Грошово-кредитна політика та її особливості в Україні

2. Досвід України в поєднанні різних типів грошово-кредитної та фіскальної політики

Система грошово-кредитного регулювання в  Україні за роки незалежності пройшла  декілька послідовних етапів. Період 1991- 1992 рр. можна вважати підготовчим  або нульовим етапом її розвитку. В цей час Україна все ще перебувала в стані панування  командно-адміністративних методів управління і її можливостів керуванні власною грошово-кредитною системою були дуже обмежені. Це проявлялося в тому, що на той час Україна ще не мала власної грошової одиниці і при цьому дуже залежала від пропозиції російських карбованців. Тоді ж були запроваджені купони, які в готівковому обігу оберталися паралельно з рублями, цей захід був спрямований на те, щоб формалізувати вихід України з рублевої зони.

Перший  етап по-справжньому самостійної грошово-кредитної політики розпочався 10 січня 1992 року, коли Україна ввела в готівковий обіг перехідну національну валюту – український карбованець (купон) [5].

На першому  етапі (1992–1995 роки) застосовувалась практика фінансування Національним банком дефіциту бюджету, яка за своєю суттю була прямим кредитуванням уряду. Лібералізація цін, яка була проведена в той же період, також вплинула на зростання інфляції (Табл.2.1).

Через інфляцію катастрофічно скорочувались реальні  доходи населення, що призвело до майже  повного знецінення старих та унеможливило акумулювання нових заощаджень населення, у тому числі депозитів фізичних осіб у банках.

Таблиця 2.1

Економічний і соціальний стан України в 1992–1995 рр.

Водночас  інфляція майже зруйнувала довіру до національної грошової одиниці та призвела до скорочення попиту на гроші, що зумовило зниження рівня монетизації економіки  за цей період майже втричі –  з 27,4% до 9,3 відсотка.

Суб’єкти  господарювання надавали перевагу більш  стабільній іноземній валюті, через  що величезні емісії українських  карбованців відразу виливались на валютний ринок. Це знецінювало національну  валюту, що при зростаючому імпорті  призводило до ще більшого зростання  цін.

Намагаючись стабілізувати курс карбованця до долара, а відтак і ціни, уряд у серпні 1993 року запровадив фіксований валютний курс. Намагання утримати адміністративними  важелями фіксований курс українського карбованця відносно долара США на штучному рівні, в умовах м’якої фіскальної політики та негативного сальдо платіжного балансу, не мало успіху – офіційний курс неодноразово переглядався в бік девальвації українського карбованця, і в жовтні 1994 року було вирішено відмовитись від режиму фіксованого валютного курсу.

Таким чином, на першому етапі фіскальна політика була надзвичайно м’якою. Грошово-кредитна політика, по суті, була підпорядкована м’якій фіскальній політиці. Поєднання експансивної фіскальної та грошово-кредитної політики призвело до порушення макроекономічної стабільності, розгортання гіперінфляційних процесів, значного скорочення виробництва та погіршення добробуту населення. Головними уроками першого етапу стали необхідність надання Національному банку України незалежності в питаннях розроблення та реалізації грошово-кредитної політики з метою приборкання гіперінфляційних процесів, руйнівні макроекономічні наслідки високого дефіциту бюджету та його емісійного фінансування, а також згубність штучної фіксації курсу гривні без наявності необхідних макроекономічних передумов [9].

Другий  етап – 1996–1999 роки.

У 1996 році відбулась грошова реформа –  введення гривні, якій передувала відповідна підготовка. Національний банк у цей  час посилив вимоги до учасників  фінансового ринку, припинив безпосереднє емісійне кредитування уряду та економіки. Більш жорстка монетарна політика, що виражалась у зменшенні темпів зростання грошової бази та маси, призвела до зниження темпів інфляції. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок як ціни на гроші, щоб урівноважити попит з пропозицією.

Головним  номінальним орієнтиром у грошово-кредитній  політиці в 1996–1999 рр. був валютний курс. Україна обрала режим валютних коридорів, які щоразу переглядались, як тільки НБУ виявлявся неспроможним їх втримати. Так у 1996 р. Був встановлений коридор 1,6–1,9 грн./дол., а у вересні 1997 р. Він  змінився на 1,8–2,25 грн./дол., у 1998 р. – 2,5–3,5 грн./дол., у лютому 1999 р. – 3,4–3,5 грн./дол., у 2000 р. НБУ ввів плаваючий режим валютного курсу (режим керованого плавання).

На другому  етапі грошово-кредитна політика отримала певну незалежність від фіскальної. Тоді як фіскальна політика залишалась відносно м’якою (хоча офіційний рівень дефіциту бюджету і зменшився, існував  прихований дефіцит у вигляді  накопичення бюджетних заборгованостей), грошово-кредитна політика стала більш  жорсткою. Таке поєднання дало змогу  поступово знизити рівень інфляції, призупинити темпи скорочення виробництва  та доходів населення, хоча відновити  їх зростання так і не вдалось. Натомість платою за збереження м’якої фіскальної політики стало накопичення  боргових проблем, що загрожувало стабілізаційним  процесам, які розпочались.

Третій етап можна умовно розпочати з 2000 року, який став першим роком економічного зростання, та продовжити до 2007 року.

