Пріорітетні напрямки інтеграційної діяльності на Україні

  Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств.

     Крім  перелічених раніше форм, існує цілий  ряд інших форм об'єднань підприємств: холдингові компанії, агропромислові об'єднання, промислово-фінансові групи, вільні економічні зони. Для цих форм об'єднань ще не достатньо розроблена законодавча база, вони почали розповсюджуватися за останні роки і не мають узагальненого досвіду діяльності.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Визначення і цілі створення інтеграційних структур

     Після здобуття своєї політичної незалежності Україна була поставлена перед проблемою необхідності зміцнення і захисту свого економічного суверенітету. Причини існуючої економічної ситуації були закладені системою централізованого планового управління, що існувала в колишньому СРСР. Директивно нав'язаний розподіл праці привів до виникнення і посилення структурних диспропорцій.

     Після зміни державності  і форми власності  пройшов процес широкої  дезінтеграції виробництва. Це мало свої позитивні  і негативні наслідки. До останніх можливо віднести:

• розрив організаційних стосунків між підприємствами різних країн СНД;
• неузгодженість економічних інтересів підприємств, що виробляють спільну продукцію;
• неспроможність керівництвом значної кількості підприємств без централізованого планування управляти виробничою діяльністю в сучасних ринкових умовах;
• зниження ефективності окремих важливих видів функціональної діяльності, що існували в умовах галузевого керівництва (науково-дослідні і конструкторські розробки, технічне обслуговування та ремонт тощо);

     Також збільшення залежності в поставлянні сировини і комплектуючих між підприємствами різних галузей країн СНД. Однак цей процес має значні позитивні наслідки:

• надається свобода вибору партнерів з метою найдосконалішої організації спільного виробництва продукції;
• процесу об'єднання підприємств надається економічний зміст;
• створюються умови до розширення міжнародних економічних зв'язків;
• раціоналізується процес об'єднання виробничого і фінансового капіталу;
• розширюються можливості створення спільних підприємств;
• зміцнюються демократичні засади до права створення і функціонування різних форм інтеграційних утворень.

     Інтеграція — це процес злиття підприємств і організацій, створення нових форм, іноді за рахунок руйнування наявних структур.

       Інтеграційні процеси поділяються на три типи:

• горизонтальні;
• вертикальні;
• конгломератні.

  Горизонтальна інтеграція передбачає злиття між підприємствами однієї галузі. Наприклад, об'єднання підприємств вугільної промисловості в цілому по країні в рамках Міністерства вугільної промисловості, а також об'єднання цих підприємств у межах певних територій, скажімо Донецьквугілля, Краснодонвугілля. До цього типу можна віднести злиття підприємств в енергетичній галузі, в деяких галузях харчової і легкої промисловості, машинобудування. Економічні переваги цього типу полягають в зменшенні витрат і поліпшенні якості управління за рахунок його централізації, проведення єдиної прогресивної технічної політики, централізації ремонтних послуг, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу підприємств тощо. Економія горизонтальної інтеграції зумовлена збільшенням масштабів і досягається, коли середній розмір витрат на одиницю продукції зменшується в міру розширення обсягу випуску продукції.

  Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілу охоплено однією ієрархічною системою корпорації. Це дає змогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. У цьому разі основна компанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничі стадії.

       Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чи компанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основне виробництво.

     Виходячи  з напрямків такої  інтеграції виокремлюють:

• вертикальну інтеграцію «вниз», де підприємство, зайняте основним виробництвом, отримує контроль над виготовленням сировини і напівфабрикатів;
• вертикальну інтеграцію «вгору», коли підприємство отримує контроль над наступними технологічними стадіями, виключаючи також розподіл продукції, що виготовляється.

  У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаються досягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великі промислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю над виробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем. Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чи покупцями.

