Економічна динаміка

    Якщо  , то підвищення капіталоозброєності супроводжується випереджаючим зростанням продуктивності праці порівняно із збільшенням факторів, що зменшують капіталоозброєність. За цих умов , а крива виробничої функції стає все крутішою і все більше віддаляється від кривої факторів, що зменшують капіталоозброєність. Тому споживання зростає в напрямку до свого максимума, тобто . Якщо , то підвищення капіталоозброєності супроводжується уповільненим зростанням продуктивності праці порівняно із збільшенням факторів, що зменшують капіталоозброєність. За таких умов , а крива виробничої функції стає пологішою і все більше зближується з кривою факторів, що зменшують капіталоозброєність. Тому споживання зменшується порівняно із своїм максимумом, тобто . Порівнюючи дві тенденції можна стверджувати, що максимальне споживання ( ) досягається посередині, тобто лише тоді, коли , а капіталоозброєність складає .

    Стійка  капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, що відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом. Для досягнення стійкої капіталоозброєності за Золотим правилом потрібно забезпечити відповідний рівень заощаджень. Якщо, наприклад, стійка капіталоозброєність менше рівня Золотого правила, то держава має стимулювати збільшення рівня заощаджень. Якщо, навпаки, , то має запроваджуватися політика, спрямована на зменшення рівня заощаджень. 

10.3. Джерела економічного зростання

    Модель  Солоу, яку ми щойно розглянули, пояснює  залежність економічного зростання від трьох факторів — капіталу, праці і технічного прогресу. Тому відповідні державні інституції мають враховувати це при обґрунтуванні економічної політики. Але поряд з цим для економічної політики важливе значення має визначення джерел економічного зростання, тобто обчислення внеску кожного фактора у загальний приріст продукту. З цією метою в макроекономічному аналізі застосовується метод, який називається обліком економічного зростання. 

    Внесок  факторів виробництва  в економічне зростання

    Згідно  з методом обліку економічного зростання  зв’язок між приростом продукту і джерелами цього приросту визначається за допомогою виробничої функції. При  її використанні спочатку розглянемо лише джерела екстенсивного зростання і тому будемо спиратися на просту виробничу функцію:

            (10.12)

    Отже, згідно з рівнянням (10.12) обсяг продукту може зростати прямопропорційно факторам виробництва, тобто, якщо обсяг факторів виробництва збільшується на 1 %, то обсяг продукту теж збільшується на 1 %. Але щоб розкрити апарат виробничої функції слід нагадати, що результати трансформації факторів виробництва у продукт залежать від їх продуктивності: граничної продуктивності капіталу (МРK) і граничної продуктивності праці (MPL). Граничний продукт капіталу показує, наскільки збільшиться обсяг продукту, якщо обсяг капіталу зросте на 1 одиницю при незмінній кількості інших факторів виробництва: . Аналогічно, гранична продуктивність праці свідчить про те, наскільки збільшиться обсяг продукту, якщо обсяг праці зросте на 1 одиницю при незмінній кількості інших виробничих факторів: .

    З метою спрощення аналізу будемо виходити із припущення про постійну віддачу від масштабу (постійний ефект від масштабу), яка свідчить про те, що зі збільшенням обсягів факторів виробництва їх гранична продуктивність не змінюється. Спираючись на це припущення, визначимо вплив окремих факторів виробництва на приріст продукту. Так, якщо капітал збільшиться на одиниць, то приріст продукту складе одиниць. Аналогічно, при збільшенні обсягів праці на одиниць, обсяг продукту зросте на одиниць. Звідси вплив обох факторів виробництва на зростання продукту визначиться за формулою:

            (10.13)

    Рівняння (10.13) визначає абсолютний приріст продукту. Щоб обчислити темп приросту продукту, який відображає темп економічного зростання, поділимо всі елементи цього рівняння на Y:

            (10.14)

    Після цього помножимо перший член правої частини рівняння на вираз  , а інший — на вираз , що не може змінити їх величину. Внаслідок певної трансформації цього рівняння отримаємо:

            (10.15)

    Тепер розкриємо зміст окремих складових  рівняння (10.15). Ліва частина цього  рівняння — це темп приросту продукту. В правій його частині член відображає продукт, що створюється капіталом, а член є часткою капіталу у виробленому продукту. Аналогічно, член є продуктом, що створюється працею, а член є часткою праці у виробленому продукті.

    Врахуємо, що наша виробнича функція спирається на припущення про постійну віддачу  від масштаба. За цих умов сума часток капіталу і праці у виробленому  продукті дорівнює одиниці. Якщо частку капіталу у виробленому продукті позначити символом α, то частка праці складе . Звідси випливає спрощена форма рівняння, яке пов’язує темп приросту продукту із темпом приросту капіталу і праці:

            (10.16)

    Рівняння (10.16) дозволяє підвести підсумки щодо визначення внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. Згідно з цим рівнянням вираз відображає внесок капіталу в приріст продукту, а вираз — внесок праці в його приріст. 

    Внесок технічного прогресу в економічне зростання

    Як  відомо, проста виробнича функція  показує залежність між набором  затрачених факторів виробництва і  максимально можливим обсягом продукту за даного технологічного рівня виробництва. Але ця залежність може покращуватися, якщо вдосконалюється технологія виробництва, тобто під впливом технічного прогресу. Для визначення впливу технічного прогресу на економічне зростання застосовується показник сукупної продуктивності факторів, який модифікує виробничу функцію:

            (10.17)

де  А — сукупна продуктивність факторів, підвищення якої слугує індикатором впливу технічного прогресу на обсяг виробництва.

