Пріорітетні напрямки інтеграційної діяльності на Україні

Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему

     Безпосередня  та активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно  зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства. Це обумовлено одностороннім розвитком в межах колишніх високо-спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформованістю зовнішньоекономічної політики і механізму зовнішньоекономічної діяльності, незавершеністю товарно-грошових відносин та національних ринків товарів, послуг, праці та капіталу.

  Незважаючи на зауваження деяких політиків, інтеграційним пріоритетом України можна вважати зміцнення економічних зв'язків з країнами СНД і в першу чергу з Росією. Передумовою цього є об'єктивні спільні економічні інтереси. Знос обладнання як в Україні, так і в Росії дуже значний. Так, у вітчизняній чорній металургії він складає близько 64 %, в хімічній і нафтохімічній промисловості — 73 %, в енергетиці — 30 %, обладнання уже експлуатується майже 40 років. Аналогічна ситуація в Росії.

       Потреба у зміні та модернізації  обладнання, більшість якого виготовлена  на українських і російських  заводах, однаково важлива і  для України, і для Росії. Сучасне обладнання розвинутих країн однаково дороге як для українських, так і для російських підприємств.

     Після узгодження переліку необхідного до застосування і реконструкції обладнання можливо зробити взаємопоставку на кліринговій основі або за рахунок боргів за газ і нафту. Це дозволило б не тільки зробити заміну обладнання, але і завантажити потужності багатьох машинобудівних підприємств. У той же час без конкретного вирішення ідеї інтеграції у виробництві цієї продукції проблему не буде вирішено.

     Одночасно існує зацікавленість у вирішенні  проблеми зниження собівартості за рахунок  впровадження нового обладнання, що дасть  змогу підвищити конкурентноздатність готової продукції. Інтерес може викликати об'єднання зусиль у  зниженні собівартості спільного виготовлення продукції, що дозволить узгодити експортну ціну товару, обсяг поставок, номенклатури. Тому при падінні ціни на продукцію на зовнішніх ринках можливо не тільки зберегти обсяги експорту, але і його нарощувати за рахунок збільшення поставок і розширення асортименту.

     Рівень  економічної інтеграції Росії і  України є достатньо високим. Досить сказати, що Україна на 90 % залежить від поставок російських енергоносіїв. Водночас Росія заінтересована в  експортуванні через Україну  нафти і газу до Європи. Завдяки сусідству з Росією і контролю системи магістральних трубопроводів та інших транспортних комунікацій (автомагістралі, порти) Україна вирішує два важливі економічні завдання — енергетичне і часткове покриття дефіциту зовнішньоекономічного балансу за рахунок торгівлі транспортними послугами, близько 70 % яких оплачується Росією.

     У структурі українського імпорту  майже 50 % складає російська продукція, на Росію припадає більше 40 % українського експорту. Близько 50 % підприємств атомної  промисловості Росії забезпечує функціонування промислової енергетики України, а 60 % підприємств українського промисловості знаходиться в кооперованих зв'язках з російськими. Географічна близькість, культура традиції, спільна історія, а також залишені у спадок від Радянського Союзу технологічні зв'язки підприємств двох країн визначають необхідність спільних дій по розвитку двосторонніх зв'язків у поглибленні співробітництва.

     Відповідно  до Договору «Про дружбу, співробітництво  і партнерство між РФ і Україною»  визначається необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору, узгодження економічної політики. При цьому початком інтеграції є реалізація ідеї про надання один одному прав на власність пов'язаних підприємств і створення транснаціональних компаній.

     Досвід  минулого десятиріччя показує, що проблеми поглиблення інтеграції між двома  країнами не подолано. На практиці укладені угоди або просто ігнорувались, або  підлягали суттєвому перегрупуванню, що зводило нанівець їх первинну суть. Перспективним шляхом у вирішенні проблем інтеграції між двома країнами є усвідомлення своїх внутрішніх і зовнішніх пріоритетів, здібних забезпечити узгодження українських і російських геополітичних інтересів. На думку українського економіста В. Коломейцева, для перспективи на ближчі 10—15 років домінуючими для України будуть економічні відносини на нових принципах рівноправ'я з країнами СНД, східними і південно-східними країнами, а також країнами Балтії).

     Оцінюючи  ефективність процесів кожної з цих  країн, необхідно враховувати наступні аспекти: максимальне використання природних ресурсів для задоволення потреб внутрішнього ринку, забезпечення та розвиток науково-технічного і виробничого потенціалу, створення конкурентноспроможного виробництва і збільшення обсягів експорту продукції, в тому числі у треті країни. Інтеграційна діяльність країн СНД повинна бути узгоджена за напрямками спільної структурної перебудови економіки країн-учасників. Стихійність і неузгодженість структурної перебудови економіки і перепрофілювання підприємств країн СНД може призвести до необґрунтованих збитків, порушення раціональних зв'язків, неефективного розвитку господарського комплексу кожної країни з великими інвестиційними втратами. При цьому вкрай необхідне створення спільного економічного простору з метою вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Розвитку і координації цього процесу повинно сприяти створення міжнародних асоціацій вільної торгівлі, митного і валютного союзів, створення зон вільної торгівлі.

     Нині  Україна перебуває на початковому етапі інтеграціоналізації вітчизняної економіки. Україна фактично перебуває за межами міжнародних потоків капіталовкладень, приймає незначну участь в економічній діяльності інших країн, розвиток міжнародних валютних відносин є недостатнім. Тому, стратегічні орієнтири національного розвитку повинні враховувати реалії сучасного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної і динамічної інтернаціоналізації. Активізація інтеграційних процесів пов'язана з необхідністю визначення готових пріоритетів напрямків, які детермінують вітчизняну економіку в світову господарську систему.

