Монополії і їх місце в ринковій економіці

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

1.2.           Соціально-економічні наслідки діяльності монополій.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

Основні показники монопольної влади:

1.      Відсутність досконалих товарів-замінників.

2.      Існування різноманітних вхідних бар’єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади.

3.      При монополії фірма-монополіст диктує ціну, здійснює відчутний контроль за нею, оскільки контролює загальний обсяг пропозиції. [11, c.245].

Вцілому, тяжко говорити про будь-яку суспільну користь, що приносять монополії. Однак, повністю обійтись без монополій неможливо: природні монополії майже незамінні коли особливості факторів виробництва, що вони використовують не дозволяють наявності більш ніж одного власника, або ж обмеженість ресурсів призводить до об’єднання їх власників.  Так чи інакше, відсутність конкуренції придушує розвиток галузі в довгостроковому періоді, оскільки монополія створює найбільшу неефективність ресурсів, ніж фірми інших видів недосконалої конкуренції або майже абсолютні конкуренти.

Монополіст, у прагненні максимізувати прибутки, намагається підняти ціни на свою продукцію до максимально можливого рівня, при цьому залишаючи кількість виробленого товару на рівні максимізації прибутку, що призводить до неефективності розподілу ресурсів («мертвий груз», eng. «Deadweight Loss»), коли вироблено значно менша кількість товару, ніж потрібно для встановлення рівноваги на ринку, навіть якщо він є абсолютно конкурентним. [21].

Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну.

Основні показники монопольної влади.

Для оцінки монопольної влади використовується кілька показників. Найвідоміші – індекс Лернера й індекс Херфіндаля-Хіршмана.

Індекс Лернера – індикатор монопольної влади, який визначається за формулою 1.1.

                           (1.1)

де Il – індекс монопольної влади за Лернером;

Pm – монопольна ціна;

MC – граничні витрати;

Ed – цінова еластичність попиту.

Коли ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись між нулем та одиницею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої конкуренції Il = 0.

Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв’язку зі складністю обчисленя граничних витрат. Саме тому в розрахунках замість граничних витрат використовують середні витрати АС:

                                      (1.2)

де АС – середні витрати.

Якщо чисельник і знаменник помножити на Q, то в чисельнику буде прибуток, а в знаменнику – сукупний дохід:

                                                  (1.3)

де Q – обсяг виробленої продукції.

Таким чином, за Лернером, високий прибуток – ознака монопольної влади фірми. Індекс Лернера характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана – показник концентрації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення «ринкової влади» між усіма учасниками ринку.

Для розрахунку індексу індивідуальні частки ринку кожної фірми у вигляді процента повинні бути піднесені до квадрата. Індекс Херфіндаля-Хіршмана обчислюється додаванням усіх цих квадратів:

Ihh = S1² + S2² + … + Sn² = ∑ Si²                                               (1.4)

де Ihh – індекс Херфіндаля-Хіршмана;

S1, S2, Sn – питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм. [11, c.247].

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

      за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

      монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;

      монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння: . Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги , . В той же час крива ринкового попиту  є одночасно кривою граничної цінності для споживача , а крива пропонування  – галузевою кривою граничних витрат виробника .

Рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність: , отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів , тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно.

Якщо конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми – монополіста відповідає точці , монопольна ціна – , а обсяг – . Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за  умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до  суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки , не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником . Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він  захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників і . Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства («мертвий вантаж», eng. «Deadweight Loss»), що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

٠     орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, монополія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції;

٠     монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використовуючи їх;

٠     соці­ально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової  влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання та ін.;

٠     утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок.

Через наявність суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія – ринкова структура, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масштабі, що проявляється на всіх рівнях виробництва.

Збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні рис. 1.2.

Рис. 1.2. Модель природної монополії.

Згідно з правилом оптимальним обсягом випуску буде з рівновагою в точці , якій відповідає ціна . В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині . Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці,  оптимальним обсягом випуску був би , але галузь була б збитковою, оскільки для ціна нижча на середні витрати.

Виникнення природної монополії є наслідком вільної дії ринкових сил, внаслідок чого виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства. Існування природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяльність природних монополій регулює держава.

Ціноутворення в умовах монополії здійснюється як результат реалізації монопольної влади. Тобто фірма, змінюючи обсяг випуску, може впливати на рівень цін.

При встановленні цін монополіст стоїть перед дилемою: високі ціни, з одного боку, збільшують монопольний прибуток, а з іншого – стають привабливими для конкурентів, тобто знижують бар’єр входу до галузі.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

З вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що поняття монополії, як виключно позитивного або виключно негативного фактора неможливе взагалі. Ствердження про корисність або недоцільність монополій є досить суперечливим. І, навіть, аналізуючи думки провідних економістів, неможна остаточно стверджувати про дотримання ними єдиної думки щодо корисності монополій. Так, наприклад, загальновідоме твердження про те, що монополії нібито «придушують» конкуренцію (основний чинник розвитку ринкової економіки), спростовують висновки И. Шумпетера та Дж. Гелбрейта. На їх думку, монополії, навпаки, стимулюють конкуренцію та інноваційну діяльність завдяки привласненню монопольно високих прибутків (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно-високих цін.)