Економічна динаміка

Розділ 10. Економічна динаміка

10.1. Основні засади  теорії економічного  зростання

Сутність  та форми економічного зростання

    При першому наближенні під економічним  зростанням розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але слід зауважити, що обсяг виробництва може збільшуватися двома шляхами: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, тобто розриву між сукупним попитом і потенційним ВВП; 2) на умовах збільшення потенційного ВВП. Графічна інтерпретація двох шляхів зростання обсягів виробництва представлена на рис. 10.1 і 10.2.

Рис. 10.1. Зростання реального ВВП Рис. 10.2. Зростання реального

 на  умовах усунення рецесійного  ВВП на умовах збільшення

          розриву потенційного ВВП

    Як  свідчить рис. 10.1 перший шлях зростання обсягів виробництва не збільшує виробничий потенціал економіки, тобто потенційний ВВП, а здійснюється завдяки наближенню сукупного попиту до рівня довгострокової сукупної пропозиції, яка дорівнює  потенційному ВВП: АS^L = Y₂=Y_p . Тому збільшення обсягів виробництва в такий спосіб є не зростанням економіки, а економічним відновленням, тобто поверненням економіки до стану повної зайнятості. На рис. 10.1 збільшення ВВП від Y₁ до Y₂ забезпечується за рахунок зростання сукупного попиту, про що свідчить переміщення кривої сукупного попиту з положення АD₁ в положення АD₂.

    Інший шлях зростання обсягів виробництва  спирається на збільшення виробничого  потенціалу економіки, тобто потенційного ВВП. Збільшення обсягів виробництва в такий спосіб свідчить про зростання масштабів економіки, тобто про економічне зростання. Рис. 10.2 показує, що обсяг виробництва збільшується від Y₁ до Y₂, тобто настільки, наскільки збільшилася довгострокова сукупна пропозиція і потенційний ВВП. Про це свідчить переміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції з положенням в положення .

    Збільшення  обсягів виробництва за рахунок  зростання виробничого потенціалу економіки може відбуватися лише за умов, якщо динаміка сукупного попиту відповідає динаміці потенційного ВВП. Як ми знаємо, зазначена умова забезпечується лише в довгостроковому періоді. Тому на рис. 10.2 крива сукупного попиту переміщується з положення АD₁ в положення АD₂, тобто на відстань переміщення кривої АS^L. При цьому впродовж довгострокового періоду зростають ціни. Це пояснюється випереджаючим зростанням сукупного попиту порівняно з короткостроковою сукупною пропозицією, що створює мотивацію для нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВВП. Отже, під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і на умовах адекватного зростання сукупного попиту.

    Економічне  зростання вимірюється двома показниками. Перший — річний темп приросту реального ВВП; другий — річний темп приросту реального ВВП на душу населення. Міжнародна статистика свідчить, що економіка більшості країн світу щорічно зростає на кілька процентів. Так, за останні п’ять років темпи приросту реального ВВП в країнах Європейського Союзу складають в середньому більше 2 %. Після тривалого спаду в 90-х роках ХХ століття економіка України, починаючи з 2000 року, теж вийшла на позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП.

    Економічне  зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку країни є змістовнішою, ніж категорія економічного зростання. Економічний розвиток відображає не лише збільшення обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Це означає, що економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання.

    Основним  показником економічного розвитку є  індекс людського розвитку. Зазначений індекс обчислюється за спеціальною методикою як середньозважена величина  від індексів чотирьох показників, які характеризують рівень людського розвитку з різних сторін. До цих показників відносяться: очікувана тривалість життя, яка визначається при народженні, виходячи із рівня смертності в даний період часу; грамотність дорослого населення, яка передбачає вміння читати і писати; рівень охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою; індикатор матеріального добробуту, в основі якого лежить реальний ВВП на душу населення, обчислений згідно з паритетом купівельної спроможності.

    При визначенні індексу людського розвитку кожної країни її індивідуальні показники співставляються із світовими. Тому за допомогою цього індексу всі країни ранжируються  за рівнем людського розвитку. Чим вище цей індекс, тим вище рівень людського розвитку країни. Згідно з загально прийнятою класифікацією, країни з індексом людського розвитку менше за 0,5 мають низький рівень людського розвитку; від 0,5до 0,8 – середній рівень; 0,8 і вище – високий. В Україні індекс людського розвитку нижче 0,8 і за цим показником вона входить в першу сотню країн світу.

    Економічне  зростання є функцією певних факторів (причин). До них відносяться збільшення обсягів факторів виробництва (земля, праця, капітал) та підвищення рівня їх ефективності (продуктивності), яке переважно, досягається за рахунок технічного прогресу. Зазначені фактори здатні збільшувати виробничий потенціал економіки і в такий спосіб забезпечувати зростання сукупної пропозиції. Але, як уже зазначалося вище, збільшення виробничого потенціалу економіки і сукупної пропозиції не може втілитися в економічне зростання без адекватного збільшення сукупного попиту. Тому збільшення сукупного попиту є фактором, який реалізує спроможність економіки до зростання обсягів виробництва.

    В залежності від того, які фактори  спричиняють збільшення обсягів  виробництва, розрізняють дві форми економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне. Екстенсивне зростання досягається за умов, якщо обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва при їх незмінній ефективності. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва. Якщо, навпаки, зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, то це означає, що економіка зростає на чисто інтенсивній основі.

    Проте слід зауважити, що в реальній економіці  не буває чисто екстенсивного або чисто інтенсивного економічного зростання. Фактично обсяг виробництва збільшується на основі певного поєднання екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Тому, оцінюючи реальну економіку, можна говорити про переважно екстенсивне або переважно інтенсивне її зростання.

