Організація інвестиційного кредитування

Одним із пріоритетних завдань кожної держави є забезпечення зростання її економіки. Необхідною умо­вою економічного зростання є інвестиції, зокрема в реальний сектор. Інвестиції, як відомо, можуть здійснюватися за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Однак фінансування економіки за рахунок внутрішніх ресурсів є більш ефективним та бажаним. Такими ресурсами можуть виступати власні кошти промислових підприємств, бюджетні інвестиції, кошти страхових організацій, пенсійних фондів та банківських установ. В ситуації, коли частка підприємств, що мають ресурси для здійснення інвестицій, незначна, а витрати бюджету перевищують його доходи, інвестиціями виступають кошти, запозичені на фінансових ринках. Оскільки в Україні банківська система розвинута більше за страхову та пенсійну, то й банки є більш дієвими інвестиційними інститутами, ніж пенсійні фонди та страхові організації. Отже, в сучасних умовах активізація інвестиційних процесів можлива шляхом пожвавлення інвестиційної діяльності комерційних банків.

Комерційні банки розвинених країн здійснюють значну частину інвестицій в реальний сектор економіки через надання інвестиційного кредиту. Хоча окремі національні банки вже досить вдало використовують практи­ку інвестиційного кредитування, проте його розміри ще не досягли бажаної величини.

Проблемам інвестиційної діяльності комерційних банків, а також інвестиційного кредитування відводиться досить вагоме місце в наукових працях таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як Д. Гладких, Б. Луців, А. Мо­роз, І. Бланк, Г. Бірман, Я. Міркіна та інші.

Метою дослідження є здійснення оцінки стану інвестиційного кредитування, розробка пропозицій, які сприятимуть подальшому розвитку інвестиційного кредитування в Україні.

Зважаючи на відсутність чітко окреслених меж інвестиційного кредиту, при його дослідженні доцільно звернути увагу на два показника: «кредиту в інвестиційну діяльність» і «довгострокові банківські кредити в еко­номіку», оскільки і перші і другі можна розглядати як інвестиційні банківські кредити.

Протягом останніх десяти років зберігалася тенденція до збільшення розміру довгострокових кредитів, на­даних банками в економіку України. Проте поряд із абсолютним збільшенням цього показника спостерігається неоднозначна зміна частини довгострокових кредитів у загальному їх обсягу. Так, в 2002 році порівняно з 2001 роком питома вага довгострокових кредитів зменшилася з 12,4 до 3,7 %, а в 2003 році вона становила 2,7 %. Про­тягом наступних чотирьох років відбувається деяка стабілізація частки довгострокових кредитів. Позитивна тен­денція спостерігається з 2008 року, коли обсяг довгострокових кредитів становив 1633 млн. грн., а їх частка сяг­нула 22,4 % [2, c. 35].

Існує ряд чинників, які гальмують розвиток інвестиційного кредитування. Без дієвих заходів зростання фі­нансування реального сектора банківською системою неможливе.

Одним із головних факторів, який сприяє наданню переваги короткостроковому кредитуванню, є підви­щений ризик довгострокових кредитів. В таких випадках особливо важливого значення набуває фінансовий стан позичальника і його репутація. За умови підтримання значної частки збиткових підприємств, приховування ре­альних результатів діяльності банкам досить складно розпізнати надійного позичальника. Частково вирішити цю проблему можливо, надаючи кредити підприємствам з високою платіжною дисципліною чи оформляючи в заста­ву об’єкт, під який береться кредит.

Для стимулювання переливу банківського капіталу в реальний сектор економіки можна використати росій­ський досвід. Він полягає у компенсації частини обліково-кредитної ставки для комерційного банку. Дослідження вчених підтвердили, що витрачені ресурси повертаються в бюджет в значно більшому розмірі.

Для заохочення комерційних банків до інвестиційного кредитування доцільним є створення системи, яка б диверсифікувала їхню доходність. Сутність її полягає в тому, що для банків кредитування промисловості за прио­ритетними напрямками стане більш вигідним, якщо за пред’явленням кредитної угоди держава стане, наприклад, знижувати розмір фонду обов’язкового резервування. Тобто держава дасть можливість збільшити короткостро­кові високоприбуткові операції банку, що компенсує довготермінові операції по кредитуванню реального сектора

ПРОМЕТЕЙ 1 (34)

247

економіки. Такий механізм можна застосовувати до тих напрямків і галузей промисловості, які являються прио­ритетними з точки зору державних інтересів.

Таким чином, питання з недосконалості інвестиційного кредитування реального сектора економіки потре­бує швидкого вирішення. Пожвавленню банківських інвестицій в промисловість може сприяти розробка ефектив­ної стратегії управління структурою пасивів комерційного банку, вихід банків на міжнародні інвестиційні ринки, проведення НБУ виваженої політики рефінансування, компенсація частини обліково-кредитної ставки.

Література

1. Вожжов А. Інвестиційне кредитування комерційних банків: зміст і вимоги до формування ресурсної бази / А. Вожжов // Банківська справа. – 2008. – № 11. – С. 40-43.

2. Дяченко О. Використання змінної частини поточних пасивів банків як інвестиційних ресурсів / О. Дячен­ко // Вісник НБУ. – 2009. – № 12. – С. 34-37.

к

Постановка проблеми. У ринковій економіці основною формою інвестиційного кредиту є банківський кредит. Інвестиційне кредитування господарських суб'єктів і громадян - одна з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. У сучасних умовах необхідно навчитися правильно і ефективно використовувати банківський інвестиційний кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам інвестиційної діяльності комерційних банків, а також інвестиційного кредитування відводиться досить вагоме місце в наукових працях таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як Д. Гладких, Б. Луців, А. Мороз, І. Бланк, Г. Бірман, Я. Міркіна та інші.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є аналіз сучасного стану інвестиційного бізнесу в Україні, а також визначення шляхів покращення інвестиційної діяльності банків України.

Виклад основного матеріалу. Організація процесу банківського кредитування інвестиційних проектів базується на загальних принципах кредитування, до яких належать: строковість, цільовий характер, платність і забезпеченість. Проте вони мають свої особливості, які відрізняють банківський інвестиційний кредит від інших видів банківського кредиту.

Вирізняються три стадії кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організувати.

Розробка основних напрямів роботи банку з інвестиційного кредитування на перспективу. Ця стадія включає в себе: оцінку макроекономічної ситуації в країні у цілому, а також у регіоні роботи потенційних інвестиційних позичальників зокрема, розробку внутрішньобанківських нормативних документів з інвестиційного кредитування, визначення лімітів на інвестиційне кредитування (для акціонерів, для нових та старих клієнтів, для певного виду кредиту тощо), підготовку персоналу банку для роботи з інвестиційними позичками, розробку стратегії управління кредитними ризиками при кредитуванні інвестиційних проектів.

Надання банківського інвестиційного кредиту. На цій стадії відбувається: розгляд заявки на одержання інвестиційного кредиту позичальником, аналіз техніко-економічного обґрунтування об'єкта кредитування (інвестиційного проекту),вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризиків по позичці, визначення умов забезпечення кредиту, підготовка та укладання кредитної угоди.

Контроль за цільовим використанням кредиту та його своєчасним погашенням (моніторинг банківського інвестиційного кредиту). Ця стадія включає в себе:перевірку цільового використання позичкових коштів на фінансування інвестиційного проекту протягом усього строку дії кредитної угоди, аналіз бухгалтерського балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування,  контроль за своєчасним погашенням позички та відсотків, перевірку збереження застави, перевірку виконання умов кредитної угоди.

У процесі кредитування інвестиційних проектів банки повинні застосовувати ряд організаційно-економічних прийомів видачі та погашення позичок. Сукупність цих прийомів як конкретних дій з організації кредитного процесу, його регулювання відповідно до принципів інвестиційного кредитування називається механізмом інвестиційного кредитування.

В Україні недооцінювання ролі інвестицій як основної рушійної сили економічного розвитку призвело до втрати конкурентоспроможності та структурних викривлень вітчизняного виробництва, перетворення країни в сировинний придаток розвинутих держав та споживача імпортованих товарів з високою часткою доданої вартості.

Банківське інвестиційне кредитування потребує стимулювання. Нині вирішення проблеми стимулювання розвитку інвестиційного кредитування ускладнюється кризовою ситуацією в країні, яка додала нових перешкод та факторів, що зменшили інвестиційну активність суб'єктів економічної діяльності.

