Економічні потреби: сутність і класифікація

Рисунок 4.Проблема вибору як наслідок суперечності між безмежністю потреб та обмеженістю ресурсів.

     Поява нових споживчих вартостей спочатку має обмежений характер. Незважаючи на обмеженість, нові споживні вартості стають суспільною потребою. Оскільки відразу всіх членів суспільства  забезпечити новоствореними споживчими вартостями неможливо, між попитом на них і пропозицією виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання, оскільки потреби є не тільки результатом виробництва, а й впливають на нього. Виробництво завжди в кінцевому підсумку пов’язано з потребами, що склалися. Поза потребами неможливе й саме виробництво.

     Особливо  динамічно зростають потреби, змінюється їхня структура в умовах високих  темпів розвитку науки і техніки. Завдяки їм наука набула такого рівня розвитку, що спроможна задовольняти не тільки такі важливі життєві потреби , за котрі боролося людство багато століть, як їжа, одяг, житло, охорона здоров’я (первинні потреби), а й потреби, що дістали назву другої групи, які є породженням розвитку особистості та виступають у буденному житті як «потреби вільного часу».

     Як  продовження науково-технічного прогресу «потреби вільного часу» стають революціонізуючим  чинником розвитку людини і виробництва. Розвиваючи людину, вони удосконалюють її як інтелектуальну силу, перетворюють виробництво, змінюють структуру останнього так, щоб випускати все нові й нові види продукції, послуг, які б задовольняли їхніх виробників. У цьому полягає особливість вияву закону зростання потреб в умовах розвитку економіки, що ґрунтується на досягненнях науково-технічного прогресу.

     Рушійною  силою розвитку сучасного суспільства  є забезпечення умов для безперервного  розвитку потреб.

     На  жаль, ситуація, що склалася в нашій  країні, свідчить про суперечності між потребами населення, які сформувалися на базі досягнень нашої економіки, особливо її високорозвинених напрямів – ЕОМ, лазерної техніки, сучасних засобів зв’язку, досягнень світового виробництва, науки і техніки та можливостями задоволення їх, обмеженими як загальним рівнем розвитку економіки, так і її структурою, зорієнтованою в основному на задоволення виробничих потреб. Ця суперечність може бути вирішена лише завдяки піднесенню економіки на якісно новий рівень розвитку, зміні спрямованості її структури на формування потреб, що забезпечують розвиток людини.

     Особливостями вияву закону зростання потреб в  економіці розвинених країн у  сучасних умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і масового споживання до індивідуалізованого. Наприклад, люди хочуть різноманітніше одягатися, враховуючи особливості своєї зовнішності, віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура, спорт, захист навколишнього середовища, збереження миру) можуть бути реалізовані лише на колективних засадах, спільній діяльності колективів,людей певного регіону, всієї планети. Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.

     Неухильне зростання потреб людей, колективів, нації висуває перед економікою все складніші завдання. Адже у кожний конкретний період рівень виробництва не дає можливості задовольнити всі потреби всіх суб’єктів економічної діяльності. Це є стимулом як для суб’єктів економічної діяльності, так і для розвитку самої економіки.[8,С.53-54]

     Закон зростання потреб є законом суспільного  прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових  і нових потреб, а зміну структури  їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

     На  прикладі економічно розвинутих країн  у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

     Перший  етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.

     Другий  етап почався з середини 50-х років з переходом до «економіки споживання» , коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання,де панують послуги. Вже у 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків – на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі – 20 відсотків, Японії – 27 відсотків).

     Дію закону зростання потреб  протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970р. порівняно з 1910р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції – в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.

     Третій  етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.[2,с.55]

     За  даними опитування, 3/4 американців ладні  відмовитися від купівлі більшості  товарів на користь задоволення  потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

     У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування  економічних потреб до домінування  соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

     Кожний  крок в розвитку суспільства –  це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.[12,с.28]

     Закон зростання потреб є законом суспільного  прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових  і нових потреб, а зміну структури  їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

     Суперечність  між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою  соціально-економічного розвитку.

     Економічні  цілі реалізуються  за рахунок нової  додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні  зумовлені розширенням споживчих  благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат  можна подати за формулою:

                                                  Е= ,

де Е  – соціально-економічна ефективність; Uc , Ue - соціальний та економічний ефекти; Т – суспільний робочий час.

     Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім’ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.

     Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.

     Механізм  соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх у кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.[9,С.78-79]

     Отже, безмежність потреб і обмеженість  ресурсів породжують дію двох законів  суспільного розвитку - закону зростання  потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ, створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

     На  індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в  максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.[9,С.77-78]

     Як  вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має  різні форми прояву. Вона полягає:

• по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, за-довольнити потребу в їжі раз і назавжди);
• по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби;
• по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Зворотний вплив виробництва на потреби  виявляється у таких аспектах:

• виробництво викликає у людей потребу, предметом  якої є створений продукт;
• задовольняючи потребу, виробництво забезпечує безперервність процесу відтворення;
• розширення змісту праці збагачує і потреби, створює людину, здатну сприймати нові продукти виробництва;
• виробництво організовує потреби і здібності індивідів, розкриває можливості для їх самореалізації у сферах матеріального і духовного виробництво.[14,с.26]

     Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком  виробництва, яке в умовах конкуренції  постійно удосконалюється, створює  нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без здієї реклами ми купували.

     Отже, якщо розглядати систему потреб у  цілому, досліджувати зміни, що в ній  відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба наси-чується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування про-цесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

     Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм (від англ. marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).