     Одним із головних напрямків на сучасному  етапі є участь в міжнародній  системі паливно-енергетичного комплексу.

     Україна виступила ініціатором створення карпатського транспортного кордону, який би об'єднав транспортні системи і ринки України, Словакії, Польщі і Угорщини. Між Україною, Польщею і державами Балтії була підписана угода про створення транспортно-економічного коридору до Балтійського моря з перспективою транспортування нафти через Грузію до Балтійського моря через Україну.

     На  базі ініціювання створеного коридору утворився альянс ГУАМ. Комюніке про  співпрацю було підписано головами держав Азербайджану, Грузії, Молдови  і України у Страсбурзі в жовтні 1997 року. В цьому документі голови держав декларували готовність докладання усіх зусиль для розвитку економічної і політичної співпраці і виконання за необхідністю спільних заходів, спрямованих на інтеграцію в структури ЄС.

     Створення цього альянсу ставить деякі політичні і економічні цілі:

• об'єднання зусиль і координації діяльності у реалізації проектів євроазіатського і транснаціонального транспортного коридору;
• налагодження спільної економічної співпраці;
• об'єднання зусиль до співробітництва із структурами ОБСЄ як стосовно до НАТО, так і між собою;
• боротьба із сепаратизмом і регіональними конфліктами.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Роль  України в міжнародних  інтеграційних процессах

     Інтеграція  - сукупність процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів у рамках однієї чи кількох держав з метою протидії деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам.

       Інтеграційний процес в Європі  пройшов уже ряд стадій розвитку: 1948 р. - створення Оборонної Організації Західного Союзу, 1957 р. - оформлення ЄЕС - Європейського Економічного Співтовариства, 1 992 р. - підписання Договору про Європейський Союз.

       За цих умов Україні доцільно  принципово і стабільно розглядати  перспективу загальноєвропейської , а далі й трансатлантичної інтеграції.

       Україна стратегічно зацікавлена  в реалізації домінуючої серед  західноєвропейської і північноамериканської  спільної думки про те, що першочерговою  метою політичного курсу держави  на перехідному етапі має бути  створення механізмів та інститутів сприяння демократичному процесу та забезпечення громадянських прав і прав людини.

     Характерною особливістю нинішнього етапу є  зближення України з Європейським Союзом, що знаходить своє підтвердження  у підписанні партнерських документів. Так, 1994 р. лідери Євросоюзу й України уклали угоду про партнерство та співробітництво (УПС). У наступні роки були підписані галузеві угоди між Україною і ЄС, вони ґрунтуються на принципах партнерства, політичного діалогу, передбачають співпрацю у багатьох галузях суспільної діяльності.

       Стратегічними перспективами фундаментальних системних трансформацій, що мають бути здійснені, є:

• реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7% (у 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;
• опанування інноваційної моделі структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, ствердження України як високо-технологічної держави;
• у соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, ствердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, суттєве обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності;
• завершення необхідних процедур, які б забезпечували досягнення позитивних рішень щодо набуття членства у COT, що створить передумови ствердження, як це передбачено УПС, зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;
• Україна має активно вирішувати завдання так званої секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між Україною та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та сфері високих технологій;
• у центрі уваги Уряду та ВР України мають бути проблеми адаптації законодавства України, національної системи права, включаючи правову культуру, судову та адміністративну практику, до системи законодавства та права Євросоюзу. Формування правового поля держави є тривалим суспільним процесом, органічно пов'язаним зі змінами в усіх інших сферах життя держави.

       На сучасному етапі розвитку  України має стати розуміння  її громадянами місця і ролі  України у співтоваристві європейських  держав; усвідомлення того, що не  лише Європа має щось зробити  для України, але й Україна  здатна багато чим поділитися з європейцями, що наша держава відома Європі як «незалежна, суверенна», яка прагне до демократії, до побудови громадянського суспільства і правової держави 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Інтеграція  вітчизняних підприємств повинна перш за все орієнтуватися на включення країни у світове господарство.

     Основними цілями інтеграціїє:

• включення Украіни у регіональний міжнародний поділ праці, використання його переваг;
• залучення іноземного виробничого досвіду та капіталу для вирішення внутрішньовиробничих проблем і забезпечення економічного зростання;
• забезпечення нарощування експортного потенціалу для виходу на міжнародний ринок товарів та послуг.

     На  мікрорівні інтеграціяція  повинна відбуватись  за такими напрямками:

• промислова кооперація – створення спільних підприємств;
• спільна розробка та фінансування наукових та виробничих програм;
• науково-технічна інтеграція – запозичення іноземного досвіду та знань шляхом запрошення спеціалістів, підтримка розвитку навчальних закладів, обмін технологіями, ліцензіями, конструкторською і проектною документацією, ноу-хау, інвестиційне співробітництво, участь у міжнародній торгівлі.

     Основними напрямками інтеграційних процесів є: ззаємодія з СНД, співробітництво  з Європейським союзом. 
 
 

Список  використаної літератури

1. Закон України “Про підприємства”.
2. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навчальний посібник. / Чепурда Л.М., Беляева С.С, Плахотнікова М.В. та ін. Під заг. ред. Л.М. Чепурди — К.: ВД «Професіонал», 2005. — 272 с.
3. Гончар М. Енергетична інтеграція України в ЄС: перспективи, проблеми, шляхи подолання //Євроатлантикінформ. - 2006.
4. Лондар С. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень //Фінанси України. - 2006.
5. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
6. Ленский Е.В., Цветаев В.А. Транснациональные финансово-промышленные группы и межгосударственная экономическая интеграция: реальность и перспективы. – М.: АФПИ еженедельник «Экономика и жизнь», 1998. – 296с.
7. http://slv.com.ua/book/28/1932.html.
8. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/615/98.