Банковский кредит, его экономическая суть и общие основы развития

Зміст:

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи моделювання функції інвестицій. 4

 1. 1. Поняття,  сутність та напрямки аналізу  інвестицій в основний капітал. 4

1.2. Нормативно-правове  регулювання капітальних вкладень. 9

1.3. Структура  інвестицій в основний капітал  та обґрунтування факторів, узятих  для аналізу моделі інвестицій  в Україні. 12

Розділ 2. Збір статистичної інформації та побудова економетричної моделі. 16

2.1. Перевірка  якості побудованої моделі. 16

2.1.1. Перевірка  гіпотези о значимості параметрів  регресії за допомогою Т-статистики з рівнем довіри 95%. 17

2.1.2. Перевірка  гіпотези об адекватності моделі  у цілому за допомогою Критерія  Фішера з рівнем довіри 95%. 18

2.1.3. Перевірка  гіпотези о стійкості моделі  у цілому за допомогою Критерія  Чоу з рівнем довіри 95%. 18

2.1.3. Оцінка  тісноти взаємозв'язку між змінними 20

2.1.4. Побудована  адекватна модель. 21

2.2. Перевірка  наявності мультиколінеарності. 21

2.2. Перевірка  наявності гетероскедастичності. 25

2.3. Перевірка  наявності автокореляції. 28

Розділ 3. Аналіз побудованої моделі та її використання для прогнозування 32

3.1. Аналіз побудованої  моделі. Економічна інтерпритація. 32

3.2. Прогноз на 2010 рік. Побудова інтервальних  прогнозів. 33

Висновок 37

Список використаних джерел 38

Додаток 1 39 
 
 
 

Вступ

   Дослідження проблем інвестування є одним  із найбільш актуальних завдань економічної  науки. У сучасних умовах України  інвестиції мають стати найважливішим  засобом забезпечення виходу з довготривалої  економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному  господарстві, технічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської  діяльності на мікро- та макрорівнях  і, головне, життєвого рівня населення. Активізація інвестиційного процесу  є вирішальною умовою продовження  соціально-економічних перетворень.

   Реальна економічна ситуація в Україні значно ускладнює інвестиційну діяльність. Обсяг вкладань не забезпечує передумов  економічного зростання і навіть повноцінного відтворення наявного стану. Фактично країна існує за рахунок  безповоротного споживання успадкованого  від радянських часів виробничого  потенціалу. Необхідно робити адекватний ринковим відносинам інвестиційний  механізм, що органічно поєднає форми  приватного і державного інвестування та забезпечить оптимізацію взаємозв’язків різних суб’єктів інвестиційної  діяльності, створення відповідальної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що регламентують інвестиційний  процес як на рівні окремої фірми  чи галузі, так і національної економіки  в цілому   [2, c.5].

   Інвестиційний клімат України в цілому не є таким  вже несприятливим. Незважаючи на суттєві, в основному бюрократичні, перепони, існують і навіть активно діють  налагоджені механізми як створення  нових виробництв, так і розширення діючих. Слабкий рівень інвестиційної  активності вітчизняних і зарубіжних інвесторів пояснюється не стільки  перепонами на шляху, власне, інвестиційного процесу, скільки несприятливими умовами  для прибуткової діяльності більшості  сфер і галузей [2, c.125].

Розділ 1. Теоретичні основи моделювання функції  інвестицій.

   1. 1. Поняття, сутність та напрямки аналізу інвестицій в основний капітал.

     Інвестиції - це вже відносно не новий для  економіки термін. У науковій економічній  літературі інвестиції розглядаються  як вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку. Як економічна категорія інвестиції значно ширші за своїм змістом, ніж інвестиції в основний капітал. Вони охоплюють так звані реальні інвестиції (капітальні вкладення) і портфельні (фінансові) інвестиції. Інвестиції грають дуже важливу роль в економіці будь-якої держави. Вони є основою для розширеного, відтворювального процесу; прискорення науково-технічного прогресу (технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств, відновлення основних виробничих фондів, впровадження техніки і технології); підвищення якості продукції і забезпечення її конкурентоздатності, оновлення номенклатури й асортименту продукції, що випускається: зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, збільшення обсягу продукції і прибутку від її реалізації.

     Інвестиції  в основний капітал (надалі – капітальні вкладення) – це матеріальна частина реальних інвестицій, спрямованих на розширене відтворення основних виробничих та невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні роботи; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів: витрати на проектно-дослідну діяльність.

     В економічному аналізі розглядають  галузеву, територіальну, від-творювальну та технологічну структури капіталовкладень.

     Галузева  структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток комп'ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв'язок, будівництво об'єктів ви-робничої та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки.

      Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничої та фінансової інфраструктур.

      Відтворювальна  структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничих потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об'єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств,

тобто структура з високою часткою  витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну. Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологічній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотехнологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих. що ліквідуються. Технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбереження. Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов'язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об'єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівельно-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50-60 %. Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці. Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.

      Технологічна  структура капіталовкладень – це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях. Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру. Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40%), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень. На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт нижча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погіршуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво невиробничих об'єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт.

     Аналіз  капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами:

• структура капіталовкладень за ознакою виробничого та невиробничого призначення;
• галузева структура капіталовкладень;
• територіальна структура капіталовкладень;
• структура капіталовкладень за джерелами фінансування;
• відтворювальна структура капіталовкладень;
• технологічна структура капіталовкладень;
• частка капіталовкладень в основний капітал у валовому внутрішньому продукті;
• темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;
• розрахунки окремих показників використання капіталовкладень.

      Капітальні  вкладення забезпечуються коштами  з різних джерел, основним з який є національний доход, що створюється в сфері матеріального виробництва. Поряд з національним доходом джерелом засобів для капітальних вкладень є фонд відшкодування спожитих засобів праці. Джерелом коштів виступають також кредити іноземних банків і фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні вкладення по декількох розподільних каналах. Тому в практиці забезпечення капітальних вкладень коштами з'являються різні за характером джерела. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові кошти інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); притягнуті фінансові засоби інвесторів (кошти, отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, безкоштовні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

    Склад коштів, що направляються на капітальні вкладення, залежить від того, хто  є інвестором і яку формою власності він представляє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади і керівництво країни, областей й інших адміністративно-територіальних утворень, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів. Державні підприємства й організації, а також ті, що засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, залученими і позиковими коштами [1, c. 7-11].

   1.2. Нормативно-правове  регулювання капітальних  вкладень.

    Правове регулювання інвестицій регламентується  Законом України «Про інвестиційну діяльність». Відповідно до названого  Закону інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей,  які вкладено в об’єкти підприємницької  та інші види діяльності, з метою  отримання певного доходу або  досягнення соціального ефекту в  майбутньому. Той, хто має капітал  і вкладає його у ту чи іншу справу, називається інвестором, а сам  процес вкладання капіталу – інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). Інвесторами  можуть бути як юридичні, тік і фізичні  особи, тобто підприємства і окремі власники капіталу.

    Далі  у Законі визначаються об’єкти інвестиційної діяльності, а саме: