Прямі податки в системі державного регулювання економіки

У ситуації, що склалася, стає дедалі очевиднішою необхідність науково обґрунтованої концепції доходів держави. Ця концепція має враховувати умови економіки перехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід.

Основним положенням, що має визначати структуру податкової системи, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна реформувати податкову систему [3, с.164].

Зміна бюджетних витрат держави  в напрямі їх скорочення неможлива  без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на виробника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, повинні значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, пожвавлюватиме виробництво.

Імовірно, помилковим є твердження, що вивільнення фінансових ресурсів у результаті скорочення податків необхідне для інвестицій. Вивільнені кошти потрібні насамперед для збільшення фонду оплати праці, що завдяки підвищенню попиту стимулюватиме виробництво.

Слід урахувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з  одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку  на доходи громадян, а з другого  – дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є основною засадою податкової реформи, в результаті якої податкова система може бути побудована на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах [3,с. 165].

Удосконалення системи оподаткування  має відбуватися шляхом поступового  зниження податкового тягаря в процесі  поетапної податкової реформи. Основними  відправними елементами цієї реформи повинні бути:

• науково обґрунтована державна політика доходів, законодавче закріплення якої має бути відображене в Податковому кодексі;
• система оподаткування має бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва – оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;
• система оподаткування повинна мати інвестиційну й соціальну спрямованість;
• зміни в системі оподаткування мають здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери;
• розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;
• основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;
• непрямі податки повинні використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтоване високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
• застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від видів діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;
• ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартість показника в економіці та знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою потреби;
• умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі платникові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом;
• чітке розмежування податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав органів самоврядування у сфері оподаткування;
• подальше впровадження та посилення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів;
• подальше використання митних тарифів як механізму вдосконалення оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності [3, с.165-166].

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування, забезпечується добре продуманою системою обліку й звітності. Звідси нагальна необхідність у вдосконаленні обліку й звітності в Україні.

Важливим напрямом удосконалення  податкової системи є зменшення  нарахувань на фонд оплати праці. Але  суттєве зменшення цих нарахувань має бути пов'язане з реформуванням системи соціального й пенсійного забезпечення та із запровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

Реформування чинної системи  оподаткування повинно здійснюватися  у двох напрямах. По-перше, за допомогою  вдосконалення обчислення і стягнення окремих податків; по-друге, за допомогою скасування деяких видів податків і зборів.

Державні доходи – це грошові відносини з приводу  розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові  надходження від підприємств  усіх форм власності та від населення. Вони об'єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих  у державному бюджеті, є податки.

Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою частини знову утвореної вартості.

Перехід до нової економічної  системи пов'язаний з тим, що держава  має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої  податкової політики, яка дає змогу  оптимально пов'язати інтереси держави  з інтересами товаровиробників, рядових  платників податків. При переході до ринкової економіки повинні змінюватись як податкова система, так і методи обрахування й сплати податків. При цьому податкове законодавство розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці [15, с.41].

Світова практика свідчить, а наука доводить, що кризи виникають  на основі перевиробництва товарів. Наша економічна криза виникла, проте, від голоду:

• на товари народного споживання;
• на найновіші технології та устаткування;
• на нестачу продуктів сільськогосподарського виробництва. Все це супроводжувалось дедалі зростаючим потоком грошових знаків.

Вийти із створеного положення  можна тільки з допомогою залучення  наукових знань і досвіду, чіткого  додержання у господарській діяльності рекомендацій науки. Вже набутий  досвід показує, що проблема переходу до ринкової економіки вимагає комплексності, нерозривності та взаємозв'язку при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики, а це висуває на передній план зміну структури управління. Реформа управління повинна йти шляхом поступової заміни адміністративно-командної системи на ринкову. Очевидно, просування до ринку забезпечує більше прав в управлінні місцевим органам влади і управління. Чим активніше йтиме процес приватизації, тим менше управлінських функцій залишиться у держави, вертикальні зв'язки заміняться горизонтальними. У цих умовах, не обмежуючи місцеві органи управління щодо управління фінансами, адміністративна система управління державними доходами і податковою політикою залишається необхідною аж до повного переходу на ринкову економіку, і це основна умова виходу із економічної кризи [15, с. 42].

Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної  системи.

Лібералізація цін вплинула як на доходи, так і на витрати  бюджету. Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки  без виділення субвенцій, субсидій і дотацій.

Розглядаючи податкову реформу  в Україні, зведену до заміни традиційного податку з обігу на податок  на добавлену вартість і акцизний збір, ми бачимо спробу створити цілком нову систему податків, яка відповідала  б соціально-економічним умовам перехідного періоду [15, с. 44].

Усі розуміють необхідність формування податкової системи, яка  повинна базуватися на досвіді науки  і практики нашої суворої дійсності. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання  у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки зробити засобом  швидкого втручання, то де призведе до ще більшої дестабілізації економіки.

Західні методи податкової політики відпрацьовувалися десятками  й сотнями років, перше ніж  стати системою податкового регулювання  економіки. Ми ж маємо введення податку  на доходи, заміну його на податок на прибуток, а потім введення податку  на доходи і знову заміну на податок  на прибуток, що не поліпшує економічного становища, а веде до його погіршення. Так, зміна податкового законодавства  необхідна, але вона повинна спиратися  на наукові й практичні дослідження  і відповідати стратегічним цілям  економічної політики.

