Переваги незалежності центральних банків

План

Вступ

1. Поняття незалежності центральних банків

2. Класифікація незалежності центральних банків

3.Принцип незалежності центральних банків

4. Переваги незалежності центральних банків

Висновок

Список використаної літератури 
Вступ

     Можливість  ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення стабільнасті національної грошової системи, оскільки уряд може бути зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей кон¢юнктурного характеру ¾ зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.

     Ефективна реалізація центральним банком монетарної політики значною мірою залежить від його правового статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Заходи грошово-кредитного регулювання не повинні вступати у протиріччя зі стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому для забезпечення макроекономічної стабільності необхідним є формування оптимального механізму взаємодії між органами монетарного та немонетарного регулювання, іншими словами - визначення оптимального ступеня незалежності центрального банку.

     Фінансова криза, що охопила світову економіку  ще сильніше загострила проблему незалежності центральних банків (ЦБ), які значно пом'якшили грошово-кредитну політику для подолання рецесії. Сфера грошово-кредитних відносин в Україні до сьогодні залишається  вразливою, і її стабільність багато в чому визначається діями Національного банку України (НБУ), активні заходи якого восени 2008 не допустили масштабної банківської кризи в країні.

     Вирізняють  політичну та економічну незалежність ЦБ, де серед множини суб'єктивних факторів визначають основні: процедуру  призначення керівництва банку, участь центрального банку у фінансуванні бюджетного дефіциту, втручання уряду в  реалізацію грошово-кредитної політики.

     Як  теоретичні дослідження, так і міжнародний  досвід свідчать, що країни з більш  незалежним центробанком, як правило, домагаються кращих результатів економічної політики. При цьому нижчий рівень інфляції досягається з меншими втратами для економічного зростання та зайнятості. Водночас, щоб процес прийняття рішень у сфері грошово-кредитної політики був демократичним, така незалежність має підкріплюватися чітким і ефективним механізмом підзвітності ЦБ. Цілі та політика центробанку повинні бути чітко визначені законодавчо, а його діяльність — бути прозорою для громадськості. 

1. Поняття незалежності центральних банків

     Діяльність  центрального банку у сучасній політичній та економічній системі є звичною, хоч в історичному розрізі цей спеціальний інститут грошової влади почав створюватися порівняно недавно - на зламі XVІІІ-XІX століть. Не існує єдиної думки щодо причин його виникнення, та все ж переважна частина дослідників сходиться на тому, що основною причиною його появи стала необхідність на певному етапі економічного і соціально-політичного розвитку централізації емісійної діяльності, оскільки проблема макроекономічної стабільності в частині забезпечення передусім цінової стабільності дедалі більше актуалізувалася.

     Формування  сучасного типу центрального банку  відбувається в умовах глобалізації як процесу підвищення цілісності світового  господарства, взаємозалежності країн  та тенденції до конвергенції. В умовах глобалізації орієнтація на внутрішню рівновагу стає домінуючим принципом монетарної політики, який поступово підкоряє всі інші аспекти монетарної політики у ринковій економіці, зокрема мобільність капіталів та валютний курс. Водночас орієнтація на внутрішню рівновагу стає фундаментальною передумовою для розвитку процесів глобалізації.

     Історично перша форма незалежності центральних  банків сформувалася в епоху існування  золотого стандарту, коли, з одного боку, процес емісії був централізованим, а з другого - розмінність банкнот на золото дозволяла забезпечити відносну автономію центрального банку, оскільки останній, будучи зобов'язаний підтримувати фіксований золотий паритет, змушений був узгоджувати внутрішню грошову пропозицію зі станом золотих резервів.

     Незалежність  центрального банку часів існування  золотого стандарту зазнала краху  саме через втручання в емісійний  процес з боку держави, що, врешті-решт, і призвело до збоїв у функціонуванні механізму золотого стандарту.

     Згідно  з теорією раціональних очікувань, зростання інфляції обумовлюється недовірою до монетарного органу, що здійснює грошово-кредитну політику на свій розсуд. Для подолання цієї проблеми виникла потреба проведення грошово-кредитної політики на основі встановленого правила, якого має дотримуватися центральний банк. Це, власне, і є емпіричною основою незалежності центрального банку.

     Незалежність  центрального банку слід розуміти не як його незалежність ні від кого і  ні від чого, а як юридично закріплену відсутність прямого підпорядкування уряду та наявність власних фінансових джерел для забезпечення виконання своїх функцій. В Україні за роки незалежності і розбудови ринкової економіки створена система центрального банку, яка відповідає критеріям світової банківської практики. Формально-юридичним завершенням створення системи центрального банку держави став Закон "Про Національний банк України".

     Переваги  незалежного центрального банку (НЦБ)

     Основний  аргумент на користь більш незалежного  центрального банку полягає в  тому, що для підтримки довгострокових темпів економічного зростання необхідно забезпечити цінову стабільність. При цьому незалежний центральний банк має менше стимулів для генерування інфляції, ніж уряд.

     Незалежність  ЦБ також збільшує можливості для  запобігання ефекту «фіскального домінування монетарної політики» (коли за рахунок вищої інфляції збільшується платоспроможність уряду), що покладає на уряд велику фіскальну відповідальність.

     Доцільність розширення незалежності центрального банку підтверджується результатами ряду досліджень.

     По-перше, існує негативна кореляція (зворотна залежність) між НЦБ і інфляцією  на довгострокових проміжках часу. Тобто низькі рівні інфляції з  більшою часткою ймовірності  спостерігатимуться в країнах із незалежним центральним банком, ніж  у країнах, де ЦБ є об’єктом жорсткого контролю з боку держави.

