Финансовая политика

 

Здійснення конкретних заходів

 

Контроль за ходом реалізації

 

Рис.1.3 Етапи формування та реалізації фінансової політики

 

Важливою формою фінансування є кредит – платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Товарний кредит – це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу послуг чи продукції.

Оренда – спеціальна форма довгострокового кредиту, яка передбачає передачу майна в договірне строкове володіння і користування за прийнятну для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди с лізинг, коли орендодавець – лізингова компанія – купує об'єкти оренди у підприємств–виробників і передає їх в оренду на певних умовах.

 

4. Завдання фінансів туристичної фірми 

 

Завданням фінансів турфірми є формування грошових фондів і використання їх на основі ефективного управління грошовими  потоками з метою здійснення своєї  виробничо–обслуговуючої і фінансової діяльності, отримання прибутку і забезпечення фінансової стабільності.

У виробничо–обслуговуючому процесі туристичних підприємств виникають фінансові відносини з певними властивостями, зумовленими організацією фінансів туризму. Для цієї сфери характерна особлива схема кругообігу оборотних засобів, яка визначається тим, що об'єктом діяльності в туризмі є індивід (турист), котрий купує туристичні враження, орієнтуючись на власний інтерес. Крім того, в туризмі процеси виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту поєднані в один виробничо–обслуговуючий процес. Кругообіг оборотних засобів у туризмі охоплює: — грошові засоби, авансовані турфірмою на створення туристичного продукту, тобто організацію туру;

— матеріальні і нематеріальні послуги туризму, а також товари туристичного призначення, в т. ч. сувеніри;

— туристичні враження;

— грошові кошти, отримані від реалізації послуг, товарів, туристичних вражень.

Таким чином, турфірма не вкладає свій капітал у створення об'єктів туристичного показу, але їх існування дає їй грошовий дохід. Турфірма сплачує лише за послуги, пов'язані з показом таких об'єктів туристам.

Особливість організації фінансових відносин у туризмі впливає і на ціноутворення. Ціпа туристичного продукту, або окремої послуги, досить динамічна і залежить від багатьох факторів: вартості послуг, які входять до складу туристичного пакету, кількості туроднів, виду туру (груповий, індивідуальний), кількості туристів у групі, їх вікового складу, сезону тощо. Розрахунок ціни на туристичний продукт відбувається на основі нормативної калькуляції, яка ґрунтується на ринковій ціні туру відповідно до наявного попиту, і зводиться до визначення не собівартості туру, а ціни його продажу. Використання нормативної калькуляції зазвичай зумовлює значні коливання у рівні рентабельності турфірм, що впливає на їхнє фінансове становище.

Для вирішення економічних завдань  в управлінні туристичними організаціями, основними властивостями яких є  велика кількість обмежувальних  умов і відповідних рішень, широко використовуються економіко–математичні методи, що дозволяють підвищити рентабельність організації від продажу туристичних послуг і максимізувати прибуток.

Основним джерелом грошових засобів  є дохід туристичного підприємства від реалізації послуг. Часто його буває недостатньо, і доводиться брати кредити. Кредитування реалізується шляхом отримання кредитів. Кредит — це надання грошей на умовах повернення зі сплатою відсотків у визначений строк. Розрізняють такі форми кредиту: державний, іпотечний, комерційний, банківський, споживчий.

Серед економічних важелів управління вирізняють також оподаткування, інвестиції, митні збори і мита, страхування, штрафні санкції, надання пільг, бюджетний метод, надання можливості колективу розпоряджатися матеріальними фондами, доходом (прибутком), заробітною платою тощо.

Стратегічним підґрунтям реалізації фінансових методів управління турфірмою є фінансова політика, яка залежить від численних внутрішніх і зовнішніх факторів. У межах єдиної фінансової політики визначаються джерела фінансових ресурсів та їх розподіл за допомогою певних інструментів:

— розподілу і перерозподілу  прибутку;

— фінансування і кредитування діяльності підрозділів;

—визначення структури і характеру внутрішньофірмових фінансових операцій і розрахунків щодо них.

