Нестача капіталу обумовлює необхідність розвитку фондового ринку, який в Україні поки що розвинений слабо, а становище іноземця на ньому обтяжується ще й ризиком неадекватного обміну прибутку на валюту всієї країни. Перелік інших потенційних ризиків також вельми високий. До них можна віднести надійність інформації; компетентність в управлінні; дотримання партнерських умов та ін.

     Внутрішня ситуація обумовила фактичну відсутність  процесу нагромадження капіталу, стимулювала відплив і втечу  капіталів у товарній та вартісній  формі. Це характерно для всіх країн з перехідною економікою. Його причини конкретні – висока інфляція, нестабільність і недосконале законодавство.

     Одним словом, інвестиційний клімат в Україні  є несприятливим, що не дає підстав  розраховувати на надходження необхідних зовнішніх коштів. Звичайно, в перспективі в економіку України будуть здійснені певні вкладення, однак виходити з кризи доведеться самотужки. Може і не допомогти і створення привабливого законодавства для іноземних інвесторів.

     Значне  перевищення попиту на іноземні інвестиції над їхньою пропозицією, потреба в додаткових капіталовкладеннях та гостра конкуренція за них з боку не тільки країн, що розвиваються, та країн транзитної економіки, а й розвинених, наявність ефективної системи залучення зовнішніх коштів у них залишає незначні шанси Україні. Жодним з чинників, що забезпечують сприятливість інвестиційного клімату, Україна на сьогодні не володіє. Тому варто сконцентрувати зусилля на акумулюванні внутрішніх коштів. В цьому контекстне велике значення має досвід країн Східної Європи. 
 

     2.2. Розвиток малого  підприємництва на  сучасному етапі  економіки Держави 

     Мале  підприємництво як самостійний і  незамінний елемент ринкової економіки  істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

     З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; несення майнової відповідальності підприємцем за результати господарювання; свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійснення бізнесу.

     Як  певний стиль (тип) господарської поведінки  мале підприємництво має таки характерні риси: динамічність, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук  нетрадиційних рішень і нових  способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

     Головна мета малих підприємств – отримання  прибутку. Проміжними цілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, підвищення іміджу фірми.

     Кількість діючих малих підприємств в Україні  збільшилася з 19,6 тис. у 1991p.[6, с.45] до 101 тис. у 1997 р. [7, с.5] , або в 5 разів, Чисельність  працюючих на цих підприємствах  зросла з 310,9 тис. до 1 млн. чол. за відповідні роки.

     В цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чол.., що становить  майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються  в різних галузях економіки. Проведені  нами дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та громадському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговуванні (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки (3,3 %), транспорту та зв'язку (2,0 %), охорони здоров'я (1,7 %), у матеріально-технічному постачанні і збуту (1,6 %), фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, сільському господарстві (по 0,7 %) та в інших галузях економіки.

     Таким чином, приватний або пайовий  капітал направляється переважно  не у виробничу сферу а на ринок  торгівельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна  отримати великі прибутки.

     Результати  проведеного аналізу структури  малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств  - з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності – 34,5 %, з державною – лише 1,3 %.

     Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6,% загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській (69,4 %), Дніпропетровській (67,8 %), Київській (66,4 %) та Львівській       (65,5 %) областях. Найвища концентрація приватних підприємств у Івано-Франківській  (50,6 %), Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.

     Державна  політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу. Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

• системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;
• цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;
• рівноправного доступу суб'єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

     Останніми роками в Україні прийнято ряд  важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємства (від 3 квітня 1996 р. № 404), головною метою якого є досягнення незалежного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрямки державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних умов розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

     З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в  тому числі у малому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет  з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.