     По-друге, існує негативна кореляція між  НЦБ і рівнем бюджетного дефіциту (у % ВВП) у довгостроковій перспективі. Тобто країни з незалежним ЦБ мають, як правило, менший рівень бюджетного дефіциту.

     По-третє, не спостерігається кореляції між незалежним статусом ЦБ і динамікою економічного зростання. Іншими словами, виробництво та зайнятість у середній і довгостроковій перспективі не скорочуються в результаті надання більшої незалежності ЦБ.

     Основні докази проти наділення ЦБ більшою автономією базуються швидше на політичних, ніж на економічних аргументах. Один із них — теза про недемократичність наділення групи службовців, які не є прямими народними обранцями, виключним правом приймати рішення щодо розміру відсоткової ставки, обмінного курсу, питань регулювання фінансової системи тощо. У зв’язку з цим необхідно розрізняти поняття «незалежність» і «підзвітність» ЦБ. Навіть центральні банки, які мають найбільш незалежний статус, є в тій чи іншій формі підзвітними перед законодавчою гілкою влади, яка, у свою чергу, має право змінювати законодавство, що регулює діяльність ЦБ.

     Інший аргумент «проти» полягає в тому, що незалежний центральний банк перешкоджатиме ефективній координації фіскальної та монетарної політики. Насправді ж НЦБ, основним завданням якого є контроль над інфляцією, сприятиме досягненню фіскальної стабільності та економічного зростання в довгостроковій перспективі.

     У загальному вигляді незалежність ЦБ можна визначити як його законодавчо  закріплену інституціональну спроможність здійснювати монетарну політику незалежно від директив, інструкцій та інших форм втручання з боку уряду, галузевих лобі та інших груп інтересів.

     Поняття інституціональної незалежності ЦБ включає дві основні категорії  — цільової та інструментальної незалежності.

     Цільова незалежність надає ЦБ право самостійно визначати власну мету (цілі). Визначення єдиної мети або, як мінімум, чітке формування основної мети політики створює кращі  передумови для забезпечення звітності  ЦБ про її результати.

     Інструментальна незалежність полягає в можливості ЦБ використовувати повний спектр інструментів монетарної політики без обмежень із боку органів державної влади.

     Питання, чи потрібно наділити ЦБ повною незалежністю, безпосередньо пов’язане з проблемою забезпечення його підзвітності та прозорості. Вочевидь, підзвітність досягається важче, коли ЦБ самостійно вибирає (і змінює) власні завдання і неможливість досягнення однієї мети (наприклад, цінової стабільності) може виправдовувати більшу пріоритетність іншої (наприклад, пов’язаної з обмінним курсом, платіжним балансом, зайнятістю, стабільністю фінансового сектора).

     Тому  ЦБ не повинен мати право самостійно вибирати власні цілі щодо здійснення політики. Водночас мета, встановлена  ззовні, має бути підкріплена його повною інструментальною незалежністю.

     Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як політичними  так і правовими факторами. До числа політичних належать насамперед особливості формування керівництва  центрального банку та визначення строків його повноважень. У переважній більшості розвинутих країн керівники банку обираються або призначаються з числа кандидатур, запропонованих урядом, причому на строки, що часто перевищують строки дії мандату виконавчої влади: 14 років у США, 8 ¾ в Німеччині, 7 ¾ в Канаді, Нідерландах, Австралії. У таких країнах, як Бельгія, Нідерланди, Данія процедура відкликання керівника центрального банку є досить складною, а у США, Англії, Німеччині, Ірландії дострокове пррипинення повноважень керівника і членів директорату банку неможливе взагалі. Виключення у цьому відношенні складають центральні банки Франції, Італії, Греції, що більш залежні від уряду, а їх керівництво може бути відкликане в будь-який момент.

     Політичним  фактором незалежності центрального банку є також рівень втручання уряду в його поточну діяльність. У переважній більшості країн центральні банки зобов¢язані координувати свої заходи із загальною стратегією державного регулювання. При цьому уряд має право інструктувати центральний банк з приводу напрямів грошово-кредитної політики та здійснювати контроль за його діяльністю. Така ситуація характерна для Англії, Японії, Канади, Нідерландів, Швеції, Іспанії. Найнижчий рівень політичної незалежності серед центральних банків розвинутих країн ¾ у Франції та Італії, де центральні банки перебувають під повним контролем уряду. Діаметрально протилежний стан справ у США; ФРН та Швейцарії, центральні банки яких є найбільш незалежними, а держава не має права втручатися у їхню грошову політику.

     Правові аспекти незалежності центральних банків пов¢язані із законодавчим визначенням цілей їх діяльності, а також наявністю або відсутністю обмежень на кредитування уряду. В більшості промислово розвинутих країн (Японії, ФРН, Франції, Канаді, Швейцарії, Австралії, Нідердандах) основні цілі та сфера діяльності центральнго банку відображені у конституції або у спеціальних законах. Так, законодавством ФРН основним обов¢язком Бундесбанку визначено забезпечення стабільності національної валюти. При цьому перед центральним банком поставлено три головних завдання: регулювання грошового обігу, регулювання кредитного забезпечення економіки, організація платіжного обороту. Подібні завдання, а таокж обов¢язки щодо підтримання стабільності цін визначено і для інших центральних банків, діяльність яких регламентована законодавством. У той же час даний фактор не відіграє ключової ролі у забезпеченні незалежності центральних банків. Наприклад, у таких країнах, як США, Англія, Італія законодавче формулювання завдань центрального банку або відсутнє, або подане в заїальних рисах, однак, рівні незалежності центральних банків у цих країнах не досить сильно відрізняються між собою.