Особливостi формування валютної системи України

Помітні успіхи в антиінфляційній  політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%.[15]

З вересня 1996 p., після  випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

1. Остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. - введено вільне плавання;
2. Введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;
3. Певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;
4. Подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;
5. Приєднання України (у травні 1997 р) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Наведені заходи у  валютній сфері кінця 1998 р. помітно  загальмували подальшу ринкову трансформацію  валютної системи України. Їх висока ефективність підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в 2008-2007 роках.[9]

 

1.2 Нормативно – правове регулювання валютної системи України

 

 

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.        

Свого часу Україна, як незалежна  держава заявила про прагнення  забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями. [2]

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями.

Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.

Починаючи з кінця  лютого 2003 р. НБУ поставив за мету лібералізувати валютний ринок країни. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: [5]

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні  платіжного балансу України; 

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування  і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

- визначає порядок  використання надходжень у міжнародних  розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з  Кабінетом Міністрів України  платіжний баланс України; 

- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі  потреби ліміти заборгованості  в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах,  передбачених цим Декретом, обов'язкові  для виконання нормативні акти  щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає  й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на  здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- встановлює способи  визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлює за погодженням  з Міністерством статистики України  єдині форми обліку, звітності  та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію  банківських звітів про власні  операції та операції уповноважених  банків.

До функцій центрального банку як учасника валютного ринку належить формування певної стратегії і тактики у здійсненні політики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, нормативів обов'язкових резервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу тощо. [3]

Операціями відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також  уповноважені банки та інші фінансові  установи, підлягають валютному контролю.

Декрет КМУ "Про  систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв'язку України та Державну митну службу України. Компетенція зазначених органів розмежовується так: Національний банк України:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання  уповноваженими банками функцій  щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки  здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Державна податкова  служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. [5]

Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Нормативною базою, що регулює валютні відносини і передбачає можливість застосування заходів відповідальності, є закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та інші закони, Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правові акти Національного банку України та інших органів державної влади, що уповноважені здійснювати валютний контроль, у першу чергу Державної податкової служби України.

Зокрема, Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому Законом України "Про Національний банк України" та Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Чинне законодавство передбачає такі санкції за порушення валютного законодавства. [2]

Здійснення комерційними банками  або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, із виключення банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

 

 

 

2.1 Аналіз складових  валютної системи України

 

 

Валютна система (ВС) - правова  форма організації валютних відносин, які історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських  звязків [22,441]. Валютні системи діють у межах певного економічного простору, завдяки чому вони поділяються на наступні 3 види: національні, міжнародні(регіональні), світові.

Національна валютна  система - це державно-правова форма  організації валютних відносин даної  країни з іншими країнами, а також  з міжнародними економічними і політичними  структурами [19, 98]. Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Національна валютна система України знаходиться у процесі становлення і остаточно ще не сформувалася. Проте її контури і основні тенденції виявилися достатньо безумовно. Національна валютна система України формується з урахуванням структурних принципів світової валютної системи, оскільки країна узяла курс на інтеграцію в світове господарство і вступила в МВФ.

Міжнародна валютна  система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою держав.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державою і  закріплена міжнародними договорами форма  організації валютних відносин між  всіма чи значною частиною держав світу.

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу (наприклад, долар) та міжнародних валютах (наприклад, євро) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.[15]

Як організаційно-правове  явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії [3, 201]. В Україні національна валюта називається гривнею.
2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.
3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів України та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання ( у межах « валютного коридору ») і до вільного плавання, що було введено в 2000 р.
4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання іноземної валюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання іноземних валютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.
5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко: