Механізм інвестиційного кредитування

     У 2010 року зафіксовано стабільний приріст  коштів на рахунках у банках. Нарощування депозитної бази банків головним чином відбувалося за рахунок припливу депозитів у національній валюті, темпи приросту яких майже в 3 рази перевищували цей показник за коштами в іноземній валюті.

     За  станом на 1 січня 2011 року депозити в національній валюті вперше перевищили (на 3,4%) свій докризовий рівень, тоді як в іноземній (у долларовому еквіваленті) усе ще перебували на 1,8% нижче рівня, який був до розгортання фінансово-економічної кризи.

      Загальний обсяг  депозитів за результатами 2010 року збільшився на 26,3% (у т. ч. у національній валюті – на 38,2%, в іноземній – на 12,8%). Відновлення позитивної динаміки коштів фізичних осіб на рахунках у банках відбувалося швидшими темпами порівняно з коштами юридичних осіб і за станом на 1 жовтня 2010 року обсяги депозитів населення вже перевищили свій докризовий рівень. (Рис.2.2.)

     Рис. 2.2. Динаміка депозитів в національній та іноземній валютах у 2009-2010 рр. [12]

     За  результатами 2010 року депозити фізичних осіб зросли на 28,5%, а їх приріст у національній валюті (41,7%) значно випереджав цей показник в іноземній (17,0%).

     Разом з цим, якщо протягом січня-лютого 2010 року відбувалося зростання лише депозитів населення, то починаючи з березня сформувалася тенденція до збільшення коштів і юридичних осіб, обсяги яких у 2010 році зросли на 22,1%. Зростання вкладів у національній валюті (33,7%) значно перевищувало аналогічний показник в іноземній валюті (1,4%).

     Разом із збільшенням обсягів депозитів  у банках покращувалася і їх строкова структура. Зокрема, за станом на 01.01.2011 відбулося збільшення питомої ваги довгострокових депозитів у загальному їх обсязі до 31,43%, тоді як на початок 2010 року вона становила 24,36%.

     Усі інвестиції тією чи іншою мірою схильні  до впливу змін політичного та економічного клімату, через що завжди є ризик  того, що інвестор не зможе повернути  вкладений капітал без втрат. Фактором ризику для інвестицій є інфляція.

    Рис. 2.3. Динаміка зміни  індексу інфляції в Україні за 2005-2010 рр., [18]

     Як  бачимо на рис.2.2., найвищий рівень інфляції спостерігався у кризовому 2008 році (122,3%). Співставляючи рис.2.1. та рис.2.3., можна сказати, що після підвищення рівня інфляції у 2008 році, інвестиційні кредити банків у 2009 році зменшились. Усе це пояснюється тим, що під впливом інфляції змінюються реальні грошові потоки по проектах (при збільшенні інфляції зменшуються потоки). Якщо інвестор не врахує ризик інфляції, то NPV або IRR можуть бути штучно завищені. Таким чином, у процесі аналізу інвестиційного проекту варто врахувати інфляцію, коригуючи або грошові потоки за проектом, або ставку дисконту.

     Варто виділити низку факторів, які обумовлюють  привалювання участі банківських установ в кредитуванні реального сектору економіки порівняно з іншими фінансово-кредитними установами:

     - зацікавленість банківських установ  в динамічному розвитку підприємств  реального сектору економіки  та стабільному економічному середовище в цілому;

     - банки є універсальними фінансовими  організаціями, які надають значну  кількість послуг в інвестиційній  сфері; 

     - банки мають достатню інформацію  для оцінки реального фінансового  стану підприємства, володіють інформацією  для управління його фінансовими потоками, завдяки чому можуть контролювати та регулювати його діяльність;

     - банки мають і використовують  змішаний за джерелами капітал.

     Найбільша питома вага інвестиційних кредитів юридичним особам у розрізі валют  належить кредитам у доларах США. При цьому, наприклад, депозити пiдприємств i населення у валютi на кiнець 2009 року становили 47% вiд всiх депозитiв або 154,2 мiльярда гривень, кредити у валютi - 51,2% або 367,8 мiльярда гривень. Зовнiшнiй борг банкiв станом на 01.01.2010 р. становить близько 280 мiльярдiв гривень. Банки, виступивши позичальниками іноземної валюти, за відсутності валютних надходжень на достатньому рівні, перейняли на себе значні валютні ризики, тому, на думку авторів, необхідно на законодавчому рівні обмежити запозичення банків в іноземній валюті. 

