Монополії і їх місце в ринковій економіці

Саме тому, на нашу думку, по відношенню до теорії існування монополій в сучасній економіці, можна віднести вислів, що «все корисне може бути корисним в міру».

Відповідно до законодавства України сама по собі наявність у суб'єкта господарювання монопольного становища не є протиправною. Такими є дії чи бездіяльність монополістів, які обмежують конкурентоспроможність інших учасників ринку, ущемляють їхні інтереси чи інтереси споживачів. Найчастіше зловживання монопольним становищем проявляється у вигляді завищення цін та зниження якості товарів та послуг.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ МОНОПОЛІЇ І КОНКУРЕНЦІЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. Монопольні явища в економіці України: причини та наслідки

Загальновідомо, що одним з визначальних чинників успішного поступу ринкової економіки є конкуренція. [14, c.3].

Водночас у сфері розвитку конкуренції є чимало невирішених проблем, рівень монополізації вітчизняної економіки досі залишається порівняно високим. [16, c.3].

Україна оголосила про перехід до ринкової економіки у 1991 p., коли частка монопольного сектора становила 100 %. Головним методом боротьби з явищем монополізації було визнано приватизацію. Проте ЇЇ наслідком стала зміна власника підприємства без зміни методів управління. Тобто, від державного власника монополія перейшла до приватного.

Одним з основних етапів реформування народного господарства після проголошення незалежності було становлення антимонопольного законодавства і відповідних державних органів. [15, c. 1].

В Україні формування ринку почалося саме з монополій. Цей фактор можна вважати однією з причин гальмування демонополізації..

Основним якісним вимірником монополізованості є наявність вхідних перешкод (вхідних барєрів).

Характер бар’єрів входу до галузі:

- високий рівень капіталомісткості, в результаті чого фірма економить на масштабах виробництва;

- тарифні знижки, високе мито на імпортні товари;

- територіальне розміщення, високі транспортні витрати;

- природна монополія (газо- і водо забезпечення, виробництво електроенергії). [11, c. 245].

В Україні найбільшими перешкодами є велика фондомісткість виробництва і наявність законодавчих перепон (використання ліцензій, введення високих податків).

Чинники, що призвели до надмірної монополізації в Україні, такі:

1. Природні причини та адміністративні фактори.

2. Приватизація більшості радянських монопольних утворень, в результаті якої попри зміну власника, методи господарювання не змінилися (утворилися приватні монополії).

3. Високі вхідні перешкоди, що підтримуються монопольною владою (значна фондомісткість і обмеженість ресурсів).

4. Протекціоністська політика під гаслами розвитку національного виробника, що сприяє посиленню позицій саме одного українського виробника (прикладом може слугувати автомобілебудування).

Визначення впливу монополій на економіку в цілому є дуже важливим і водночас вкрай складним завданням, що потребує значного масиву статистичної інформації. Основним методом розрахунку суспільних втрат є значення обсягів надприбутку монополії, отриманого внаслідок перевищення фактичної ціни над конкурентною.

В Україні ринками, де домінують природні монополії є:

• електроенергетика (високовольтні мережі,  центральне диспетчерське управління, обленерго);

• зв'язок (телефонні мережі, послуги пошти);

• транспорт (залізниці, порти, аеропорти, трубопроводи);

• житлово-комунальні послуги (водоканали, централізовані системи теплопостачання). Також монополізованими (неприродно) є гірничо-металургійний комплекс і автомобілебудування. За певних аспектів висококонценnрованими є також агропромисловий комплекс (ринок матеріало-технічних ресурсів і переробна промисловість АПК), ринок нафтопродуктів і мобільний зв'язок. Це все приклади загальнодержавних монополій. Проте найпоширенішими є регіональні монополії, основу яких становлять насамперед суб'єкти житлово-комунального господарства, виробники та розподілювачі електроенергії.

Спостерігається послаблення позицій найбільших підприємств, що, з точки зору конкуренції, як правило, означає перехід від абсолютної (стовідсоткової) монополії або стану індивідуального домінування (на ринку діє декілька чи навіть багато операторів, але внаслідок того, що лише один із них має значні розміри та можливості, саме він визначає умови функціонування ринку) до більш сприятливої для елементів конкуренції олігопольної структури ринків (на ринку діє обмежена кількість приблизно однакових за розмірами операторів, які, залежно від ситуації, можуть або достатньо жорстко конкурувати між собою, або ж відмовлятися від конкуренції).

Оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці дозволяє визначення співвідношення сукупних часток підприємств, що діють на ринках різних типів, у загальному обсязі реалізованої продукції. Результати розрахунків щодо ринків України, здійснені на основі опрацювання даних щодо 422 загальнодержавних та 3441 регіональних укрупнених (агломерованих) ринків виявили, що на початок 2009 року більше половини продукції реалізовувалося суб’єктами господарювання, які діяли на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. В той же час на олігопольні ринки припадало 16,6 відсотка загального обсягу реалізації, на ринки з ознаками індивідуального домінування – 22,6 відсотка, на ринки, де структурні передумови конкуренції відсутні (частка найбільшого підприємства перевищує 90 відсотків) – 6,5 відсотка (рис. 2.1).

Порівняння зі становищем на початок 2008 року засвідчує певне зменшення секторів з конкурентною структурою та з ознаками індивідуального домінування з одночасним збільшенням частки ринків “чистої” монополії та олігопольних ринків (табл..2.1).

