Проблеми класифікації багківських ризиків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Факультет кредитно-економічний

Кафедра менеджменту банківської діяльності

Спеціалізація – Банківська справа

Дисципліна «Управління банківськими ризиками»

РЕФЕРАТ на тему:

«Проблеми класифікації банківських ризиків»

Студента V курсу, 3 групи

денної форми навчання,

спеціальності 8508/2-3

Головко Віталія Сергійовича

КИЇВ – 2012

З розвитком і ускладненням соціальних і економічних процесів з’являється дедалі більше нових видів і типів ризиків. Постала проблема їх класифікації. Складність класифікації економічних ризиків полягає як у їх різноманітті, так і в широті прояву. Градація ризиків за будь-якої класифікації різноманітна. Окремі види ризиків можуть перетинатися, доповнювати, бути складовими одне одного.

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації банківських ризиків, є:

-         тип (вид) комерційного банку;

-         сфера виникнення і впливу банківського ризику;

-         склад клієнтів банку;

-         метод розрахунку ризику;

-         ступінь банківського ризику;

-         розподіл ризику в часі;

-         характер обліку ризику;

-         можливість керування банківськими ризиками;

-         кошти керування ризиками.

На сьогодні з урахуванням напряму діяльності банків можна говорити про три типи (види) комерційних банків: спеціалізовані, галузеві, універсальні.

У спеціалізованому, наприклад інноваційному, банку переважають підвищені ризики, пов'язані з кредитуванням ризикових підприємств, технологій, реалізація яких спочатку ускладнена. Це вимагає й особливих методів регулювання банківського ризику, зокрема одержання гарантій від держави, впровадження заставного права на нерухомість і т. ін. Холдингова установа, що спеціалізується на купівлі контрольних пакетів цінних паперів, оцінює ризик за операціями з цінними паперами тощо. Таким чином, спеціалізовані банки несуть ризики з тих специфічних банківських операцій, що становлять напрям їхньої діяльності.

Галузеві банки тісно пов'язані з певною галуззю, тому спектр їхніх ризиків, крім основних ризиків з банківських операцій, залежить переважно від економічних (тобто зовнішніх для бан­ку) ризиків клієнтів банку. У галузевому банку необхідно розра­ховувати розмір середньогалузевого ризику для виявлення неви­користаних резервів на підприємствах і установах галузі основ­них напрямів діяльності банків.

Універсальні банки змушені враховувати у своїй діяльності всі види банківських ризиків, тому слід виробити оптимальний набір видів ризику для коленого типу (виду) банку.

Підвищеним ступенем ризику в розглянутих варіантах воло­діють галузеві банки як невеликі, немобільні, із жорсткою при­в'язкою до галузі та клієнта, а найменшим – універсальні  банки, що мають можливість покрити збитки від одного виду діяль­ності прибутками від іншого.

Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються:

-         на ризик країни;

-         ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недостатності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостатності обов'язкових резервів);

-         ризик окремого виду банківської операції (ризик неплатежу, невід шкодування, інкасування: банківські гарантії, юридичний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).

В умовах ринкової економіки посилюється нестійкість бан­ківської системи. Це впливає на стан різних галузей економіки і підприємств. Суб'єкти господарювання починають скорочува­ти власні кошти і резерви, що призводить до порушення нормаль­ного кругообігу кредитних ресурсів і підвищення ризику всіх банківських операцій. Тому нині найпоширенішим методом є мінімізація ризиків – виділення і дотримання економічних нормативів банківської ліквідності. Багато комерційних банків, особливо спеціалізованих, розраховують лише окремі види ризиків за різними напрямами банківської діяльності. Перспективним стає визначення розміру припустимого сукупного ризику банку, окремого клієнта, республіки (економічного регіону).

Залежно від методів розрахунку ризики є комплексними і позиційними. Комплексний ризик включає оцінку і прогнозування величини ризику банку і дотримання економічних норма­тивів банківської ліквідності. Позиційний ризик – це  ризик окремої банківської позиції.

Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь бан­ківського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з цієї операції. Вона виражається у відсотках чи у визначених коефіцієнтах.

Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від мож­ливостей його гарантування, страхування та інших методів ре­гулювання. Наприклад, довгострокові позики банку, видані на будівництво нового підприємства, мають 100 % ризику; при стра­хуванні цієї суми в державних органах ступінь ризику змен­шується до 10—50 % (за умови страхування в обсязі 50—90 % позики), а при одержанні урядової гарантії — до нуля.

Особливістю ступеня банківського ризику є його індивідуаль­на величина, пов'язана із взяттям на себе конкретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визначається суб'єктив­ною позицією кожного банку.

Спроби регламентації ступеня банківського ризику з окре­мих операцій повинні мати гнучкий характер. Так, якщо ко­мерційний банк придбав акції компанії (які мають товарне покриття, досить високий ступінь прибутковості, високу якість технології й котирування на біржі), то розмір ризику (з операції і з банку в цілому) буде істотно завищений (ця купівля матиме високий ступінь ризику – 70%) і далекий від реальності. Отже, у кожному окремому випадку банки мають самостійно визна­чити ймовірність втрати коштів у результаті тієї чи іншої опе­рації.