     В докризовий період в Україні спостерігалося значне зростання економіки. Валютні кредити банки отримували також через емісії єврооблігацій та залучення іноземних синдикованих кредитів. За даними агентства CBоnds, в 2005–2008 роках вітчизняна фінансова система одних тільки евробондов випустила на суму 6,26 млрд. доларів США [2].   Нестабільність в функціонуванні української банківської системи почалася весною 2008, коли ставки на міжбанківському ринку збільшилися з 2– 5% річних до 40–45% [12], що було викликано гострим дефіцитом грошових коштів: фінансові установи вже не мали можливості привертати ресурси із-за кордону, а засоби рефінансування НБУ унеможливлювали заходи обраної монетарної політики - скорочення об'єму грошової маси. Економічна криза в США похитнула всю світову фінансову систему та спричинила рецесію; попит на український експорт впав, що означало зменшення притоку іноземної валюти. Разом з тим, мав місце відтік іноземної валюти у формі платежів за кредитами в іноземній валюті, що призвело до збільшення курсу долару. Недостатня диверсифікація валютних ризиків та відсутність довіри до національної валюти дають підстави стверджувати, що вітчизняна економіка і в середньостроковій перспективі залишиться вразливою до зміни кон’юнктури на світових фінансових ринках. Цей факт значно сповільнює процеси довгострокового стратегічного планування та інвестування.

     Вітчизняні  науковці, досліджуючи проблеми банківського інвестиційного кредитування, серед  основних виділяють:

     - недостатність законодавчої бази, а саме: відсутні рамкові умови,  які б забезпечували захист  інтересів приватного сектора; 

     - недостатній рівень державного  управління, тобто, управлінські  здібності державного сектора  мають бути покращені, що є  необхідною умовою для ефективної реалізації проектів;

     - дефіцит ресурсної бази для  проведення довгострокових інвестиційних  вкладень;

     - підвищена фінансова нестабільність  суб’єктів реального сектору  економіки та пов’язані з цим  високі ризики інвестиційних  вкладень;

     - відсутність механізму паралельних заходів щодо стимулювання споживчого попиту та зниження тиску на бізнес.

     На  нашу думку, розвиток банківського інвестиційного кредитування юридичних осіб, окрім перерахованих факторів, стримують:

     1. Інфляційні очікування. Значну роль при прийнятті інвестиційних рішень відіграє прогнозований та реальний рівень інфляції, оскільки норма очікуваного прибутку повинна перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу.

     2. Відсутність можливостей чіткого  прогнозування норми прибутку. Чим  вища дана величина та чим  менший рівень ризикованості  інвестиційного проекту, тим більшим  є бажання потенційних інвесторів  до участі в перспективних  проектах.

     3. Норма відсотку. Дана величина обернено пропорційна величині обсягу інвестиційного кредиту, оскільки остання відображає реальну “ціну” грошей в економіці в конкретний період часу. В умовах гіперінфляції банки підвищують ціну на інвестиційний кредит з метою компенсації можливих втрат від знецінення доходів та переорієнтовують свій кредитний портфель в бік зниження його термінів. Сучасні вчені-економісти пояснюють високий рівень процентних ставок низкою причин:

     - недостатній інвестиційний потенціал  кредиторів;

     - значний рівень ризику;

     - високий попит на кредитні  ресурси з боку органів державного  управління.

     Світовий  досвід господарювання свідчить про  те, що для ефективного розвитку економіки необхідною є взаємодія  великих, середніх та малих підприємств. В той же час, розвиток малих підприємств у всіх галузях економіки є необхідною передумовою переходу економіки на ринкові відносини, ефективної реструктуризації виробництва, підвищення якості життя населення та формування середнього класу. Малий і середній бізнес фінансується переважно невеликими банківськими установами: земельними банками й ощадними касами, банками взаємного кредитування та кооперативними банками, які спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств. В Україні спостерігається ситуація, за якої великі банки країни залучають найбільше коштів клієнтів, зокрема зі сфери малого й середнього бізнесу, працюючи з ними через розгалужену мережу філій та відділень.