    Отже, обсяг виробництва збільшується тепер не лише внаслідок збільшення кількості виробничих факторів, а й завдяки такому фактору інтенсивного зростання, яким є технічний прогрес, що здатний підвищувати продуктивність факторів виробництва. Врахування технічного прогресу у виробничій функції доповнює рівняння (10.16) ще одним членом:

            (10.18)

    В рівнянні (10.18) член відображає темп прирісту сукупної продуктивності факторів і одночасно визначає внесок технічного прогресу в приріст продукту. Але в дійсності безпосередньо виділити вплив технічного прогресу на приріст продукту неможливо. Тому внесок сукупної продуктивності факторів у приріст продукту визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального темпу приросту продукту тієї частки, яка припадає на капітал і працю:

            (10.19)

    Якщо, припустити,  що економічне зростання  склало 5%, а за рахунок збільшення факторів виробництва обсяг виробництва  продукту зріс на 3 %, то внесок технічного прогресу в його зростання складе 2%. Приріст сукупної продуктивності факторів, обчислений в такий спосіб, дістав назву «залишок Солоу» (на честь Роберта Солоу, який першим запропонував залишковий спосіб обчислення внеску технічного прогресу у приріст продукту).                             

    Незважаючи  на те, що макроекономісти інтерпретують  залишок Солоу як частку економічного зростання за рахунок технічного прогресу, в дійсності на сукупну продуктивність факторів впливає багато інших чинників. До них слід віднести освіту, організацію виробництва, державне регулювання тощо. Тому можна стверджувати, що залишок Солоу відображає ту частку в економічному зростанні, яка обумовлена факторами, що не піддаються прямому вимірюванню. 

    Економічне  зростання з урахуванням  всіх джерел

    У підсумку з урахуванням всіх джерел темп приросту продукту дорівнює сумі трьох складових правої частини рівняння (10.18):

    — темпу приросту обсягів капіталу , помноженого на частку капітала у виробленому продукті ;

    — темпу приросту обсягів праці , помноженому на частку праці у виробленому продукті ;

    — темпу сукупної продуктивності факторів, який є способом вимірювання внеску технічного прогресу у приріст продукту.

    Метод обліку економічного зростання передбачає, що частка праці і капіталу у виробленому продукті визначається статистично, на базі інформації про структуру ВВП, обчисленого розподільчим методом (методом доходів). При цьому частка праці визначається часткою зарплати найманих працівників у складі ВВП-доходу, а частку капітала відображає сума решти складових ВВП-доходу. В розвинутих країнах переважну частину ВВП складає зарплата найманих працівників. Так, в США частка праці коливається в межах 0,7—0,75, а частка капіталу –в межах 0,3—0,25 . В Україні частка праці у складі сукупного доходу країни набагато менша і знаходиться в межах 0,45—0,5, що обумовлює відповідну частку капіталу.

    Для ілюстрації методу обліку економічного зростання звернемося до числового прикладу. Припустімо, що частка капіталу у складі ВВП-доходу складає 0,4, а частка праці — 0,6. Крім того, нехай обсяг праці збільшується на 2 %, обсяг капіталу — на 3 %, а сукупна продуктивність факторів — на 1,5 %. За таких умов темп приросту ВВП, обчислений на базі рівняння (10.18), складе 3,9 % . 

10.4. Економічні цикли

    Економічне  зростання — це головний чинник економічної динаміки, який визначає траекторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим чинником економічної динаміки є економічні цикли.

    Світовий  досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва). У роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямі. В умовах стагфляції скорочення обсягів виробництва супроводжується одночасним зростанням цін. Зокрема, така ситуація спостерігалася в Україні в 90-х роках ХХ століття.

    Отже, особливістю сучасної економіки  є її зростання на основі періодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробництва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

    Окремі  економічні цикли істотно відрізняються  між собою. Проте незважаючи на ці відмінності, всі вони мають одинакову структуру і складаються із чотирьох фаз: 1) під (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення (див. рис. 10.7).

Рис. 10.7. Економічні цикли

    Як  видно із рисунку 10.7, економічні цикли  проявляють через коливання ділової активності навколо зростаючого тренду. Переважна більшість науковців вбачає відмінність між трендом і циклом в тому, що тренд є результатом дії факторів, які обумовлюють довгострокове економічне зростання, а цикл є наслідком впливу на економіку факторів, що викликають тимчасові відхилення від тренду.

    В процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази. При цьому відлік циклічного коливання починають з точки, яку називають піком циклу і в якій обсяг виробництва сягає максимального рівня. У цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають.

    За  піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економці приймає глибокий і тривалий характер, то ця фаза називається депресією. В економічній історії найбільш відомою є Велика депресія 1929—1933 рр., яка в дійсності складається з двох періодів рецесії, що були розділені між собою незавершеним періодом відновлення економіки після першої рецесії. Під час Великої депресії в США обсяг виробництва скоротився на третину, на 25 % впали ціни, а рівень безробіття досяг 24 %. Але українська депресія 1992—1999 рр. чуттєво перевершила Велику депресію як за тривалістю так і глибиною економічного спаду. Її особливість полягає у тому, що вона відбувалася на фоні одночасного падіння виробництва і зростання цін. Обсяг виробництва скоротився більше ніж на половину, а ціни не впали, а карколомно зросли. При цьому найвище зростання цін відбулося у 1993 році, в якому ціни на споживчі товари та послуги зросли більше, ніж у 100 разів.