Прямі податки в системі державного регулювання економіки

Податки виконують фіскальну, соціальну,регулювальну функції. Суть фіскальної функції податків полягає в тому, що вона забезпечує фінансування державних витрат, тобто  сприяє нагромадженню фінансових ресурсів. Вона реалізується через фіскальну політику – заходи уряду, спрямовані на вирішення важливих макроекономічних завдань держави шляхом зміни рівня оподаткування та державних витрат.

Прямими податками є обов’язкові  платежі, що не мають конкретного  цільового призначення і стягуються державою безпосередньо з доходів  чи майна платників податків –  власників цих доходів або  майна. Тобто розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Порівняно  з непрямими прямі податки  більш справедливі, оскільки враховують дохідність платника і стягуються саме на стадії отримання доходу. Прямі  податки виступають дійовим фінансовим регулятором доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання тощо. При цьому вони справляють значний вплив на саму державу, яка  повинна забезпечити умови для  ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва  продукції зростає, то більшими стають і надходження до бюджету.

Закономірне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні – економічного зростання, підвищення рівня доходів юридичних і фізичних осіб, тобто внаслідок створення сприятливого фінансового середовища для розвитку ринкових відносин.

Для поступального розвитку суспільства, забезпечення фінансових потреб держави та матеріального добробуту населення система прямого оподаткування в Україні повинна бути не тільки джерелом доходів держави, а й регулятором прибуткової діяльності суб’єктів національної економіки. Тому, на мій погляд, визначення прямих податків має базуватися на тому, що це примусовий прагматичний фінансовий компроміс між потребами держави в коштах та інтересами юридичних і фізичних осіб, реалізація якого повинна сприяти соціально-економічному розвитку країни. Основне завдання податкової політики полягає в тому, щоб знайти цей компроміс і забезпечити його правову регламентацію.

Важливе місце у системі оподаткування  юридичних осіб майже в усіх країнах  світу займає прибутковий податок. Він є платою суб’єктів підприємницької  діяльності за створення сприятливих  умов господарювання.

“Теоретичний образ” податку на прибуток підприємств в Україні подібний до податку на прибуток корпорацій, який застосовують у тій чи іншій формі всі розвинуті країни світу. В Україні цей податок сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації і поширюється на прибуток усіх суб’єктів господарювання, визначених як платники податку, незалежно від того, мають вони корпоративний статус чи ні. Таке широке використання прибуткового податку пов’язано з тим, що юридичні особи є досить зручним суб’єктом оподаткування, оскільки їх можна легко ідентифікувати (як відомо, для отримання статусу юридичної особи державою встановлюється спеціальна процедура реєстрації) і в кількісному відношенні їх набагато менше, ніж фізичних осіб, а також саме вони концентрують найбільшу частину доходів. Проте фіскальне значення цього податку в переважній більшості країн невпинно зменшується і, врешті, як зазначається у дослідженнях західних економістів, фактично він перетворився на другорядний податок. Це пояснюється активізацією реформування податкових систем, яке почалося ще у 80-х роках та уніфікацією режиму оподаткування, що полягає у зниженні податкових ставок, скасуванні податкових пільг, перегляді умов прискореного списання амортизації.

Податок на прибуток має істотні  недоліки, а саме:

– тією чи іншою мірою обтяжує  підприємницьку діяльність: з одного боку, скорочує обсяг коштів, що залишаються  у розпорядженні суб’єктів господарювання та могли б бути інвестовані, з  іншого боку, знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності, оскільки доходи від інвестування будуть значно зменшені в результаті їх оподаткування;

– зменшує обсяг приросту інвестицій за рахунок вилучення частини  приросту капіталу. В умовах інфляції цей податок нараховується не на реальний прибуток інвестора, а на номінальний, тобто під оподаткування підлягає не тільки приріст капіталу, але і сам капітал, що призводить до зменшення інвестиційних ресурсів;

– методологія розрахунку цього  податку дуже складна і потребує застосування великої кількості  нормативних правил, пов’язаних з  необхідністю визначення собівартості реалізованої продукції; окрім того проблемною є оцінка доходів у  результаті зміни цін фінансових і реальних активів у періоди  інфляції, а також амортизації  основних виробничих фондів.