     Майже всі банки, що кредитують малий і середній бізнес в Україні, працюють у рамках програм міжнародних фінансових організацій. Так, у співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР)  великі банки пропонують кредитування підприємств малого та середнього бізнесу на сприятливих умовах: максимальна сума кредиту – 750 000 доларів США, термін кредитування – до 5 років. Свої проекти ЄБРР здійснює через Національний банк, де створено групу управління проектами, на яку покладено роботу щодо мінімізації ризику неповернення проектів, аналізу кредитоспроможності банків-учасників і безпосередніх бенефіціарів, оцінки обґрунтованості проектів, здійснення контролю за їх втіленням, цільовим використанням і своєчасною сплатою кредитів. Кредити надають шляхом відкриття кредитних ліній під гарантію уряду України.

       Попре значну частку кредитів малому бізнесу в кредитному портфелі банківських установ України, існує низка факторів, які стримують його кредитування:

     -    відсутність повної, достовірної інформації про фінансовий стан підприємства малого бізнесу (дані суб’єкти господарювання складають спрощену звітність, мають право працювати без печатки та відкриття поточного рахунку в банківській установі, тощо);

     -    відсутність статистичної інформації щодо стану розвитку малих підприємств в загалі та у розрізі галузей;

     -    відсутність освітнього забезпечення та інформаційної підтримки малих підприємств;

     -                     ускладнений доступ до ресурсів та інфраструктури, відсутність гарантій захисту прав власників, тощо.

     Обсяги  кредитування малих підприємств  в докризовий період мали тенденцію  до зростання без своєчасного вирішення проблем, пов’язаних з оцінкою реального фінансово-економічного стану позичальника та кредитної історії клієнта, складностей оцінки інвестиційних проектів, відсутності ліквідної застави; проблем, пов’язаних зі зміною напрямку або розширення сфери діяльності тощо. Таке кредитування варто класифікувати як кредитування з високим ступенем ризику, яке, на думку авторів, виявилося однією з причин накопичення простроченої заборгованості банківських установ.

     Заслуговує  окремого вивчення досвід Німеччини в сфері акумулювання ресурсів для потреб інвестиційного кредитування малого та середнього бізнесу, який функціонує в умовах значного податкового навантаження, браку власного капіталу та обмежених можливостей залучення інвестиційного ресурсу через фондовий ринок. За рахунок коштів, акумульованих на рахунках Центрального банку Німеччини в 1950 році було створено спеціальний фонд, який функціонує на револьверній основі, тобто всі кредити після погашення знову спрямовуються на потреби економіки.

     Світовий економічний досвід доводить неможливість виходу економіки із кризи без державної підтримки розвитку інвестиційного кредитування. Особливий інтерес при дослідженні значення державної підтримки при реалізації програми інвестиційного кредитування становить досвід Японії в період швидкого зростання (середина 1950-х – початок 1970-х років), який було зумовлено необхідністю формування нової структури виробництва, створення умови для прибуткового приватного інвестування. В післявоєнній Японії основний акцент було зроблено на кредитування пріоритетних галузей економіки, які було проранговано за ступенем важливості в схемі пріоритетів кредитування. В основі даної системи було покладено рефінансування фінансово-кредитних інститутів Банком Японії. Крім того, Банк Японії провів ряд заходів, які не дозволяли значній масі кредитів вийти з-під контролю: маневрування нормами обов’язкового резервування, пряме обмеження абсолютних розмірів кредитування конкретними фінансово-кредитними установами, підвищення відсотка за кредитами інституційним інвесторам після того, як вони перевищували певний рівень кредитування (залежно від ситуації) тощо.

     В Південній Кореї широко практикуються  компенсаційні позики, що надаються  банком підприємствам малого та середнього бізнесу, які мають депозитний рахунок в даному банку. Розмір кредиту не може перевищувати суми, обумовленої в депозитному договорі та надається після надходження на депозитний рахунок не менше третини від зазначеної в договорі суми. Формування ресурсної бази для впровадження ефективної системи банківського інвестиційного кредитування неможлива без державної підтримки. В економічно розвинутих країнах створено спеціалізовані установи, засновані за підтримки держави, які проводять операції з цінними паперами банків - іпотекодавців і, таким чином регулюють діяльність даних банків.