Пріорітетні напрямки інтеграційної діяльності на Україні

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Київський національний університет технологій та дизайну

Інститут  післядипломної освіти 

Контрольна  робота з дисципліни:

«Економіка й організація діяльності об’єднань підприємств»

Варіант №10 

На тему:

«Пріоритетні напрямки розвитку інтеграційної діяльності на Україні» 
 

Виконала:

Ст. гр. ЗЕП-1-10

Мацегора  М. Д.

Перевірив:

доц. Петренко Г.П. 
 

Київ 2011

План:

Вступ.

1. Загальна характеристика різних типів інтеграційних утворень………...4
2. Визначення і цілі створення інтеграційних структур…………………..11
3. Напрями розвитку інтеграційної діяльності на мікроекономічному рівні………………………………………………………………………...15
4. Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему……………..20
5. Роль України в міжнародних інтеграційних процессах………………..25

Висновок.

Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася  інтеграція. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання  окремих частин у загальне, ціле, єдине.

  Процес економічної інтеграції відбувається з метою:

• забезпечення кращих умов торгівлі;
• збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку);
• розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;
• поширення передових технологій;
• стимулювання конкуренції.

  

  
 
 
 
 
 
 
 
 

Загальна характеристика різних типів інтеграційних утворень

     Законодавство України називає чотири види господарських  об'єднань: асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. Цей перелік дає змогу певною мірою диференціювати наявні види об'єднань, виявляти їхні відмінності.

     Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання, створене з метою постійної координації діяльності. Зауважимо, що асоціація є добровільним об'єднанням юридичних і фізичних осіб для досягнення загальної господарської, наукової, культурної чи будь-якої іншої некомерційної мети.

     Якщо  за рішенням учасників асоціації  доручається здійснення підприємницької  діяльності, така асоціація має бути перетворена на господарське товариство.

     Одним із різновидів асоціації може бути торговельна асоціація — структура  з обміну інформацією між компаніями певної галузі та лобіювання загальних  інтересів в уряді і законодавчих органах.

     Асоціація набула значного поширення як один із провідних видів об'єднань. Це пояснюється універсальним характером здійснення спільної діяльності. Асоціація вигідно відрізняється від концерну і корпорації невеликим ступенем централізації, від консорціуму — широтою сфер діяльності підприємств і організацій, що входять до її складу.

     Управління  в асоціації може здійснюватися  як спеціально створеним органом, так  і головною юридичною особою за узгодженням  з її членами. При цьому створений  орган управління асоціацією здебільшого стає інформувальним та координувальним центром. Він забезпечує узгоджену діяльність за окремими видами і напрямками роботи.

     Члени асоціації зберігають свою юридичну самостійність і можуть поєднувати свою діяльність у ній з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях.

     У межах асоціації їх учасники координують  виконання окремих спільних завдань  чи спільно здійснюють частину неосновних функцій. Обмеженість зв'язків між членами асоціації робить неможливою взаємну майнову відповідальність за боргами учасників і асоціації в цілому. Крім того, асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність жодного з її учасників.

     Отже, до особливостей такої  форми об'єднання  підприємств і  організацій, як асоціація, належать:

• м'яка форма інтеграції компаній з погляду обов'язкової підлеглості і централізації; можлива централізація окремих функцій, в основному інформаційного характеру;
• асоціація не відповідає за зобов'язаннями своїх членів;
• члени асоціації несуть субсидіарну відповідальність за її зобов'язаннями в розмірі і порядку, передбачених засновницькими документами;
• члени асоціації зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи;
• члени асоціації можуть безкоштовно користуватися її послугами.

  Корпорація — це договірне об'єднання підприємств і організацій, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з її учасників. Тобто в корпорації можлива централізація функцій, що визначається їх переліком у договорі.

Корпорація  вирізняється ступенем централізації  окремих функцій. Делегування окремих  повноважень для централізованого їх виконання у корпорації протиставляється повній централізації. Це означає, що виконання  однієї функції корпорацією передбачає неучасть і невтручання в інші сфери виробничо-комерційної діяльності її учасників. Це може бути організація реалізації готової продукції підприємств і доведення її до споживача, матеріально-технічне постачання головних видів сировини чи важливих комплектуючих вузлів і деталей, постачання технологічного обладнання та його технічний сервіс і т. ін.

     Метою формування корпорації є консолідація виробничо-господарської діяльності підприємств, координація зусиль у  розв'язанні складних технічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпеченні захисту спільних інтересів, кооперуванні у випуску продукції тощо.