Процедура створення ефективної системи  прибуткового оподаткування передбачає детальну проробку різних її елементів, методів оподаткування, розгляд  альтернативних варіантів з оцінкою  наслідків їх впровадження для економіки та соціальної сфери. Отже, для удосконалення системи прямого оподаткування юридичних осіб вихідною основою повинні стати такі положення:

– застосовування як для оподаткування  прибутку підприємств, так і для  фінансової звітності єдиних принципів  облікової політики, за виключенням  тільки окремих спеціально обгрунтованих випадків. Для обчислення оподатковуваного прибутку слід використовувати бухгалтерський принцип відповідності та метод нарахувань, згідно з яким оподатковуваний прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізованої продукції та її собівартістю;

– зменшення питомої ваги прибуткового оподаткування юридичних осіб за рахунок скорочення податкової бази та зниження ефективної (реальної) ставки податку на прибуток, а також застосування диференційованого підходу до цих  ставок;

– удосконалення техніки обчислення податку на прибуток з урахуванням  загальноприйнятих світових принципів  бухгалтерського обліку та позитивного  досвіду стягнення цього податку  в розвинених європейських країнах;

– встановлення ставки податку на прибуток підприємств пропонується з очікуваного розміру сукупного  оподатковуваного доходу, який повинен  визначатися як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Оптимальним  рівнем може бути ставка 20-25% (маємо  на увазі, що для малих підприємств  і тих, які створюють матеріальні  блага, ставка податку може бути в  розмірі 20%, а для великих підприємств  і тих, що здійснюють посередницьку  діяльність, гранична ставка може бути на рівні 25%) за умови, що всі інші платежі  не будуть перевищувати 10%;

– автоматичне застосування податкових пільг і штрафних санкцій, пропорційних результатам і умовам господарювання. Наприклад, для господарюючих суб’єктів до оподатковуваної бази може застосовуватись знижка у розмірі визначеної частки суми витрат на НДДКР, освоєння нової техніки та технології, яка використовується для виробництва нових видів продукції (її розмір – 20%), здійснення природоохоронних заходів (враховуючи загрозливу екологічну ситуацію в окремих регіонах, така знижка може становити 50-70%). Крім того, пропонуємо застосовувати податковий кредит на інвестиції у виробничому секторі дрібного підприємництва (наприклад, 6-10%), а також створення фінансових резервів для господарюючих суб’єктів і їх використання лише у випадку непередбачуваних обставин (наприклад, 5% від прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства).

Щодо механізму прибуткового оподаткування  фізичних осіб можна зробити такі узагальнення: по-перше, в сучасній конструкції особистого прибуткового оподаткування закладено потенціал  для досягнення декількох цілей  одночасно (тобто охоплення простору стимулюючого і регулюючого впливу), і це наближає його до фіскального ідеалу; по-друге, цей податок надає реальну можливість установити пряму залежність між особистими доходами платника і його платежами до бюджету; по-трете, податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян – заробітної плати та інших доходів, – обмежує витрачання коштів домашніми господарствами й переміщує фінансовий потенціал у розпорядження держави; по-четверте, прибутковий податок ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків – сукупного доходу громадян; по-п’яте, це одна із форм вирівнювання доходів фізичних осіб, тобто вилучаючи частину особистих доходів громадян, держава гарантує їх більш ефективне використання для задоволення суспільних потреб і досягнення на цій основі зростання матеріального добробуту населення; по-шосте, особисте прибуткове оподаткування через помірковану шкалу ставок відіграє велике значення для реалізації принципу соціальної справедливості.

Аналіз існуючих теорій податкового  регулювання доходів громадян у  розвинутих країнах показав, що вони розроблялися для економік, які розвиваються еволюційно, і не є адекватними перехідній економіці України та економікам інших постсоціалістичних країн. Тому актуальною є проблема наукової розробки теоретичних засад податкового регулювання. Хоча теорії податкового регулювання доходів громадян, що розроблені для застосування у країнах зі сталою економікою, не адекватні умовам України та умовам інших країн з перехідною економікою, їх потрібно використовувати як базу для подальшого розвитку.