В цілому удосконалення податкової політики повинно йти по трьох напрямах [15, с.45]:

• фінансовому, через формування доходу бюджету;
• економічному, через вплив податкової політики на виробництво;
• соціальному, через вплив податкової системи на доходи населення.

Досвід останніх років  свідчить, що як фінансові, так і  економічні, а тим більше соціальні  наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з  причин напруженості в суспільстві.

При введенні нової податкової системи необхідно враховувати  й складні взаємовідносини України  з іншими державами. Україна фактично перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД. Не просто складаються відносини із західними державами. Це потребує: по-перше, хоча б погодження податкової політики; по-друге, уникнення подвійного або й потрійного оподаткування однойменних товарів; по-третє, потрібне погодження податкових ставок по конкретних податках. Недодержання цих положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД, або треба буде вирішувати питання про надання пільг по податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України у світову  ринкову систему вимагає переходу на нормативну економіку. Вихідним теоретичним  принципом такої економіки є  оптимум Парета. Аналізуючи його, англійський учений А. Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує справедливий розподіл благ: додатки з одних, виплати з бюджету – іншим.

Нормативна теорія державних  фінансів має відгалуження – оптимальне оподаткування.

Пріоритет нормативного методу – в постійному критичному вивченні фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів, насамперед через реформування системи оподаткування.

Держава в особі органів  управління зобов'язана гостро реагувати  на зміну економічної ситуації і  коригувати податкову систему. Можна  зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону  податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без  стимулювання розвитку виробництва  та підприємництва, фіскальна функція  податків починає переважати над  стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Важливою проблемою на шляху  удосконалення прямого оподаткування, яку потрібно подолати – ухилення від сплати податків.

В економічному плані це проблема державної ваги, оскільки саме податки  забезпечують фінансову базу держави  й виступають головним знаряддям  реалізації її економічної політики. А несплата їх призводить до тяжких наслідків – бюджетного дефіциту та гальмування економічного розвитку держави.

Проблема ухилення від податків в Україні набула масового характеру (40% -50% ВВП перебуває в тіні, тобто не оподатковується). Але ця проблема існує і в економічно розвинутих країнах. Так, по оцінках західних економістів, від 5 до 15 % ВВП в цих країнах перебуває в тіні, а в Італії її розміри сягають 25-33 %. Тому цій проблемі приділяється дуже багато уваги.

Найчастіше несплата податків зустрічається у сфері обігу  та реалізації товарів, а також при  здійсненні різних фінансових операцій. З метою зниження податку на прибуток збільшуються витрати підприємства, а при встановленні податку на землю підприємство зменшує розміри  своєї ділянки під ті види діяльності, ставка податку на які найбільша.

Причини ухиляння від сплати податків ми поділимо на 4 групи:

• моральна;

Платник податків не сприймають податок як плату за послуги, які  отримують від держави (захищеність  як економічну, так і соціальну, охорону), тобто платник не відчуває свого  права на користування тим, що може отримати від держави, тому ці права  залишаються декларативними.

• політична;

Проявляється, коли платник  податку бачить несправедливість розрахунку податків, які він сплачує. Це відбувається, коли в органах влади, які розподіляють доходи бюджету, переважають інтереси окремих галузей, підприємств. У  цьому разі платник захищає себе та своїх працівників, ухиляючись від  сплати податків.

Тобто політична причина  полягає в тому, що на державному рівні інтереси окремих груп підприємств  ставляться вище за інтереси інших  груп без економічного обґрунтування;

• економічна;

Збільшення ставок оподаткування  призводить до зменшення доходу платника податку. Чим вища ставка оподаткування, тим більша спокуса ухиляння від сплати податкового платежу. Але при цьому діє і протилежний чинник. Платник податку, перш ніж піти на це порушення, повинен зіставити прибутки від ухиляння від сплати податку та втрати, якщо воно буде розкрите відповідними органами.

• технічна.

Це недосконале законодавство, неточні та заплутані методики розрахунку податку, коли визначення розміру податку  стає технічно складним. Це ускладнює  як розрахунок податку, так і контроль за його сплатою.

Існує багато видів порушень які можна кваліфікувати на економічні і організаційно-технічні.

Фактори, що сприяють ухилянню від сплати податків:

• винагороди посередникам за послуги з ухиляння (комісійні різним фірмам, куди переводяться податкові зобов'язання для конверсії коштів у готівку і навпаки).
• зовнішні витрати на утримання „даху", хабарі перевіряючим, „добровільні" пожертви владі різних рівнів;
• внутрішні витрати, пов'язані з необхідністю проводити операції з не відбитими в документах готівкою і товарами, веденням подвійної бухгалтерії, реєстрацією і утриманням фірм, які здійснюють окремі функції для забезпечення ухиляння;
• додаткові витрати, зумовлені сповільненням руху оборотного капіталу у зв'язку з тимчасовим відволіканням з легальною господарського обороту частини коштів.

Проаналізувавши діючу систему  оподаткування прибутку і доходів, можна зробити чіткий висновок, що при всіх їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Крім того, прийняття декретів, постанов і законів не забезпечує надходження  коштів до бюджету, необхідно забезпечити  чітке їх виконання. Цю функцію і  виконує Державна податкова інспекція, але у її роботі бракує цілеспрямованості. Про це говорить той факт, що падає  платіжна дисципліна, зростають недоїмки за звітні періоди.