Розвиток українскої культури 19-20 століття

Народе мій! До тебе я повернусь

I в смерті обернуся  до життя!

 

 

У 1990 р. посмертно В. Стус був  реабілітований, йому була присуджена Державна премія імені Т. Г. Шевченка.

[ред.]

Малярство

 

Негативні тенденції характеризували  розвиток українського малярства, де насаджувався народницький академічний стиль XIX століття, догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво  повинне бути зрозумілим «широким масам  трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена  заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касьян.

[ред.]

Музика

 

1960-ті роки відзначаються  проривом української композиторської  школи на світову арену, опануванням  новітніх течій європейської  музичної культури. У Києві створюється  група митців «Київський авангард»,  до якої увійшли такі згодом відомі митці, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та Віталій Годзяцький. Проте через розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків, що врешті-решт призвели до розпаду цієї групи.

 

В ці ж роки продовжують  працювати такі композитори як Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні  дві симфонії Б. Лятошинськиого. Світове  визнання отримала національна школа  вокального мистецтва. Яскраві імена  української оперної сцени —  А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного  життя стала постановка опери  Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.

[ред.]

Кінематограф

 

Особливого розвитку в  ці роки досяг український кінематограф. Його вершини — фільми О. Довженко "Україна в огні", С. Параджанова  «Тіні забутих предків», Л. Осики  «Захар Беркут», Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», Л. Бикова «В бій  ідуть одні старики», І. Миколайчука  «Вавілон ХХ». У той же час на екран  не допускалися неприйнятні для  режиму фільми, майстрам нав'язувалася  тематика.

 

Протягом останніх 50 років  швидко зростали міста, вони набували нового вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність  сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан архітектури.

 

Таким чином, при значних  досягненнях України до середини 80-х років в культурі, як і в  інших сферах життя, стала очевидною  глибока системна криза.

[ред.]

Культура незалежної України

 

Після початку проведення політики перебудови, гласності і  демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії багато українських  літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української  мови імені Т. Шевченка, метою якого  стало утвердження української  мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти  і самобутності мови. Відбувається справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І. Мазепу, про діяльність Центральної  Ради, радянсько-німецький договір 1939, уперше публікуються матеріали  про голод 1932—1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція взяла  активну участь у створенні Народного  Руху України.

 

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна  стала суверенною демократичною  державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного  періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами  власності, характером стосунків між  людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна  культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного  життя економічна криза, яку переживає  наша Україна в кінці ХХ століття

 

Одним з найважливіших  для розвитку культури є питання  про національну мову. У 1989 р. Верховною  Радою був ухвалений «Закон про  мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила  Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних  органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя  вже виявило багато труднощів, які  стоять на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72 % населення  республіки, серед них рідною українську мову назвали 67 %, російська мова переважає  на сході України, в Криму. Але  дуже показовим є ставлення росіян в Україні до української освіти своїх дітей — за даними американського соціолога І. Бремера (1994), 54 % росіян у Львові і 65 % у Києві згодні з  тим, щоб їхні діти навчалися в  українських школах і майже всі  росіяни у Львові та Києві (відповідно 96 та 91 %) визнають, що їхні діти повинні  вільно володіти українською мовою. У Симферополі так думають 54 % росіян. Це по суті говорить про підтримку  процесу еволюційної українізації неетнічними українцями.

 

Фінансові проблеми перешкоджають  збільшенню тиражів українських  книг, комерційна література в основному  привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а  потрібна культурно-просвітницька  робота, державна економічна підтримка. Скорочуються тиражі книг. Оптимальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12—14 книг на рік. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив 3,6, то в кінці 90-х — 0,99. Населення значною мірою позбавлене можливості читати періодику (зараз в Україні тільки близько 8 % сімей передплачують газети або журнали).

 

У 1999 р. в більш ніж 60 % середніх навчальних закладів викладання здійснювалося  державною мовою, за винятком декількох  регіонів. У системі середньої  освіти зникла одноманітність. З'являються  авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією  — гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих  дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну  середню освіту. Однак соціальне  розшарування населення все частіше  додає системі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно  виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість неспроможна фінансувати  ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

 

Реформується система  вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади  отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет  імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська  академія». Крім державних, з'являється  велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного  роду інститутів, академій, університетів  зросла майже вдвічі.

 

За роки незалежності розширилися  культурні контакти з різними  країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали  в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних  істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство  викладалося у 28 університетах і  коледжах США і в 12 університетах  Канади).

 

Попри фінансові та інші труднощі розвивається українська наука. Україна  бере участь у найбільших міжнародних  програмах століття, наприклад, космічних  програмах «Морський старт», «Глобалстар». А також у космічних програмах  «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна  українська станція в Антарктиді. В той же час на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підприємств  у приватну власність, збитковість  інших негативно позначилися  на галузевих наукових і проектних  інститутах. Державне фінансування науки  скоротилося в чотири рази. В Україну  широко завозиться електронна техніка, власна її розробка і виробництво  не налагоджуються. Погіршення умов життя  і роботи стало головною причиною того, що в 1992—1996 рр. за кордон виїхали  тисячі наукових співробітників.

 

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в  кінематографі (виробництво власних  фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

 

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скороченням  життєвого рівня (за рівнем життя  Україна займає 95-е місце в  світі, а понад половина населення  живе нижче межі бідності), погіршенням  медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної  обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

 

Культура національних меншин України

 

Національні меншини України  отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні  культурні товариства євреїв, греків, німців. Наприклад, радіо в Маріуполі  регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад 100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними  делегаціями. Відкрилися школи з  польською, румунською, угорською та іншими мовами викладання. Особливої  уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

 

Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою  інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через  скорочення державного фінансування виявилися  у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде  пошук спонсорів, меценатів. Прикладом  може служити Донецький оперний  театр імені А. Солов'яненка, художнім керівником якого є В. Писарєв. Тут  не припиняються прем'єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні  гастролі, організовуються національні  і міжнародні фестивалі.

 

Нові можливості відкриваються  перед українською культурою  в зв'язку з формуванням в Україні  громадянського суспільства. Новий  громадський (так званий «третій» —  на відміну від перших двох —  державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор — це сума недержавних  неприбуткових організацій, які  сьогодні вже здатні впливати на хід  суспільних, зокрема культурних процесів.

 

Принципово змінилися  відносини держави і церкви. Конституція  України гарантує громадянам свободу  совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави  і школи від церкви. Ці положення  законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реальні. В Україні  за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тисяч релігійних організацій, які  входять до 80 конфесій, течій і  напрямів. З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні  конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату  і Українська автокефальна православна  церква. Відновлена діяльність Української  греко-католицької церкви, крім того існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, єговісти тощо), общини юдеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам повернені націоналізовані  в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури  — Михайлівський золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври.

 

ХХ сторіччя в історії  української культури, як і у всьому світі, повне протиріч, досягнень  і втрат. Особливістю розвитку національної культури є визначальна роль політичного  чинника. Основні його етапи збігаються з основними етапами політичної історії. Нові можливості відкриває  перед культурою утворення української  незалежної держави. Однак досі (до кінця ХХ століття) їх використання було утруднене кризою. Вихід з  неї — завдання не тільки економіки, але й культури.