До фінансової політики включають: визначення джерел фінансових ресурсів; розподіл і перерозподіл прибутку; фінансування різних підрозділів; визначення структури і характеру внутрішніх операцій у межах фірми, розрахунків. Гнучкість фінансової політики турфірми визначається насамперед умінням пристосуватися до ринку, валютного курсу, податкового законодавства.

Стимулювання як метод полягає  у використанні для досягнення цілей  організації таких інструментів, як заробітна плата та її складники: оклад або тариф, надбавка, доплата, премія. Важливими стимулюючими факторами є також поліпшення умов праці, надання житла, забезпечення хорошого робочого місця, падання можливості оздоровлення і лікування тощо.

Застосовуючи економічні методи управління, необхідно зіставити витрати  і результати: матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, заробітну плату, собівартість, прибуток, ціну. Зазвичай основними інструментами є заробітна плата і преміювання, які максимально пов'язуються з результатами діяльності виконавця. Для менеджера доцільною основою їх визначення є результати його діяльності у сфері відповідальності або результати діяльності всієї фірми.

 

1.5 Поняття левериджа і його види

 

Термін «леверидж» представляє собою варваризми, тобто пряме запозичення американського терміна «l е v е rage», вже досить широко використовується у вітчизняній спеціальній літературі. У деяких монографіях використовують термін "важіль", що навряд Чи слід визнати вдалим навіть у лінгвістичному сенсі, оскільки в буквальному перекладі в англійській важелем є «lever», але ніяк не «1е verege» [4].

В економіці, а точніше  в менеджменті під словом леверидж розуміють - процес управління активами і пасивами підприємства, спрямований на зростання (збільшення) прибутку .

Основним результативним показником служить чистий прибуток компанії, яка залежить від багатьох факторів, і тому можливі різні факторні розкладання її зміни. Зокрема, її можна представити як різницю між виручкою і витратами двох основних типів: виробничого характеру та фінансового характеру. Вони не взаємозамінні, проте величиною і часток кожного з цих типів витрат можна управляти. Таке уявлення факторної структури прибутку є виключно важливим в умовах ринкової економіки і свободи у фінансуванні комерційної організації за допомогою кредитів комерційних банків, значно різняться по пропонованих ними відсотковими ставками.

C позиції фінансового управління діяльністю комерційної організації чистий прибуток залежить, по-перше, від того, наскільки раціонально використані надані підприємству фінансові ресурси, тобто у що вони вкладені, і, по-друге, від структури джерел коштів.

Перший момент знаходить  відображення в обсязі і структурі  основних і оборотних коштів та ефективності їх використання. Основними елементами собівартості продукції є змінні і постійні витрати, причому співвідношення між ними може бути різним і визначається технічною й технологічною політикою, обраною на підприємстві. Зміна структури собівартості може істотно вплинути на величину прибутку. Інвестування в основні засоби супроводжується збільшенням постійних витрат і, принаймні, теоретично, зменшенням змінних витрат. Однак залежність носить нелінійний характер, тому знайти оптимальне поєднання постійних і змінних витрат нелегко. Ось цей взаємозв'язок і характеризується категорією виробничого, або операційного, левериджу, рівень, якого визначає, крім того, величину асоційованого з компанією виробничого ризику.

Леверидж у додатку до фінансової сфери трактується як певний фактор, невелика зміна якого може призвести істотної зміни результуючих показників.  
У фінансовому менеджменті розрізняють наступні види левериджа [6 c .98]:

- Фінансовий

- Виробничий (операційний)

- Виробничо-фінансовий

Будь-яке підприємство є джерелом ризику. При цьому ризик виникає на основі факторів виробничого та фінансового характеру. Ці чинники формують витрати підприємства. Витрати виробничого і фінансового характеру не є взаємозамінними, однак, величиною і структурою витрат виробничого та фінансового характеру можна керувати. Це керування відбувається в умовах свободи вибору джерел фінансування і джерел формування витрат виробничого характеру. У результаті використання різних джерел фінансування складається певне співвідношення між власними і позиковим капіталом, а, так як позиковий капітал є платним, і по ньому утворюються фінансові витрати, виникає необхідність виміру впливу цих витрат на кінцевий результат діяльності підприємства. Тому фінансовий леверидж характеризує вплив структури капіталу на величину прибутку підприємства, а різні способи включення кредитних витрат у собівартість впливають на рівень чистого прибутку і чисту рентабельність власного капіталу.

