Грошово-кредитна політика та її особливості в Україні

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту України

Харківський національний університет

 імені В. Н. Каразіна

 

Економічний факультет

Кафедра економічної  теорії та економічних методів управління

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

 

на тему: «Грошово-кредитна політика держави

та особливості її провадження  в Україні»

 

 

Виконала:

Студентка ІІ курсу    Журавель Катерина

Групи ЕК-21

 

Перевірила:

к.е.н., доцент       Бервено О. В.

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Загальні засади грошово-кредитної політики…………………………...5
1. Суть та інструментарій грошово-кредитної політики……………….5
2. Основні  цілі грошово-кредитної політики…………………………...8
3. Основні типи грошово-кредитної політики…………………………..9
4. Механізм грошово-кредитної політики……………………………13
2. Грошово-кредитна політика в Україні………………………………….15
1. Основні параметри грошово-кредитної політики в Україні……….15
2. Аналіз поєднання різних типів грошово-кредитної та фіскальної політики України……………………………………………….17
3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні: стратегія фінансової безпеки………………………………………………..25

Висновки……………………………………………………………………….29

Список використаних джерел………………………………………………...31  

 

 

  

 

Вступ

 

Пріоритетним завданням державної  влади будь-якої країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного росту задля підвищення добробуту  населення та зміцнення потенціалу подальшого її розвитку.

Грошово-кредитна політика є однією із структурних  ланок державного регулювання макроекономічних процесів, які використовуються для  забезпечення економічного розвитку, оптимальної зайнятості населення, стримування інфляції.

Основною  метою проведення грошово-кредитної  політики держави є реалізація системи  заходів у сферах грошового обігу  та кредиту, спрямованих на регулювання  економічного зростання, стримування  інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Успіх державної  політики в фінансовому секторі  багато в чому залежить від скоординованності  як стратегічної, так і тактичної  складових грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям [5]. 

Процеси формування національної економіки, її ринкова трансформація зумовлюють складність та неоднозначність побудови грошово-кредитної політики держави  та визначення власної моделі соціально-ринкової економіки.

Все вище згадане вказує на актуальність даної  теми.

Дослідженням  окремих, найактуальніших проблем  сучасної грошово-кредитної політики та її впливу на економічне зростання  займаються такі зарубіжні науковці, як Р.Барро, В.Бернарке, О.Бланшар, Ф.Кідланд, Б.Маккаллум, Г. Манків, Ф.Мишкін, Ф.Модільяні, Е.Прескотт, К.Рогофф, Н.Рубіні, Х.Сала-і-Мартін, Дж.Тейлор, С.Фішер, Б.Фрідмен та  вітчизняні науковці, а саме: А.Гальчинським, О.Гриценко, В.Геєцем, Б.Кваснюком, В.Лисицьким, І.Лукіновим, І.Лютим, В.Черняком, А. Чухном, О.Шаровим, В.Ющенком.

Об’єктом дослідження є грошово-кредитна система та механізм її функціонування в Україні.

Предметом дослідження є ефективність монетарних інструментів при проведені грошово-кредитної політики Національного банку України.

Метою дослідження  є теоретичне обґрунтування ролі монетарної політики в економічному зростанні та визначення концепції  грошово-кредитної політики, спрямованої  на стимулювання економічного зростання  в Україні зокрема.

Реалізація  поставленої мети зумовила вирішення  таких завдань:

1. визначити економічні засади та сутність грошово-кредитної політики;
2. проаналізувати основні параметри грошово-кредитної політики в Україні;
3. проаналізувати поєднання різних типів грошово-кредитної та фіскальної політики України;
4. визначити шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні.

При виконанні курсової роботи були залучені наступні методи дослідження: системний підхід, аналіз та синтез, індукція та дедукція, діалектичний метод, наукова абстракція, частково використаний історичний та логічний метод, статистичний та математичний методи.

Структура курсової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 31 сторінка. Використано літературних джерел – 30. В роботі міститься 4 рисунка та 3 таблиці. Всього 36 сторінок.

 

1. Загальні засади грошово-кредитної політики
1. Суть та інструментарій грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика – сукупність заходів у  сфері грошового обігу і кредитних  відносин, які здійснює держава з  метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і балансування платіжного балансу. Основні напрямки грошово-кредитної  політики визначаються вищими законодавчими  органами країни, а реалізуються урядами, центральними банками разом з  міністерством фінансів [3;162].

Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється центральним  банком, є одним з елементів  економічної політики держави і  представляє собою сукупність заходів, направлених на зміну грошової маси в обороті, обсягів кредитів, рівня  відсоткових ставок та інших показників грошового обігу і ринку позикових  капіталів. Воно направлене на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття. В законах про центральні банки  особливо підкреслюється їх відповідальність за стабільність грошового обігу  і курсу національної валюти.