     Незважаючи  на ряд прийнятих нормативних  документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро - та мікросередовищі, є багато проблем які необхідно вирішувати на різних рівнях. Наприклад, значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власного обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні  відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці. Також негативно впливають на розвиток малого бізнесу загальний спад вітчизняного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємству валовому внутрішньому продукті України становить лише 9%, тоді як у країнах ринкової економіки – 50-65%, у Росії – близько 10-11%. Виручка від реалізації продукції виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3% від загального обсягу продукції промисловості України.

     Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні  є:

• неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого бізнесу, так і підприємництва в цілому;
• високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого підприємництва у тіньову економіку;
• недостатня державна фінансово-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;
• відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;
• недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;
• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
• недосконалість систем підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;
• відсутність стимулів для інвестицій.

     Основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.                     

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

     3.1. Основна характеристика, основні методи і форми активізації підприємницької діяльності 
 

     Залежно від особливостей і складності виробничо-економічних  систем існує чимало конкретних заходів  для підвищення ефективності підприємницької  діяльності. Але для кожної однієї групи корпорацій треба вибрати свої методи і форми збільшення ефективності підприємства. Одним із важливих є варіант:

1. Прискорення процесів приватизації підприємств;
2. Удосконалення системи управління підприємствами і корпораціями;
3. Створення консорціумів для розробки та реалізації проектів технічного розвитку;
4. Формування мережі спеціалізованих магазинів для продажу власних товарів;
5. Розвиток спеціальних центрів для надання послуг виробничого характеру;
6. Започаткування централізованого фонду фінансової взаємодопомоги;
7. Комп'юторизація, створення сучасних комунікацій та комерційно-інформаційного поля;
8. Підготовка і підвищення кваліфікації управлінських кадрів для підприємництва.

     Ці  методи і форми відображають низку  конкретних організаційно-економічних  заходів, здійснення яких у певній сукупності та черговості можуть помітно підвищити  ефективність підприємницької діяльності. Серед них визначальний та найбільш істотний вплив на всю систему господарювання справлятиме прискорення приватизації підприємств.

     У вузькому розумінні терміна приватизація – це процес трансформації будь-якої форми власності у приватну. У загальному розумінні її можна розглядати як форму роздержавлення, тобто перетворення державної власності в інші форми привласнення.

     В Україні приватизаційний процес реально розпочався з так званої малої приватизації, здійснюваної як через продаж приватним власникам  державних підприємств торгівлі, громадського харчування, сфери обслуговування, невеликих промислових, транспортних, будівельних підприємств, незавершених будов, так і через оренду з наступним викупом цих об'єктів безпосередньо їхніми працівниками. Мала приватизація здійснюється досить активно.

     Проте визначальний вплив  на результати господарювання сприяє так звана  велика приватизація державних підприємств: корпоратизація, акціонування, створення  холдингових компаній тощо.

     Сучасна практика господарювання і реформування власності показує, що способи приватизації підприємств і організації дуже різноманітні і змінюються з часом. Так, якщо у 1992 році оренда з викупом становило 97 %, а продаж акції – лише 3 % загального обсягу приватизації, то у 1995 році використовувались такі спроби: прямий викуп – 37 %; продаж акцій – 32 %; оренда з викупом – 20 %; аукціон – 7%; інші (комерційний і некомерційний конкурси, викуп за альтернативним планом) – 4%.

     Спеціальні  розрахунки показали, що в середньому на орендних підприємствах продуктивність праці на 60 % вища, ніж на державних, а фондовіддача – у 2,5 рази більша при значно нижчій фондоозброєності. За матеріалами обстеження, проведеного у 1994 році Міжнародною фінансовою корпорацією на 258 приватизованих підприємствах України, майже у половині приватизованих підприємств значно підвищилася продуктивність праці без помітного зменшення кількості робочих місць, зросла середня заробітна плата, збільшилась кількість прибуткових підприємств, майже на 10 % зменшилась кількість збиткових фірм.

     Для підвищення ефективності підприємницької діяльності треба здійснити низку заходів, що сприятимуть прискоренню процесів приватизації підприємств і організацій в усіх галузях народного господарства України.