Таблиця 2.1

Структурні передумови конкуренції в економіці України

Збільшення частки ринків “чистої” монополії багато в чому пояснюється зростанням цін на послуги залізничного транспорту (монополізований ринок), унаслідок чого обсяг реалізованої продукції у галузі суттєво збільшився. Збільшення частки олігопольних ринків за рахунок частки ринків з ознаками індивідуального домінування пояснюється насамперед зниженням рівня концентрації у нафтопереробці (внаслідок того, що з 2008 року запрацював після реконструкції ВАТ “Лукойл – Одеський НПЗ”), у видобуванні металевих руд, а також зростанням частки відповідних ринків (насамперед за рахунок ринків з конкурентною структурою) у хімічному виробництві [7].

Стримуючим фактором розвитку промислового виробництва виступають завищені тарифи на послуги природних монополій. Протягом останніх чотирьох років цей негативний вплив суттєво посилився: відсоток промислових підприємств, що його відчувають, згідно з даними проведених Держкомстатом опитувань, збільшився з 20 відсотків в середині 2005 р. до 30 відсотків у IV кварталі 2008 р. і 26–27 відсотків у 2009 році. Отже, у період кризових проявів суб’єкти природних монополій вочевидь намагалися підтримати і покращити своє фінансове становище за рахунок отримання додаткової монопольної ренти. Найбільш істотний негативний вплив високих тарифів на послуги природних монополій відчували металурги (45 відсотків опитаних у IV кварталі 2008 р. та 35 відсотків – у ІІ кварталі 2009 р.), виробники інших неметалевих мінеральних виробів (36–41 відсоток), текстильної промисловості (33–41 відсоток опитаних).

До негативних тенденцій у розвитку структурних передумов конкуренції, що виявилися станом на початок 2009 року, слід віднести зменшення інтенсивності вступу нових суб’єктів господарювання на товарні ринки, що знайшло відображення у скороченні темпів зростання кількості підприємств, організацій та установ, які здійснюють господарську діяльність. Результати аналізу показників за 2007 – перше півріччя 2009 року свідчать, що у першому півріччі 2009 р. темпи приросту кількості економічних агентів, тобто, відповідно, інтенсивність вступу нових суб’єктів господарювання, істотно уповільнилися: в цілому майже у три рази порівняно з першим півріччям 2007 року, і при цьому за всіма основними видами економічної діяльності.

Становище дещо покращилося у другому півріччі 2009 року, хоча інтенсивність вступу суб’єктів господарювання в цілому та у більшості галузей залишилася істотно меншою, ніж у першому півріччі 2008 року (дод. А).

Найбільш монополізованими в Україні, окрім сфери природних монополій, залишаються видобування вуглеводнів, виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, пошта і зв’язок, транспорт, виробництво електроенергії, газу та води, деякі галузі машинобудування.

Слід зазначити, що поряд із негативними чинниками впливу на конкуренцію, що випливають з особливостей структури ринків, в Україні гострою залишається проблема антиконкурентних факторів так званого інституційного характеру, пов’язаних з особливостями поведінки учасників і регуляторів ринків. На думку фахівців ДУ “Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України”, головними факторами конкуренції стають не стільки витрати, ціна та якість товару, скільки рівень та обсяг корпоративної влади та контролю за ринком, що досягається за рахунок позаекономічних засобів. Ситуація ускладнюється через нерозвиненість ринкової інфраструктури, що перешкоджає дії механізмів вирівнювання цін.

Проведені в 2009 році опитування керівників підприємств щодо відчутності ними конкуренції, виявили, що криза не супроводжується суттєвим посиленням конкуренції у галузях промисловості, яке мало би бути спричинене боротьбою виробників за споживачів їхньої продукції.

Так, частка опитаних керівників промислових підприємств, які відчувають високий рівень конкуренції з боку вітчизняних конкурентів, зменшилася з 35-36 відсотків у 2006–2007 роках та 32–34 відсотків у 2008 році до 27–29 відсотків у 2009 р. (дод. Б).

Щодо ринків, на яких діють монополії, окрім ринків природних монополій (залізничний транспорт, зв'язок), монополізованими є гірничо-металургійний комплекс і автомобілебудування. Також за певних аспектів висококонцентрованими є агропромисловий комплекс, ринок нафтопродуктів і мобільний зв'язок. Це все приклади загальнодержавних монополій. Проте найпоширенішими є регіональні монополії. Це стосується перш за все суб'єктів житлово-комунального господарства.

2.2. Сутність та необхідність антимонопольної політики в Україні та інститути її реалізації

Потреба мати монополію в тій чи іншій галузі може виникати з різних об`єктивних причин (історичних, технологічних, соціальних тощо).

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство  не  мають  на меті  заборону  або  ліквідацію  монопольних  утворень.  У   товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання  прибутку  не може бути  знищена.  Тому  реальне  завдання  антимонопольної  політики полягає  в  тому,  щоб  поставити  діяльність  монополії  на  державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним  положенням.

Отже, головним завданням є не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища. При цьому необхідно використовувати вигоди великомасштабного виробництва, яке забезпечує високу ефективність, одночасно нейтралізувавши його побічні негативні наслідки, пов`язані з послабленням або усуненням конкуренції.