Будучи  посередником між державою та банківською  системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструментів. З розвитком кредитних систем та ринків позикових капіталів можливості центрального банку безпосередньо  впливати на регулювання та пропозицію грошової маси зменшились, але разом  з тим розширюється арсенал та підвищилась ефективність ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Вибір інструментів грошово-кредитної  політики, що застосовується центральними банками закордонних держав, досить широкий. Використання різних видів  інструментів змінюється в залежності від направленості економічної  політики країни, ступеня відкритості  її економіки, традицій та конкретних обставин. Існуючі в розпорядженні  банку інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються за безпосередніми об’єктами виливу, за своєю формою (прямі та опосередковані), за характером параметрів, що встановлюються під час регулювання (кількісні та якісні), за строками впливу (короткострокові та довгострокові). Всі ці засоби використовуються в єдиній системі.  Класифікація інструментів грошово-кредитної політики представлена на рис.1.1.

Рис. 1.1 Класифікація інструментів грошово-кредитної політики

 

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання  поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (непрямі). 

Адміністративними є інструменти, які мають форму  директив, розпоряджень, інструкцій, які  виходять від центрального банку  і направлені на обмеження сфери  діяльності кредитних інститутів. Вони займають належне місце в практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування в державах, які розвиваються. Під  інструментами ринкового характеру  розуміють засоби впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу  за допомогою формування належних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (непрямі) інструменти відіграють більшою гнучкістю в порівнянні з адміністративними, але результати їх застосування не завжди адекватні поставленій меті. В даний час спостерігається перехід центральних банків розвинутих країн прямих засобів впливу до ринкових.

За характером параметрів, які встановлюються в  процесі впливу центрального банку  на грошову сферу, інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на кількісні  та якісні. За допомогою використання кількісних засобів проявляється вплив  на стан кредитних можливостей банків, отже, і грошовий оборот. Якісні інструменти  представляють собою варіант  прямого регулювання якісного параметру  ринку, а саме – вартості банківських  кредитів.

За строком  впливу інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на довгострокові  та короткострокові у відповідності  до видання реалізації поточних та перспективних цілей грошово-кредитної  політики. Під довгостроковими (кінцевими) цілями грошово-кредитної політики розуміють ті завдання центрального банку, реалізація яких може здійснюватися  від одного року до кількох десятиріч. До короткострокових відносять інструменти  впливу, за допомогою яких досягаються  проміжні цілі грошово-кредитної політики.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин, найбільш результативними є прямі  заходи втручання центрального банку  в грошово-кредитну сферу:

• адміністративне регулювання депозитних та кредитних ставок комерційних банків;
• встановлення максимальних обсягів кредитування банком своїх клієнтів;
• зміна рівня мінімальних обов’язкових резервів.

З розвитком  ринкових відносин спостерігається  перехід до опосередкованих заходів  регулювання грошової маси, передусім  до операцій на відкритому ринку та зміни рівня відсоткових ставок.

Вивчаючи  досвід зарубіжних країн, можна зрозуміти, що кожна з них використовує особливий  набір інструментів грошово-кредитної  політики, це обумовлено в першу  чергу особливостями економічної  системи, а також багатьма факторами, зокрема політичним режимом, адміністративно-територіальним устроєм, формою правління, тощо. Але, незалежно  від форм її реалізації, грошово-кредитна політика в залежності від економічної  ситуації, що склалася в країні, має  на меті досягнення визначених цілей.

 

2. Основні  цілі грошово-кредитної політики

Цілі  грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних  взаємовідносин у державі. Їх можна  поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні (Рис. 1.2).

Стратегічні – це ключові цілі в загальнодержавній  економічній політиці: зростання  зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін і т. ін.

Проміжні  цілі грошово-кредитної політики –  це зміни в певних економічних  процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою  загальнодержавної економічної  політики визначено економічне зростання  при скороченні безробіття, то проміжною  метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон’юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні  та конкретизують їх.

Рис. 1.2. Цілі грошово-кредитної політики

 

Особливістю проміжних цілей є їхня дія  протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути доведено їхню ефективність. Наприклад, активізація кон’юнктури  ринку шляхом зростання грошової маси або зниження відсоткових ставок у короткостроковому періоді  можуть спричинити зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвестиційні процеси, зростання виробництва. Можливо  також забезпечити збільшення пропозиції, що, в свою чергу, має зупинити зростання  цін і стабілізувати їх, але  для цього необхідно тривалий період часу.

Тактичні  цілі полягають у регулюванні  ключових економічних змінних через  банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно ускладнюють  вибір методів та механізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної  політики держави [27;44].

_{Визначення  цілей грошово-кредитної  політики обумовлює  необхідність складання  алгоритму їх досягнення. Визначена таким  чином послідовність  операцій реалізується через певний набір інструментів та заходів, що в сукупності складають тип грошово-кредитної політики, що буде розглянуто наступному підрозділі.}

 

3. Типи  грошово-кредитної політики

 

Грошово-кредитну політику можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною  є класифікація за спрямованістю  та мірою впливу регулятивних заходів  на пропозицію грошей (рис. 1.3). За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції, які є крайніми, протилежними за спрямованістю дії варіантами з усіх можливих механізмів регулювання пропозиції грошей. Але між ними можуть бути проміжні варіанти таких механізмів — політика рефляції та політика дезінфляції.