    Сучасні уявлення про економічне зростання  сформувалися на базі двох економічних  теорій — кейнсіанської і неокласичної. Зазначені теорії обумовили виникнення двох відповідних теорій економічного зростання.

    Кейнсіанська  теорія економічного зростання

    Кейнсіанська  теорія економічного зростання зародилася в 40-х роках ХХ століття. Її засновниками стали англійський економіст  Р. Харрод і американський — Є. Домар. На їх думку, головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції як компонент сукупного попиту і як засіб нагромадження капіталу та збільшення виробничого потенціалу економіки.

    В моделі Харрода-Домара джерелом інвестування є заощадження, які  залежать від  доходу (ВВП) і норми заощадження, тобто  . Обсяг інвестування визначається  попитом на інвестиції, який ставиться в залежність від приросту продукту та його капіталомісткості . Остання обчислюється за формулою: . Отже, капіталомісткість показує, наскільки одиниць збільшується капітал при зростанні продукту, виробленого з використанням цього капіталу, на одиницю. Оскільки , а , то попит на інвестиції визначається так: .

    До  цього слід додати ще три важливих припущення моделі Харрода-Домара: 1) капіталомісткість є незмінною внаслідок негнучкості цін в короткостроковому періоді та нейтральності технічного прогресу; 2) норма заощаджень в довгостроковому періоді теж має тенденцію до стабільності; 3) інвестиції дорівнюють заощадженням .

    Спираючись  на перелічені припущення, виразимо рівновагу  між інвестиціями та заощадженнями за допомогою такого рівняння:

             (10.1)

    Поділимо  обидві частини рівняння (10.1) на Y:

            (10.2)

    В рівнянні (10.2) вираз  відображає темп економічного зростання, який  визначається за формулою:

            (10.3)

    Оскільки  в рівнянні (10.3) норма заощаджень (s) і капіталомісткість є постійними, то і темп економічного зростання теж має бути постійним. Такий темп Харрод назвав «гарантованим». Крім «гарантованого» Харрод ввів також поняття «природнього» темпу зростання, який досягається в умовах повної зайнятості.

    Необхідність  забезпечення «гарантованого» і  «природнього» темпів економічного зростання кейнсіанці не ототожнювали з автоматичною можливістю їх досягнення. Навпаки, вони визнавали, що фактичні темпи зростання економіки можуть відхилятися від бажаних. При цьому відхилення фактичних темпів від «гарантованого» породжує певні диспропорції в економіці, а відхилення «гарантованого» темпу від «природнього» викликає рецесію або інфляцію.

    Особливість кейнсіанської теорії економічного зростання полягає в тому, що її прихильники доходять до висновку про необхідність державного регулювання процесу нагромадження капіталу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об’єктом державного регулювання мають бути інвестиції.

    Неокласична теорія економічного зростання

    Приблизно з середини 50-х років ХХ століття з’явилася неокласична теорія економічного зростання, в основу якої були покладені наступні положення неокласичної економічної теорії: 1) вартість продукту створюється факторами виробництва і, перш за все, працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок в її утворення; 2) ціни виробничих факторів, в якості яких виступають зарплата і прибуток, дорівнюють їх граничним продуктам; 3) зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.

    Прикладом неокласичної виробничої функції є  виробнича функція Коба-Дугласа:

      Y=A ^.K^a L^1-a                                                      (10.4)

де  А – продуктивність наявної технології

     а –  частка капіталу у  виробленому продукті

     1-а  – частка праці у виробленому  продукті.

    Виробнича функція Коби-Дугласа має дві  властивості. По-перше, вона володіє  властивістю постійної віддачі  від масштабу. Це означає, що при збільшенні кількості праці і капіталу на певний відсоток, обсяг виробництва збільшується на той самий відсоток. По-друге, виробнича функція Коба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу  продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його  гранична продуктивність.

    Розвиток  неокласичної теорії економічного зростання  обумовив необхідність внесення певних змін в політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють  потенційно можливим темпам зростання економіки і факторам, від яких вони залежать; по-друге, використання апарата виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’язаним з визначенням внеску окремих факторів у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом вдосконалення технології виробництва.

    Кейнсіанська  і неокласична теорії економічного зростання будувалися на екзогенній основі. Це означає, що в їх моделях  темп зростання економіки є функцією  екзогенно визначених параметрів (норма заощаджень, приріст населення капіталомісткість тощо). В подальшому стали виникати нові теорії економічного зростання, які пішли по шляху поступової ендогенізації параметрів моделі. Тому вони отримали назву «теорії ендогенного зростання». Згідно з цими теоріями параметри моделей економічного зростання почали визначатися не за межами  цих моделей, а в процесі їх побудови.

    Головною  особливістю ендогенних теорій економічного зростання є те, що крім праці і фізичного капіталу в них враховуються чинники, від яких залежить продуктивність праці: людський капітал, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, державне регулювання.

    Найбільшого розвитку отримали моделі ендогенного  зростання, що враховують людський капітал. Під людським капіталом розуміють вартість закладеного в людей потенціалу до ефективної праці. Цей потенціал включає в себе здоров’я, знання, досвід, навички до праці та інші якості людей, від яких залежить продуктивність праці. Оскільки будь-який капітал є функцією інвестицій, то сферою вкладання інвестицій в людський капітал є освіта та охорона здоров’я. Чим більше інвестицій вкладається в людський капітал, тим вище технологічний рівень виробництва та продуктивність праці і тим вищі темпи економічного зростання.