Розподіл ризику за часом - це важливий фактор в умовах сучасної економіки. Основні операції банку піддаються минуло­му і поточному ризикам (в окремих випадках – і майбутньо­му). Поточному ризику піддаються операції з видачі гарантій, акцепту переказаних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активів із правом регресу та ін. Але сама мож­ливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції також майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих втрат, він несе і минулий ризик, тобто той, який банк взяв на себе безпосередньо при наданні гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Враховуючи цей фактор, можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.

За характером обліку банківські ризики поділяють на ризики з балансових і з позабалансових операцій. Найчастіше кредитний ризик, що виникає щодо балансових операцій, поширюється і на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства. Тут важливо правильно врахувати ступінь можливих збитків від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно як за балансовим, так і за позабалансовим рахунками. Так, ступінь ризику операції за ва­лютними опціонами (новими видами цінних паперів) варто оці­нювати, виходячи не тільки з валютного ризику, а й ринкового ризику за операціями з цінними паперами, а також ризиків з окремих позабалансових операцій: з казначейськими зобов'язан­нями, євродепозитами, біржовими індексами тощо.

За можливостями управління ризики є відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті, навпаки, регулюються. За певними операціями вводяться спеціальні обмеження з ризиків. Наприклад, одним із перетворень до інвалютних рахунків є обов'язково закрита позиція у валюті на кінець кожно­го робочого дня. Мається на увазі перерахування валюти, що знецінюється, у валюту, курс якої підвищується.

Національний банк України серед основних банківських ризиків виокремлює такі, як кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційний ризик.

В економічній літературі виокремлюють значно більше видів ризиків, притаманних банківській системі, і критеріїв їх оцінки.

Так, з погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, виникнення яких зумовлене змінами у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не пов'язані з його діяльністю. Серед зовнішніх ризиків особливе місце посідають політичні, правові, соціальні та економічні ризики, виникнення яких зумовлене загостренням економічної кризи в країні, політичною нестабільністю, забороною або обмеженнями на перерахування коштів за кордон, консолідацією боргів, уведенням ембарго, скасуванням імпортних ліцензій, війнами, змінами у законодавстві тощо. Зовнішні ризики не піддаються кількісній оцінці, але банки зобов'язані враховувати їх під час формування стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання бюджету.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпо­середньо в процесі діяльності банку й зумовлені кількістю його клієнтів, партнерів, зв'язків, спектром банківських операцій і послуг. Внутрішні ризики порівняно із зовніш­німи краще піддаються ідентифікації та оцінці.

У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики визначаються ймовірністю фінансо­вих втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами об­сягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До фінансових належать такі ризики, як кредит­ний, ризик ліквідності, валютний і ринковий ризики, від­сотковий ризик, ризик зміни ресурсної бази та ін.

Функціональні ризики виникають внаслідок створення і впровадження нових банківських продуктів та послуг, неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом банку тощо. До фун­кціональних належать технологічний ризик, ризик зло­вживань, документарний ризик, ризик трансакції, опе­раційний ризик, стратегічний ризик, ризик впроваджен­ня нових банківських продуктів, юридичний ризик і ризик втрати репутації. Порівняно з фінансовими функціональ­ні ризики важче виявити та оцінити, але банки обов'язково мають їх враховувати у зв'язку з фінансовими втратами, які виникають у разі настання функціональних ризиків.

Пернавський О. відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність » виділяє дві категорії банківських ризиків рисунок 1.1 :

-         ризики, що піддаються кількісній оцінці;

-         ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов’язані з несприятливими змінами в обсягах, доходності, вартості і структурі активів та пасивів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.

Класифікацію банківських ризиків подано на рисунок 1.1.

Наведена класифікація не є вичерпною і може бути доповнена додатковими категоріями ризиків. У цьому випадку керівництво банку має розробити власну нормативну базу щодо управління додатково визначеними кате­горіями ризиків з урахуванням положень Базельського комітету з банківського нагляду та Стандартів корпоративного управління.

Серед зовнішніх банківських ризиків особливе місце займає ризик на рівні країни — небезпека втрат банку внаслідок того, що іноземна держава не захоче або не змо­же виконати свої зобов'язання перед іноземним кредито­ром і (або) інвестором з причин, що не належать до звичай­них банківських ризиків, які виникають у зв'язку з кре­дитуванням та інвестуванням. Особливе значення ризик на рівні країни має для тих банків, у яких розвинуті зов­нішньоекономічні відносини, а їхні клієнти активно екс­портують свою продукцію.

Рисунок 1.1 – Структура банківських ризиків

Економічний ризик залежить від стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики (особливо від обмежень на переказ капіталу за кордон), стабільності національної грошової одиниці та ін. До економічних ризиків також можна віднести загальний стан розвитку економіки, рівень інфляції, рівень доходів громадян, податковий тягар підприємств та ін.

Політичний ризик — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок зміни державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в політиці уряду і пріоритетними напрямами його діяльності. Врахування цього ризику особливо  важливе у країнах з мінливим законодавством, відсутніс­тю традицій і культури підприємництва.

Політичні ризики можна поділити на чотири групи:

-         ризик націоналізації та експропріації без адекватної компенсації;

-         ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (наприклад, підприємством, яке рентабельно працює й одержує прибуток у національній валюті, але не в змозі перевести її у валюту інвестора, щоб розрахуватися за кредит);