 

1.6 Фінансовий леверидж

 

Розуміння природи інвестиційного ризику й уміння оцінювати його величину важливо не тільки для інвестора, але і фінансового менеджера  підприємства. Величина β –коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром при визначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Для фінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залучення капіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов'язаний враховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадку параметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться вище чи нижче тих, котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу ціну нового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низьку прибутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки як фактор зміни загального ризику портфеля. При необхідності даний ризик може бути диверсифікований, якщо цього виявиться недостатньо, інвестор може просто позбутися від занадто ризикованого на його погляд папера. Фінансовий менеджер знаходиться в якісно іншій ситуації – весь його "портфель" складається з одного тільки підприємства, позбутися від якого він може лише утративши свою роботу. Він зобов'язаний чітко представляти причини, що обумовили ту чи іншу ринкову оцінку ризику, властивої даної компанії.

Поряд із зовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існують внутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства: підприємницький (діловий) і фінансовий ризики. Під підприємницьким розуміється  ризик неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків  по кредитах і податку на прибуток). Фінансовий ризик сполучений з можливістю неотримання чистого прибутку до сплати податку на прибуток, але  після виплати відсотків. Одним  з вимірників ризику такого роду є  фінансовий леверидж чи ефект фінансового  важеля. Порівнявши між собою формули  визначення операційного прибутку і  чистого прибутку до оподатковування, можна зробити висновок, що додатковим фактором ризику у випадку фінансового  левериджа виступає загальна сума відсотків  за кредит:

(1.1)

, (1.2) де

П_риб – операційний прибуток;

E–І – чистий прибуток до сплати податку на прибуток;

p – ціна 1 виробу;

v – перемінні витрати на 1 виріб;

q – обсяг продажів;

FО – фіксовані витрати, зв'язані тільки з операційною діяльністю (без відсотків за кредит);

І – сума відсотків за кредит.

Очевидно, що сума процентних платежів збільшується в міру росту  питомої ваги позикового капіталу в  загальній структурі джерел фінансування підприємства. Отже, фінансовий леверидж відбиває ступінь залежності підприємства від кредиторів, тобто величину ризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим вище ризик по–перше неотримання чистого прибутку, а по–друге – банкрутства підприємства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в підприємство додатковий власний капітал (він заміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистого прибутку, "зароблену" позиковим капіталом. Крім цього підприємство одержує можливість скористатися "податковим щитом", тому що на відміну від дивідендів по акціях сума відсотків за кредит віднімається з загальної величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щоб скористатися перевагами фінансового левериджа, підприємству необхідно виконати обов'язкова умова – заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум для покриття процентних платежів по позикових засобах.

Будучи постійною величиною  стосовно операційного прибутку, сума відсотків виконує приблизно ту ж функцію, що і сума фіксованих витрат у випадку операційного левериджа: у крапці її покриття виникає чистий прибуток і, чим вище плата за кредит, тим швидше росте чистий прибуток на 1 акцію в околицях крапки покриття. В міру зниження операційного прибутку, величина чистого доходу кожного акціонера також буде зменшуватися непропорційно швидко. Збільшення частки позикового капіталу створює ефект важеля, що діє в обох напрямках –і як убік підвищення чистого прибутку на 1 акцію, так і убік її зниження. Примушуючи керівництво підприємства збільшувати його фінансову залежність від кредиторів, власники цілком приймають на себе додатковий фінансовий ризик: відсотки по кредиту повинні бути сплачені незалежно від результатів роботи, а виплата дивідендів виробляється тільки з чистого прибутку, що підприємство може і не одержати. Крім того, у випадку банкрутства підприємства, кредитори будуть мати переваги в порівнянні з акціонерами на одержання своєї частки в його майні. Власники виявляться останніми в черзі претендентів на залишкову вартість ліквідованого підприємства. Настільки значне підвищення ризику акціонерів компенсується більш високим рівнем рентабельності власного капіталу, що забезпечить підприємство у випадку благополучного результату.