Підприємноцтво в державному секторі економіки

• будь-якими видами виробничої діяльності;
• різноманітними видами торговельної діяльності;
• діяльністю з наданням послуг;
• комерційним посередництвом тощо.

        Підприємницька діяльність може  здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга – колективна – передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго с участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах та статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

      Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими  її типами. Основні з них такі:

• малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;
• спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;
• корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.                

      Багаторічний  досвід господарювання у країнах  з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві  моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

      Класична  модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

      Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій цієї моделі підприємницької діяльності є такою: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією (рис 1.1).     

     Для започаткування і тривалого здійснення підприємства необхідні самі підприємці. Останніх не безпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7% її активного населення матиме нахил до підприємництва.         

Рис. 1.1. Схема принципових дій за умови інноваційної моделі підприємництва 

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 

     Розуміння сутності підприємства зв'язано також  з визначенням його ролі в економіці  різних видів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого:

• По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.
• По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.
• По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Це впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.
• По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Господарський ризик є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачення ресурсу, найму робочої сили.
• По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес, більш заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники.

     Отже, підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційної системи, створення інноваційного середовища. 
 

РОЗДІЛ 2 

ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 
 

     2.1. Інвестиційно-підприємницький клімат в Україні 

     На  даному етапі інвестиційно-підприємницький  клімат України не відповідає стандартам як ринкової, так і централізовано планової економіки.

     Багато  проблем економічного реформування наштовхувалось на політичну нестабільність і політичну протидію, некерованість економіки, а спроби вирішення питань на макрорівні не завжди породжували необхідні зміни на мікрорівні.

     До  специфічних особливостей України  на сучасному етапі належить парадоксальне  поєднання ряду економічних параметрів. За виробництвом валового внутрішнього продукту, національного доходу на душу населення, якістю раціону харчування, рівнем народжуваності, смертності та диференціацією доходів суспільства вона наближається до слаборозвинутих країн. Зокрема, зниження ВНП на душу населення з 2770 дол. США в 1990 р. До 2210 дол. В 1993 р. І до 1570 в 1994 р. Поставило її за даним показником в ряд з такими країнами, як Алжир, де він складає 1690 дол., Королівство Тонга – 1640 дол., Колумбія – 1620 дол., Ямайка – 1420 дол., Папуа Нова Гвінея – 1160 дол.. Водночас виробничий потенціал, зокрема, обсяг виробництва електроенергії, система транспортних зв'язків, рівень освіти та кваліфікації працюючих, а також науково-технічні можливості, в силу яких створюються ракетно-космічна техніка, парові та паро газові турбіни, існують розвинені авіа -, судно -, приладо - та станкобудування і високі технології, ставлять Україну в ряд високорозвинених держав. Крім того, Україна є однією з шести країн світу, що мають так звану арсенід-галієву технологію для виготовлення напівпровідникової елементної бази. За рівнем економічного потенціалу вона знаходиться в числі перших п'яти країн Європи, а за ефективністю його використання замикає першу сотню світу.

     Ще  одним парадоксальним явищем української економіки є наявність високої норми нагромадження при відсутності реальних інвестицій. Майже всі кошти концентруються у сфері обігу, значна їх частина осідає за кордоном; підприємства та населення в умовах стрімкого зростання цін не роблять заощаджень.

     Найбільш  відчутно економічна криза позначилась  на інвестиційній сфері, що виявилося  в значному падінні абсолютного  обсягу нагромадження в національному  доході – з 27,2 до 7,4 % за 1989-1993 рр., питомі ваги сукупних національних інвестицій у ВВП – з 27,3 до 5 % в 1994 р., та інших економічних параметрів інвестування.