  Корпорація користується господарськими правами і правами юридичної особи, має самостійний баланс, рахунки в банківських і кредитних установах, печатку зі своїм найменуванням і т. ін. Вона має власне майно, одержане від учасників, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Підприємства не відповідають за зобов'язаннями корпорацій, а корпорація — за зобов'язаннями своїх учасників, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

     Кошти корпорації формуються із вступних і  членських внесків її учасників, цільових фондів і коштів, об'єднаних  членами корпорації для фінансування спільних заходів. Одержаний прибуток використовується для створення фондів корпорації: резервного фонду, фонду розвитку виробництва, соціального розвитку та інших — для подальшого використання і досягнення спільних цілей корпорації.

  Діяльність корпорації базується на принципах добровільного вступу і безперешкодного виходу з неї, рівноправності її членів, самофінансування, гласності і повноти інформації. Цілі і напрямки діяльності, а також повноваження корпорації в цілому та її центру визначаються засновницьким договором. При цьому визначаються двоякого роду функції: виробничо-комерційної діяльності та управління справами корпорації в межах наданих їй повноважень. Корпорація має повну виробничо-господарську самостійність і може здійснювати будь-які види господарської і комерційної діяльності, не заборонені законодавством.

  Консорціуми — це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети. Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників об'єднання ресурсів та зусиль з метою фінансування здійснення певних завдань. Визначення Законом консорціуму як самостійного виду об'єднання дає підстави вважати його юридичною особою. Це об'єднання створюється для розв'язання конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цих завдань консорціум ліквідується чи перетворюється на інший вид об'єднання. Таким чином, консорціуми не передбачають високого ступеня централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з вирішення нових завдань інноваційного, науково-технічного та інвестиційного характеру, консорціуми створюються на добровільних засадах. Консорціуми, як і асоціації, більше характеризують координаційні, ніж субсидіарні відносини учасників.

       До особливостей консорціуму можна віднести:

• організація консорціуму оформляється угодою; організаційно-правовою формою консорціуму у вигляді юридичної особи може бути акціонерне або інші типи господарських товариств;
• метою створення консорціумів є об'єднання зусиль для реалізації конкретного проекту, як правило, у сфері своєї основної діяльності, здійснення науко- і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних, чи спільне проведення великих фінансових операцій із розміщення позик, акцій;
• підприємства можуть одночасно входить до складу кількох консорціумів;
• підприємства консорціуму повністю зберігають свою економічну та юридичну самостійність за виключенням тої частини діяльності, яка пов'язана з досягненням цілей консорціуму;
• як правило, учасники консорціуму не формують ніяких організаційних структур, може існувати невеликий апарат (наприклад, рада директорів консорціуму).

     Консорціуми можуть створюватися кількома банками, виробничими компаніями, науковими  центрами, державними структурами. Вони створюються для підвищення технічної  і комерційної конкурентоспроможності його учасників.

  Консорціуми можуть бути закриті і відкриті. В закритому консорціумі компанія-замовник узгоджує контракт окремо з кожним учасником. При створенні відкритого консорціуму всі його учасники стосовно цілей консорціуму підлеглі спільному лідеру і несуть солідарну відповідність за зобов'язаннями консорціуму в межах своєї дольової участі.

  Лідер консорціуму координує спільну діяльність учасників і отримує за це відрахування від інших членів. Замовник укладає контракт виключно з лідером, який відповідає за виконання проекту особисто. Таким чином, лідер представляє інтереси консорціуму перед замовником і третіми особами, але діє в межах наданих повноважень. Відповідальність за зобов'язаннями несуть члени консорціуму в розмірі їх частин у загальному обсязі поставок та послуг. У межах консорціуму можливі різні варіанти відповідальності, наприклад, солідарна, дольова. Кожний член консорціуму забезпечує фінансування своєї частини робіт і бере на себе комерційні і технічні ризики, пов'язані з виконанням своєї частини зобов'язань.

  Суттєвою рисою цієї форми інтеграції компанії стає їх інтернаціоналізація. Для сучасних консорціумів притаманним є багатонаціональне представництво.

  У світовій практиці найчастіше зустрічаються наступні види консорціумів:

       Банківський консорціум — група банків, тимчасово організована найбільшим банком — главою консорціуму для спільного здійснення кредитних, гарантійних та інших банківських операцій з метою розширення сфери діяльності або виходу на нові ринки.

  Фінансовий консорціум — тимчасова угода, союз декількох банків для здійснення крупних фінансових операцій, наприклад, розміщення займів.

       Гарантований консорціум — угода між кількома компаніями різних видів діяльності, які розподіляють між собою взятий на себе ризик і забезпечують його відшкодування.

   Консорціум гарант — банківська група на чолі з банком-лідером гарантує отримання кредиту.

       Підписний консорціум — гарантує реалізацію займу чи розміщення цінних паперів.