  Конгломератна інтеграція створюється на базі об'єднання підприємств не пов'язаних між собою галузей. На відміну від горизонтальної і вертикальної інтеграції ця стратегія здебільшого не передбачає забезпечення синергетичних ефектів. Основні цілі в цьому разі пов'язані з підвищенням фінансової результативності корпорації.

       Як бачимо, в процесі діяльності  підприємства та організації  використовують різні мотиви для свого об'єднання. Різноманітність підприємств за сферами господарської діяльності зумовлює виникнення окремих форм їх інтеграції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Напрями розвитку інтеграційної діяльності на мікроекономічному рівні

     Формуючи  власну інтеграційну політику, Україна має визначитись з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.

       У практиці діяльності національних  підприємств широкого розповсюдження  набуває горизонтальна і вертикальна інтеграція, базуючись на різних формах об'єднань: асоціації, корпорації, промислово-фінансові об'єднання, спільні підприємства, вільні економічні зони.

       На мікроекономічному рівні необхідне  подальше розширення такої найпростішої  форми об'єднання підприємств, як асоціація. Широке розповсюдження в Україні мають різного роду асоціації по забезпеченню підприємств ринковою інформацією, пошуку нових ринків збуту готової продукції, сприянню експорту, юридичні консультації, кредитні асоціації та інше. Це значною мірою сприяє підвищенню ефективної діяльності підприємств - учасників асоціацій, налагодженню господарських зв'язків і підвищенню ефективності виробництва. Асоціація стає передумовою створення тіснішої взаємодії між її учасниками і подальшого переходу до створення складніших господарських об'єднань.

     Корисним  для України може стати використання досвіду із створення такого типу асоціації, як спільні дослідницькі консорціуми промислових компаній. Вони створюються приватними компаніями за ініціативою, а іноді й за участю державних органів з метою вирішення науково-дослідницьких завдань, що мають загальний інтерес для компанії та уряду. Ця форма об'єднання створюється, коли наукові і фінансові ризики дослідної програми досить значні, щоб їх могло взяти на себе одне підприємство. В той же час реалізація цієї програми має велике значення для економічного розвитку країни, але конкретні комерційні результати недостатньо визначені. Найбільш розповсюджені асоціації такого типу в США, Японії. Наприклад, найкрупніша асоціація типу консорціуму в США була створена у відповідь на спільну розробку фірмами Японії технології виробництва комп'ютера нового покоління. До неї ввійшли 13 великих виробників електронної обчислювальної техніки, які сформували дослідну асоціацію мікроелектронної і комп'ютерної техніки.

     Бюджет  асоціації формується за рахунок  внесків фірм-учасників в обмін  на право використання отриманих  результатів. Отримані в ході досліджень по цих програмах результати і  патенти належать асоціації, а фірми-учасниці мають виключне право на отримання ліцензії впродовж 3 років. Після цього асоціація може вільно реалізовувати ліцензії.

     Відповідно  до оцінки американських фахівців, подібна форма інтеграції зусиль в галузі обчислювальної техніки  дозволяє компаніям досягнути за 1,5 року таких результатів, яких при старій технології організації в 6 раз більша кількість спеціалістів могла б досягти лише через 6-7 років роботи.

     Великі  проблеми подальшого розвитку інтеграційної  діяльності в Україні пов'язані  з поєднанням промислового і фінансового  потенціалу підприємств різних галузей.

     На  сучасному етапі розвитку України  відносно якісно новою і не до кінця  вирішеною проблемою стає інтеграція промислового і сільського виробництва  - створення аграрно-промислових об'єднань нового покоління.