     Продовжується спад інвестиційної діяльності. Ефективність капіталовкладень залишається низькою, все більш відчутною стає технологічна відсталість провідних галузей. За технічним оснащенням засобів виробництва та рівнем технології Україна на 50 років відстає від розвинених країн. Інвестиційна сфера протягом тривалого часу належить до сегменту народного господарства, який спричиняє дестабілізацію фінансів, збільшує дефіцит державного бюджету, призводить до поглинання та замороження ресурсів. Комплексна дія даних факторів та обставин зумовила в Україні значну нестачу внутрішніх нагромаджень для інвестування.

     Труднощі  посилюються ще й впливом інфляційних  процесів. Інфляція в Україні складається  з двох компонентів: зростання цін споживчого кошика і знецінення грошової одиниці у зв'язку з нестачею товарів. А в умовах неконтрольованої інфляції не може бути нормального розвитку виробництва.

     Не  кращі справи і в зовнішньоекономічній сфері. Основна частина промислової продукції України не конкурентноздатна на світових ринках. В структурі експорту 85 5 припадає на сировину, матеріали та товари народного споживання.

     Ключовою  проблемою економічної реформи  в Україні є залучення іноземних  інвестицій, яка потребує крупних інвесторів, оскільки масштабна централізована економіка, що дісталась у спадщину, складається з великих за розмірами і потужностями підприємств, з якими не може впоратись вітчизняний та малий бізнес. На сьогодні ший день потреба в іноземних інвестиціях перевищує 40 млрд. дол.., з яких зокрема для машинобудування потрібно – 5,1, транспорту – 3,7, хімії і нафтохімії – 3,3 млрд. дол.[12].

     Іноземні  інвестори мають певні інтереси щодо вкладення капіталів в економіку  України. Це зумовлено прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту в Україні та одержання прибутків на довгостроковій основі; можливостями доступу до порівняно дешевих джерел сировини і паливно-енергетичних ресурсів, що підвищує конкурентноздатність продукції за рахунок економії витрат виробництва; використанням відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва і, відповідно, собівартості продукції. Однак масштаби іноземного інвестування в українську економіку значно відстають від очікуваних параметрів, що зумовлено багатьма політичними, економічними, організаційними факторами.

     В Україні прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на створення  сприятливих умов для іноземних  інвестицій. Серед них – закони “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про іноземні інвестиції”, “Про підприємництво”, “Про систему оподаткування”,, “Про банки, банківську діяльність, трудове і митне законодавство” та інші. Але залишається досить відчутною невідпрацьованість та невідлагодженість і правової сфери, коли новий закон зводить нанівець попередній, що призводить до дестабілізації в економіці та фінансовій сфері, зумовлює збитки підприємств. Такого маніпулювання правовим полем цивілізований ринок не визнає.

     Взагалі характерною особливістю іноземного інвестування в Україні є його здійснення під впливом таких суб'єктивних факторів, як позиція галузевого міністерства, обласної адміністрації, директорського корпусу, що часто узалежнює реалізацію того чи іншого проекту від особистих, неформальних контактів.

     На  процес іноземного інвестування негативно  впливає і те, що керівництво підприємств  часто намагається уникнути іноземних  інвестицій, оскільки це пов’язано  зі зміною власності, яка закономірно  спричинить звільнення частини працюючих. Існують значні побоювання стосовно можливостей та намірів іноземних інвесторів щодо придбання значної частини національного багатства.

     На  заваді стають і суто економічні умови  реалізації міжнародних інвестиційних  програм. Згідно з оцінками західних експертів, норма прибутку на вкладений капітал у будівництво заводу складає у Західній Європі 38,6 % з окупністю за 6 років. В Україні ці показники відповідно становлять 21 % і 11 років.

     Окрім цього існує ряд негативних обставин, що істотно стримують іноземних  інвесторів. Серед них:

• не конвертованість національної грошової одиниці України;
• повільні темпи приватизації, а також наявність значної кількості заборонених для приватизації об'єктів;
• зростання корупції та злочинності в економіці;
• низька купівельна спроможність населення;
• намагання національних підприємців, через побоювання втратити свої кошти, помістити в іноземні банки;
• відплив національного капіталу за кордон;
• відсутність права приватної власності на землю та можливості її купівлі-продажу.