На підставі проведеного аналізу  діючої національної системи оподаткування  доходів фізичних осіб та країн ЄС я вважаю за доцільне і необхідне: зменшити ступінь диференціації  прибуткового податку з громадян; підвищити неоподатковуваний мінімум  доходів громадян, встановити його на рівні межі малозабезпеченості; законодавчо запровадити в практику оподаткування процес коригування  неоподатковуваного мінімуму з урахуванням  інфляції.

3. Напрямки удосконалення прямого оподаткування в Україні

Нині в Україні створено податкову систему, яка дає змогу  мобілізувати кошти в розпорядження  держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.

Конституцією України  закріплено положення про те, що система оподаткування встановлюється лише законами України Це потребує приведення всього податкового законодавства у відповідність із Конституцією України і водночас створює підґрунтя для вдосконалення системи оподаткування.

Податкова система України  виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові  навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Негативно вплинули на результати господарської діяльності підприємницьких структур значні нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, створення податкової заборгованості.

Аналіз економічного стану  держави свідчить, що без реформування податкової системи змінити ситуацію на краще не можна.

Серед головних чинників, які  зумовлюють необхідність податкової реформи у будь-якій країні, є передусім такі:

• зміна форм власності, умов економічного розвитку та соціально-економічної організації суспільства, що створює об'єктивну основу для реформування податкової системи, визначає основні напрями та цілі податкової реформи, її глибину з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, формує можливості реалізації наявного потенціалу її продуктивних сил;
• закономірний суспільний розвиток, що проявляється в постійному намаганні суспільства оптимізувати податкову систему і неможливості досягнути цього оптимуму. З розвитком суспільства змінюються критерії оптимальності податкової системи, що зумовлює необхідність постійного її вдосконалення;
• зміна концепції оподаткування, яка, як правило, має відображати об'єктивну економіко-політичну ситуацію в країні, соціально-економічний стан її населення та зміну пріоритетів держави. Податкова система формується під впливом цілого спектра політичних інтересів і поглядів різних структурованих груп населення, теоретичних шкіл і течій [3, с.162-163].

Треба зауважити, що у ході реформування податкової системи України йдеться не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.

Суть питання в тому, що за нинішніх умов бюджет є майже  єдиним джерелом фінансування витрат на потреби соціального захисту  населення та утримання соціально-культурної сфери. Ці витрати здійснюються нині за мінімальними нормативами щодо рівня  соціальних благ і послуг, тому скорочення доходів бюджету може призвести до низки небажаних соціальних наслідків,

На будь-якому етапі  розвитку держави є певна межа зниження витрат бюджету та рівня його дефіциту, перевищувати яку економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як підтвердив досвід проведення податкових реформу розвинутих країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно не впливає і на темпи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих для країн із розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу – від моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету становить 2,5-3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше [3, с.163].

Отже, значне зниження податкового  тягаря й перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг видатків, то зростають показники бюджетного дефіциту. Як правило, скорочення видатків бюджету намагаються компенсувати за рахунок скорочення соціальних програм. В Україні, де соціальні витрати зачіпають інтереси майже кожного громадянина, більш-менш значне їх скорочення імовірне лише за створення умов для нормальної праці, її пристойної оплати й забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги.

Ситуація погіршується ще й у зв'язку з тим, що за нинішніх умов немає можливості перекласти частку соціальних витрат на підприємницькі структури й доходи громадян. Це зумовлено низьким рівнем заробітної плати й збитковістю значної частини підприємств. Тому неможливість скорочення витрат бюджетів в Україні усуває імовірність різних змін у системі оподаткування в бік значного зниження рівня оподаткування.

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб за допомогою податкової системи треба перерозподіляти 39-40 відсотків від валового внутрішнього продукту, включаючи кошти Пенсійного фонду. Подальше зменшення питомої ваги обсягу перерозподілу ВВП через податки нереальне і може мати досить негативні й непередбачувані наслідки.