       Після розформування радгоспів,  колгоспів, створення великої  кількості самостійних виробників  загострилась проблема пошуку  нових форм об'єднання підприємств. Створення агропромислових об'єднань у нових ринкових умовах обумовлено історико-політичними умовами, що склалися і в яких знаходився аграрно-промисловий сектор. Фактично в Україні сільськогосподарська продукція переважно перероблялась на великих державних підприємствах, потужності яких було зосереджено в районних центрах, географічно віддалених від виробників сировини. Радгоспи та колгоспи в більшості не мали своїх переробних підприємств: ковбасних цехів, консервних заводів, млинів, потужностей з переробки молока та інших сільгосппродуктів. Це призвело до того, що в сучасних умовах транспортування сировини на переробку великим підприємствам, значно віддаленим від товаровиробників, стало збитковим. Цінова політика держави і монопольне ставлення переробних підприємств до постачальників сировини спричинили значне скорочення виробництва продукції сільського господарства: овочів, фруктів, продуктів тваринництва. Наприклад, внаслідок такого відношення до товаровиробників поголів'я великої рогатої худоби в Україні зменшилось за останні роки майже в 3 рази. Слабка матеріально-технічна база, невизначеність в аграрно-промисловій політиці, відсутність з боку держави заходів з підтримки вітчизняного товаровиробника призвело до значних негативних наслідків. Не секрет, що більшість розвинутих країн Європи і Америки дають дотації на розвиток агропромислового комплексу як найбільш ризикованої і матеріаломісткої галузі господарської діяльності.

     Відсутність необхідної організаційної та економічної  підтримки агропромислового комплексу України викликала різке зниження виробництва і подорожчання продуктів харчування. Більшість економістів висловлює думку, що реальний аспект вирішення цієї проблеми полягає у створенні цілісних, інтегрованих організаційно-господарських формувань районного чи міжнародного масштабу. Одночасно сільськогосподарське виробництво тяжіє до перероблюючих підприємств, а підприємства заінтересовані у розвитку місцевої сировинної бази. Тому агропромислові комплекси орієнтовано на максимальне і комплексне використання наявного на території району ресурсного і біокліматичного потенціалу, що викликає необхідність розглядати їх локальну ефективність стосовно районної агропромислової системи в цілому.

       Слід зазначити, що незважаючи  на всі недоліки, що мали місце в організації і управлінні агропромисловим комплексом та його окремими ланками в умовах колишньої планово-адміністративної економічної системи, в АПК було досягнуто досить тісної виробничої інтеграції та економічної взаємодії сільськогосподарських і переробних підприємств, сервісних організацій і служб з торгівлею власною продукцією, переорієнтацією виробництва в залежності від попиту на продовольчу продукцію, товари кінцевого споживання.

     Більшість економістів вважає, що агропромисловому об'єднанню за змістом діяльності притаманний такий тип інтеграції, як концерн. Це обумовлюється тим, що він може включати в спільну діяльність різні формування із створення необхідної сировинної бази і потужностей з переробки, технічного обслуговування своїх підрозділів, торгівельні комплекси, виробничу і соціальну інфраструктуру, включати до свого складу підрозділи різних форм власності, а також з інших територій — навіть спільні підприємства з іноземними партнерами.

     Мотивацією  формування такої структури може бути поєднання зусиль у фінансово-кредитній  діяльності, сприяння впровадженню науково-технічних  розробок, нових технологій у сільському господарстві і промисловості, здійснення зовнішньоекономічної, маркетингової  та іншої діяльності.

 Розглянуті  в цьому розділі і вище інтеграційні  структури мають широке застосування  в економіці України у сучасному  періоді. Однак історичні умови  розвитку нашої країни глибоко  пов'язані з діяльністю народногосподарського  комплексу колишнього Радянського Союзу. Об'єктивно зберігаються і повинні зберігатися певні господарські зв'язки у виробництві і споживанні спільної готової продукції. На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної оптимізації та кооперації в науково-технічних та виробничих сферах різних галузей економіки. На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координуючих структур СНД при зберіганні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міжнародної розрахункової системи. Без налагодження такого типу інтеграційних зв'язків Україна може втратити традиційно зовнішні ринки в країнах СНД за умов, коли вона не готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Існує реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише потенціалів науково-технічних та виробничих зв'язків.