризується наявністю на одному й тому ж підприємстві основних цехів, організованих і по предметного, і за технологічним принципом. Зазвичай заготівельні цехи організовуються за технологічним принципом. Це пов'язано з тим, що в заготівельних цехах потужне обладнання, на якому виробляються заготовки для будь-якого виду продукції, тому що в противному випадку воно буде недовантажено. Оброблювальні і складальні цехи створюються за предметного або змішаному принципом залежно від масовості, що випускається. Цей тип виробничої структури практично застосовний у виробництві будь-якого типу. Вона більш поширена і застосовується на більшій частині машинобудівних підприємствах, легкої промисловості (взуттєва, швейна), меблевої і деяких інших галузях. Переваги і недоліки розглянутого типу виробничої структури відповідають принципом побудови кожного цеху: предметного або технологічному.

При виборі типу організації виробничої структури  слід пам'ятати, що він зумовлюється умовами виробництва. Головними  тут є, перш за все, тип виробництва (масовий, серійний, індивідуальний), спеціалізація підприємства (предметна, технологічна або предметно-технологічна), характер і номенклатура продукції, що випускається.

При традиційному підході до визначення структури  та організації роботи цехів загальний  обсяг робіт розчленовується на окремі операції з виготовлення деталей або у роботі виробів. Ці роботи концентрувалися на ділянках, побудованих за технологічним принципом.

Структурна  схема організації виробничого  процесу полягає в тому, що якщо ділянки, сформовані з верстатів однакового технологічного призначення, то при такій структурі виникають численні прямі і зворотні зв'язки між технологічно спеціалізованими ділянками для виготовлення безлічі деталей.

При використанні предметно-замкнутої структури в  цеху є ділянки, побудовані за принципом подетально спеціалізації при перетині зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Тут кінцеві мети виробничої системи складаються з цілей відособлених ділянок, що випускають закінчені деталі.