Фіскальна політика на цьому етапі зводилась  до заборони взаємозаліків із бюджетом, відміни більшості пільг з  оподаткування. Бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалось в основному  за рахунок надходжень від приватизації, планування та виконання бюджету  стало більш реалістичним. Уряд зменшив  свої витрати, а бюджет почав виконуватись майже на 100 відсотків. Цьому періоду також характерне постійне коливання соціально-економічних показників та мінливість заходів грошово-кредитної політики, в чому можна переконатися, розглянувши хоча б базові дані економічного і соціального стану України за перші чотири роки цього періоду (Табл. 2.2).

Таблиця 2.2.

Економічний і соціальний стан України в 2000–2003 рр.

Протягом 2000-2003 рр. грошово-кредитна політика залишалась нейтральною або принаймні не була обмежувальною – пропозиція грошей зростала відповідно попиту на них. Покращилась структура грошової маси, із збільшенням попиту на гроші поступово зростала і монетизація економіки.

Відбулося зниження процентних ставок. Зростання реальних доходів населення збільшило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки, в свою чергу, втративши можливості спекулятивних заробітків на валютному ринку та ринку державних запозичень, почали спрямовувати кошти на збільшення кредитування реального сектору, нарощуючи швидкими темпами довгострокове кредитування. Суттєво збільшилось і кредитування населення, що стимулювало приватний споживчий попит. Розвиток фінансового посередництва підтримав зростання виробництва, а воно, в свою чергу, сприяло наповненню доходної частини бюджету.

В 2004р. ситуація значно змінюється порівняно з попередніми роками: підвищується облікова ставка (на відміну від 2002р., коли НБУ 4 рази її зменшував, і 2003, коли облікова ставка жодного разу не змінилась), наслідком чого стає перехід від монетарної політики кредитної експансії до стримувальної політики.

З 1 січня до 12 липня 2005р. було продано  державних цінних паперів на суму 6875,8 млн. грн., яка перевищувала заплановану  суму на рік, це призвело до зниження національного  виробництва і до багатьох інших наслідків [9].

  Макроекономічні умови функціонування грошово-кредитного ринку на початку 2006 року характеризувалися поступовим поліпшенням тенденцій у порівнянні з минулорічним розвитком: зростає ВВП з 0.9% у січні до 2.4% за І-ІІ квартали. Розвиток подій у грошово-кредитній сфері у ІІІ-ІV кварталах 2006 року характеризувався прискоренням економічного зростання, позитивною ціновою динамікою, зростанням інвестиційних вкладень та певним покращенням окремих характеристик зовнішньоекономічного сектору [29].

 На розвиток економіки та  грошово-кредитної системи в 2007 році вплинули законодавчі зміни,  спрямовані на посилення соціально-економічної  політики, в результаті обсяг  видатків для оплати соціальних  та заробітних виплат впродовж  року було збільшено на суму  більше ніж 20 млрд. грн. порівняно  з первісно запланованими обсягами [9].

До четвертого і останнього етапу віднесемо  період від 2008 року і до сьогодення.

Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Якщо в світовій економіці  кризові явища первісно зародились у фінансовій сфері і лише потім  знайшли відображення в діяльності реального сектору економіки, то в Україні ситуація розвивалася  за протилежним сценарієм. Зволікання зі здійсненням необхідних структурних  реформ в економіці, проведення впродовж останніх років економічної політики на засадах соціального популізму, нерозважлива бюджетна політика та прискорене зростання зовнішнього боргу  зумовили накопичення макроекономічних ризиків до критичного рівня, які  в умовах впливу світової фінансової кризи призвели до істотного погіршення динаміки економічного розвитку (Табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Економічний та соціальний стан України  в 2008-2011 рр.

 Економічна та фінансова  криза значно вплинула на функціонування  грошово-кредитного ринку у 2009 році. Велике боргове навантаження  приватного сектору в умовах  обмеження доступу до зовнішніх  джерел запозичень створювало  підґрунтя для девальваційного  тиску на гривню навіть в  умовах поступового покращення  зовнішньої кон’юнктури для українських  експортерів. Одночасно погіршення  фінансового стану позичальників  негативно вплинуло на фінансову  стійкість банків. Це все і  повільне здійснення економічних  реформ і незбалансованість державних  фінансів створили значні ризики  для грошово-кредитного ринку.  Позитивними підсумками цього  року в монетарній сфері були  стабілізація ситуації на валютному  ринку, поступове відновлення  довіри до банків з боку  населення, зниження інфляційного  тиску та формування на цій  основі підґрунтя для подолання  кризи і подальшого відновлення  економіки. Також було суттєво  знижено темпи інфляції, чому  значною мірою сприяли стабілізація  обмінного курсу гривні та  використання інших монетарних  механізмів та інструментів. Цю ситуацію яскраво демонструє Рис. 2.1.

Реалізація грошово-кредитної політки  в І-ІІ кварталах 2010 року здійснювалася  в умовах певного покращення макроекономічної ситуації, яке, утім, ще не набуло сталих ознак остаточного подолання  кризи. У таких умовах НБУ відповідно до цілей та пріоритетів, визначених в Основних засадах грошово-кредитної  політики на 2010 рік, разом із виконанням своєї головної конституційної функції  – забезпечення стабільності грошової одиниці – намагався сприяти  якнайшвидшому виходу України з  кризи, відновленню високих темпів економічного зростання та забезпеченню стійкості фінансової системи держави.