Особливостi формування валютної системи України

 

ВСТУП

 

Динамічні процеси формування ринкових відносин у всіх сферах господарської діяльності нашої країни, включаючи зовнішньоекономічні операції, потребують осмислення й оцінки всіх змін, що відбуваються під час становлення національної грошової і валютної системи у контексті розвитку світового господарства і подальшої інтеграції у нього економіки України. Розбудова повноцінного валютного ринку, як складової валютної системи в нашій державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою формування відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання роботи суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічній діяльності.

У цьому зв¢язку дослідження питань про стабільність курсу гривні, на що істотно впливає рівень доларизації економіки України,аналіз валютної системи в цілому, особливо звернено увагу та проаналізовано операції комерційних банків з валютою, відзначення також проблемних та перспективних моментів розвитку валютної системи України набувають особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об¢єктом дослідження є стан валютної системи України та її зв'язок з комерційними банками України

Предмет дослідження -  економічні відносини з приводу проведення валютних операцій комерційних банків

Методи дослідження -  Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовуються методи економічного аналізу для оцінки економічної ефективності та ризикованості валютних операцій у підрозділі 2.1 та 2.2 та статистичні методи для оцінки сучасних тенденцій у підрозділах 3.1 та 3.2.

Мета роботи полягає  в узагальненні теоретичних основ  організації, розкритті діючої практики у  особливостях валютної системи України, а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено роль нормативно – правового регулювання валютної системи;

- обґрунтовано сутність та структуру валютної системи;

- розглянуто процес формування валютної системи ;   

- викладено аналіз складових валютної системи ;   

- наведено сучасний стан та аналіз операцій комерційних банків;

- проведено аналіз  діючої практики валютної системи України в сучасних умовах функціонування;

- запропоновано шляхи  вдосконалення та перспективи розвитку валютної системи ;

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Береславської Олени, кандидата економічних наук та науковий співробітник Науково – дослідного центру з проблем оподаткування, яка відзначає, що саме 2009 рік для валютної системи України можна вважати роком стабілізації гривні. НА стабільність валютного курсу гривні істотно впливає рівень доларизації: чим він вищий, тим гірше національна валюта виконує функції грошей на ринку.

Також на ці проблеми звертає  свою увагу Forexclub, де говориться про погіршення макроекономічного фону, як у США, так і у Єврозоні.

Публікація економічної  правди, про те, що пропозиція іноземної  валюти на міжбанку перевищує пропозицію, говорить про те, що Нацбанк продовжує здійснювати валютні інтервенції, як з купівлі, так і з продажу іноземної валюти.

Спираючись на твердження вище зазначених публікацій, ми б хотіли дослідити практичний вплив валютної системи на розвиток економіки України, дослідження розвитку валютних операцій комерційних банків а також перешкоди і можливості їх діяльності на теренах перехідної економіки України,  а також перспективи розвитку валютної системи України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Сутність  та структура валютної системи  України та особливості її  формування

 

 

Валютна система формується у процесі розвитку міжнародних господарських зв’язків і за своєю суттю є державно-правовою формою організації валютних відносин. Мета цих правил полягає у полегшенні процесів міжнародної торгівлі, забезпеченні її максимальної  ефективності.

Вирізняють національну, світову та міжнародну валютну системи.[додаток А]

Національна валютна система визначається національним законодавством, є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються її валютні кошти.

Створення міжнародного валютного ринку привело до формування міжнародної валютної системи. За своєю суттю вони є формою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародним угодами. Регулювання, контроль та управління міжнародною валютною системою здійснюють дві валютно-фінансові та кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла певні етапи: золотомонетного та золотодевізного стандартів, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Золотомонетний стандарт виник у ХІХ ст. після промислової революції. Юридично ця система була оформлена на конференції в Парижі у 1867р. Згідно з цією угодою всі функції грошей виконувало золото, і воно визнавалось єдиною формою світових грошей. Кожна валюта мала свій золотий вміст та конвертувалась у золото. Золотий стандарт забезпечував довгострокову рівновагу платіжного балансу, виконував роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Друга світова валютна система була юридично оформлена у 1922 р. на Генуезькій міжнародній конференції та дістала назву золотодевізного стандарту. Основою цієї системи були золото та девізи — іноземні валюти, але статус резервної валюти не був закріплений за жодною з валют.

Під час економічної кризи 1929—1933 рр. золотодевізна валютна система була розділена на валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному та валютно-фінансовому відношеннях від однієї країни-лідера. До валюти цієї країни прикріплювався курс залежних валют.

Третя світова валютна система була юридично оформлена на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Згідно з цією системою золото зберігало свою функцію загального платіжного засобу. Усі валюти прив’язувалися до золота опосередковано в основному через долар США, а також через англійський фунт стерлінгів (але значно обмежено). Міждержавне валютне регулювання здійснювалось через МВФ. 
Криза Бреттон-Вудської системи була зумовлена змінами у світовій економіці на початку 70-х рр., коли високого рівня економічного розвитку досягають Західна Європа та Японія і стають суперницями США на світовому ринку. Відбувається перехід від фіксованих паритетів валют до системи «плаваючих» валютних курсів.

У 1976 р. в м. Кінгстоні на Ямайці відбулась нарада представників країн — членів МВФ, на якій була започаткована нова валютна система — Ямайська. Юридично оформлений перегляд уставу МВФ було здійснено у 1978 р. Відповідно до нової валютної системи здійснювалась повна демонетизація золота; долар як резервна валюта прирівнювався до інших вільно конвертованих валют, запроваджено «плаваючий» валютний курс, посилювались контрольні функції МВФ як основи міждержавного валютного регулювання.

Щоб протистояти гегемонії долара, у 1977 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС). Міжнародним засобом платежу до 1999 р. стає ЕКЮ (ЕСU — European Currency Unit) — європейська розрахункова валютна одиниця, яка змінила чинну з 1970 р. розрахункову одиницю — спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Rights). Вартість SDR обчислювалась на базі валютного кошика як середня вартість валют п’яти країн: США, ФРН, Франції, Великобританії та Японії. 

З 1 січня 1999р. в Європі запроваджена єдина європейська грошова одиниця євро (EURO). Для надійності спільної валюти члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися : євро:

- дефіцит бюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- державний борг не може перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3—3,5 %) більш ніж на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не повинно перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС з найстабільнішими цінами (приблизно 9%).

Країни, які переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватись установлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Функція євро, як і ЕКЮ — протистояти пануванню американського долара на міжнародних фінансових ринках. Запровадження євро впливає на функціонування валютного, фондового ринків та ринок боргових зобов’язань.

Формування валютної системи України розпочалося  одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про  банки і банківську діяльність", ухваленому у 1991 pоці, були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст.50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст.8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався  і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного  життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.

Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно  валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. До практичної розбудови власної  валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1.

Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:

1. Введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;
2. Істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;
3. Проведено девальвацію карбованця відносно рубля;
4. Підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;
5. Офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.

Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше  навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і невпорядкованість валютних відносин.[10]

Щоб зупинити ці тенденції,19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв  Декрет "Про систему валютного  регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.

Проте ці позитивні процеси  у валютній сфері відбувалися  на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко  суперечили завданням стримування  інфляції. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте, такий порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.[11]