Особливостi формування валютної системи України

а) у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого  курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту - через її продаж. За такого режиму курс національної валюти "плаває" разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою "валютного бюро", а центральний банк стає органом такого бюро.

б) у формі використання валютних запасів для підтримання  рівноваги на національному валютному  ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. В Україні в саме цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.
7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку. Центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам –резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів в Україну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами.
8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремим видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичним особам тощо.
9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є :Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет, Міністерство зв’язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться  на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення  валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють  додержання правил поштових переказів  та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться  НБУ, як орган державного валютного  регулювання і контролю. Загальна схема елементної структури та призначення національної валютної системи наведена на рис. 1.1[додаток Б, В]

 

 

Рис. 1.1 Схема елементарної структури та призначення національної валютної системи

 

 

 

У міру інтеграції національних економік у міжнародні(регіональні) структури та у світову економіку  сформувалися та успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютна системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн – учасниць.

Важливим призначенням національної валютної системи є  розроблення і реалізація державної  валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють  інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.

Отже, валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку. Вона складається з наступних елементів: назва, купюрність та характер емісії національної валюти; ступінь конвертованості національної валюти; режим курсу національної валюти; режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті; режим формування і використання державних золотовалютних резервів; режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні; Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів; регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин; визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері.

 

 

 

2.2 Аналіз операцій  комерційних банків України з валютою

 

 

Основними суб’єктами валютного ринку  є комерційні банки, у яких відкривають  і утримують валютні рахунки  інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних  операцій у валюті. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки проводять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв’язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комерційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується  внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов’язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об’єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку. Міжнародні розрахунки тісно пов’язані з валютними операціями комерційних банків.    Валютні операції являють собою операції обміну однієї національної валюти на іншу через купівлю-продаж на валютних ринках.[23,35]

Згідно з Декретом Кабінету міністрів  України «Про систему валютного  регулювання та контролю», до валютних операцій належать:

1. операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;
2. операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
3. операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Існує деяка класифікація валютних операцій банків[додаток 2].

З погляду класифікації валютні операції можна поділити на конверсійні операції, міжнародні розрахунки, залучення та розміщення валютних коштів, неторгові операції, ведення валютних рахунків, кореспондентські відносини, та інші (рис. 2.1).

Рис.2.1.Класифікація валютних операцій

Конверсійні операції (тобто угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату):

1. Угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot»( Їх сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий робочий день з дня укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення.);
2. Строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні (угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент їх укладення.);
3. Угоди типу «swap»( валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки));
4. Валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

Кореспондентські відносини  з іноземними банками:

1. Встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;
2. Самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;
3. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;
4. Робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;
5. Встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

Відкриття та ведення  валютних рахунків:

1. Відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;
2. Нарахування процентів по залишках на рахунках;
3. Надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);
4. Надання виписок у міру здійснення операції;
5. Оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;
6. Виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);
7. Списання сум, передбачених законодавством;
8. Контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

1. Купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;
2. Інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;
3. Випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;
4. Купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;
5. Оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;
6. Організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції із залучення  та розміщення валютних коштів:

1. Кредитні;
2. Депозитні (операції банків із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання.);
3. З цінними паперами;
4. Лізингові (довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди;специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду);
5. Форфейтингові (купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати);
6. Факторингові (комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг).

Здійснюються на:

1. Внутрішньому ринку (з резидентами України у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України);
2. Міжнародному ринку (з нерезидентами у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України).

Валютні операції поділяються  на активні і пасивні.

Пасивні операції — створення валютних резервів в  іноземній валюті та прийом депозитів  в іноземній валюті:[21,15]

- продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);