У сучасних умовах інвестиційна політика банків набуває все більшого значення для розвитку вітчизняної банківської системи та економіки країни в цілому. Інвестиційна діяльність комерційних банків останнім часом набуває значної популярності не тільки серед населення, а й створює вигідні умови для підтримання реального сектора економіки. Аналізуючи сучасний стан банківського інвестиційного бізнесу в Україні  необхідно відмітити, що сьогодні інвестиційна діяльність банків є самостійним і відносно відокремленим видом діяльності, який характеризується пропозицією щодо вкладання банківського капіталу з боку окремого банку у різноманітні об'єкти різних сфер і видів діяльності.

Беручі до уваги той факт, що банківський інвестиційний бізнес є таким, що розвивається, сьогодні склалась думка, що він є малоефективним, зокрема через відсутність структурних перетворень в економіці України та високим рівнем кредитного ризику. За даними НБУ частка інвестиційних кредитів є дуже низькою. У період з 2006 по 2010 роки банки переважно надавали кредити у поточну діяльність, а їх частка складала 80 - 90% кредитного портфелю. Частка кредитів в інвестиційну діяльність коливалася в межах 5 - 10 %. Слід також зауважити, що банки переважно надавали кредити суб'єктам господарювання (близько 80%) і лише незначну частину інвестиційних кредитів (менше 15%) отримувало населення України [1, с. 4].

Аналізуючи структуру кредитно-інвестиційного портфелю банків у 2010 році в порівнянні з 2009 роком, необхідно відмітити, що він зменшився на 1,5 % і склав 672309,79 млн грн. Найбільшу питому вагу займають кредити юридичним особам (501901,47 млн грн.); обсяг кредитів фізичними особам склав 192886,13 млн грн.; обсяг інвестиційних кредитів, вкладених у цінні папери склав 73483,67 млн грн. Найактивнішими учасниками інвестиційних процесів в Україні були такі банки: Приватбанк (90280,68 млн грн.); Укрексімбанк (50255,84 млн грн.) та Ощадбанк (47973,90 млн грн.) [2, с. 70-72].

Існує ряд чинників, які гальмують розвиток інвестиційного кредитування. Без дієвих заходів зростання фінансування реального сектора банківською системою неможливе.

Одним із головних факторів, який сприяє наданню переваги короткостроковому кредитуванню, є підвищений ризик довгострокових кредитів. В таких випадках особливо важливого значення набуває фінансовий стан позичальника і його репутація. За умови підтримання значної частки збиткових підприємств, приховування реальних результатів діяльності банкам досить складно розпізнати надійного позичальника. Частково вирішити цю проблему можливо, надаючи кредити підприємствам з високою платіжною дисципліною чи оформляючи в заставу об'єкт, під який береться кредит.

Для стимулювання переливу банківського капіталу в реальний сектор економіки можна використати російський досвід. Він полягає у компенсації частини обліково-кредитної ставки для комерційного банку. Дослідження вчених підтвердили, що витрачені ресурси повертаються в бюджет в значно більшому розмірі.

Для заохочення комерційних банків до інвестиційного кредитування доцільним є створення системи, яка б диверсифікувала їхню доходність. Сутність її полягає в тому, що для банків кредитування промисловості за пріоритетними напрямками стане більш вигідним, якщо за пред'явленням кредитної угоди держава стане, наприклад, знижувати розмір фонду обов'язкового резервування. Тобто держава дасть можливість збільшити короткострокові високоприбуткові операції банку, що компенсує довготермінові операції по кредитуванню реального сектора

Ще одним негативним фактором, який гальмує банківську інвестиційну діяльність. є слабкий наявний ресурсний потенціал банківської системи України і його нестабільність, що значно обмежує інвестиційні операції банків. Причинами невідповідності ресурсної бази є незадовільне функціонування грошово-кредитної системи, низький рівень монетизації економіки, що призводить до переміщення грошей у позабанківський тіньовий обіг та відпливу капіталів за межі України. Іншою проблемою є те, що банки є малопотужними, щоб фінансувати інвестиційні проекти, які реалізують програму структурної перебудови України, зокрема через обмеженість їхнього доступу до інвестиційних процесів. Не менш важливим фактором є високий рівень ризику пасивів комерційних банків, що не дозволяє проводити широкомасштабні інвестиції через банківські установи.

Тому необхідно розробляти напрямки, які б дозволяли банкам приймати всебічну участь в інвестиційних процесах та стабілізували їх інвестиційну діяльність. Такими напрямками є:

- вдосконалення законодавчо-правової бази інвестиційної діяльності банків;