Малий бізнес: характерні риси, переваги, зарубіжний досвід і проблеми становлення в Україні

невпорядкованість відносин власності;

вузькість ринків збуту;

нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

платіжна криза;

нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україні залишаються вельми потужними.

Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікро середовищі. Поряд з вище перерахованими негативними чинниками, на розвиток МП негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МП в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МП з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання.

2.2. Проблема фінансування малого бізнесу

Як правило, фінансування малих підприємств банками здійснюється у формі овердрафту. Плата за кредит при цьому варіюється залежно від ризикової премії підприємців і перевищує зазвичай основну ставку процента на 1-5%. Переваги цієї форми фінансування пов'язані насамперед із гнучкістю банківської політики.

Доступ на фондовий ринок підприємств невеликого та середнього розміру досить ускладнений. Це пов'язано із витратами від недооцінки цінних паперів підприємств. Недооцінка при первинному розміщенні акцій може сягати 10% від їх реалізованої вартості , і з точки зору емітента це прямі втрати, пов'язані із залученням зовнішнього фінансування. Іншою причиною є страх одноосібного власника втратити контроль над своєю фірмою через продаж акцій. До того ж особливі умови економіки України, а саме нерозвинутість ринку цінних паперів, не дають змоги розглядати такий напрямок отримання фінансових ресурсів як повноцінний чи взагалі можливий.

Звуження вказаних джерел фінансових ресурсів підвищує роль власних коштів. Приблизно 55% фірм повністю підтримується за рахунок власних коштів. Також підвищується роль кредиту у формі заборгованості:

—     за розрахунками з партнерами (через відповідний механізм товарного кредиту, впровадження вексельного обігу);

—     за розрахунками з бюджетом (завдяки відстроченню сплати податків та подовженню терміну сплати податку);

—     за оплатою праці (оскільки часто на малих підприємствах працівниками є їхні власники, їхні родичі, вони можуть відмовлятися від негайного споживання для фінансування підприємства).

Існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств, до яких треба віднести: державну фінансову допомогу, міжнародну донорську допомогу, підтримку великих підприємств. В Україні державна фінансова допомога малим підприємствам проводиться в рамках державних цільових програм підтримки малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів. Але ці програми не стали дійовими інструментами фінансової підтримки малих підприємств, що пов'язано з незначними фінансовими можливостями, викликаними обмеженими ресурсами бюджетної системи. Іншим на­прямком державної підтримки є пільги в оподаткуванні. Податківцям нема сенсу за­кривати очі на результати опитування підприємців, які серед головних перешкод називають високий податковий тягар, що змушує певну частину суб'єктів підприємницької діяльності перебувати "у тіні". Враховуючи чинники, які перешкоджають роз­витку підприємництва (високо монополізована структура економіки, недосконалість кредитних джерел фінансування тощо), податкова адміністрація України намагається запроваджувати ефективне стимулююче оподаткування малого бізнесу. Йдеться про застосування спрощеної системи оподаткування, змістом якої є диференційовані механізми, які враховують особливості господарської діяльності тих чи інших прошарків підприємництва.

Існуюча система оподаткування малого підприємництва створює альтернативні можливості вибору найбільш ефективного механізму. Але водночас податкові ставки певних видів підприємницької діяльності запроваджуються за рішеннями відповідних місцевих органів влади, тобто здебільшого на суб'єктивних підставах.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Підприємець - фізична особа - має право самостійно обирати вид оподаткування залежно від виду діяльності та обсягу валового доходу. Він може працювати на підстав загального оподаткування із застосуванням авансових платежів або фіксованого по­датку чи єдиного податку. Якщо суб'єкт малого підприємництва сплачує єдиний пода­ток, він звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Якщо суб'єкт малого підприємництва - фізична особа бажає залишатися платни­ком податку на додану вартість, він може обрати інший механізм оподаткування який базується на 6% ставці суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість(не може стано­вити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць).

Є і певні обмеження (регулююча функція податків), наприклад, не дозволяється за­стосування фіксованого податку при торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виро­бами. Слід звернути увагу на те, що лише близько половини підприємців - фізичних осіб застосовують спрощену систему оподаткування, а податкові надходження під їх підприємницької діяльності перевищують 80%.

Привабливе ставлення підприємців до спрощеної системи оподаткування значною мірою викликане відповідністю цієї системи важливим принципам оподаткування: зрозумілістю, простотою та невеликими витратами на адміністрування. Підприємці до­сить швидко реагують на певні зміни у податковому законодавстві.

Невелика частка податкових надходжень підприємців, що застосовують загальну систему оподаткування, пояснюється тим, що більшість з них отримує певні пільги. Однак, як показали перевірки підприємців, які не перейшли на спрощену систему оподаткування, у 62% випадках спостерігається ухиляння від сплати податків. Для цієї категорії підприємців залишається важливим питання внесків до Пенсійного фонду, які нараховуються на "весь" прибуток приватного підприємця, тоді як за спро­щеною системою вказані внески нараховуються на "фонд оплати праці".

Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають можливість самостійно обирати режим оподаткування:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без ураху­вання акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винят­ком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним по­датком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює за­стосування єдиного податку на певні категорії платників, які:

- провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;

- здійснюють обмін іноземної валюти;

- виробниками та імпортерами підакцизних товарів.

Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення кількості малих підприємств, що перейшли на неї.

Для фінансування інвестиційних проектів суб'єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія" тощо.

Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу, франчайзингу.

Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести: мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.

Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва забезпечує наступні переваги:

♦ стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів;

♦ набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання;

♦ можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.

Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках. Воно має таки характеристики:

•      фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;

•      передбачається обов'язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);

•      засоби надаються на довготривалий термін на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;

•      передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.

Іншою проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних коштів у розпорядження суб’єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати їхні ресурси для підтримки малого підприємництва України. Біржі, позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі вимоги включення цінних паперів підприємства у лізинг.

Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої фінансово-кредитної установи.

Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової інфраструктури.