Сутність економічної теорії і політичної економії. Відмінності між цими гілками економічних знань

2. Політична  економія досліджує причинно-наслідкові  зв'язки між економічними явищами  і процесами, а економікс лише  констатує певні висновки й  узагальнення, не прагнучи дослідити  їх причини. Такий підхід значною  мірою відповідає вимогам позитивної  економічної теорії, яка лише  констатує факти, але не оцінює  їх, а отже, робить зайвими низку  фундаментальних економічних категорій  (наприклад, економічна ефективність, соціальна ефективність, економічна  політика тощо) і непотрібним  з'ясування причин економічної  кризи, соціальної диференціації  суспільства. Основою такого підходу  є застаріла позитивістська філософія,  яка відкидає категорію «причинність»  та заміняє її поняттям «функціональна  залежність». Вона вигідна інтересам  економічно і політично пануючого  класу.

3. Економікс,  порівняно з політичною економією  значно більше уваги приділяє  з'ясуванню відносин між людиною  та речами (зокрема, ресурсами). Водночас  виробничі відносини між людьми  завжди пов'язані з речами, з  привласненням матеріальних благ  та послуг. У таких двоїстих  відносинах відображаються певні  сторони діалектичної взаємодії  продуктивних сил і виробничих  відносин. Так, у процесі праці  людина використовує верстати, машини, устаткування, сировину, отже, при цьому  виявляється техніко-економічне відношення людини до речей. Економікс більшою мірою вивчає таке відношення, що випливає із самого визначення її предмета.

4. Економікс  визначальною сферою суспільного  відтворення називає обмін (що  у методології втілюється в  міновій концепції), тоді як політична  економія — сферу безпосереднього  виробництва (а отже, дотримується  принципу примату виробництва).

5. Економікс  декларує індивідуалізм, приватну  власність, відкидає колективні  цінності, тоді як економічна  теорія — оптимальне поєднання  приватних і колективних інтересів,  а отже, плюралізм типів і форм  власності.

Предметом економічної  науки є не лише виробничі відносини, що входять до складу економічних  відносин і є елементом економічної  системи. Тому неправомірно ототожнювати економічні та виробничі відносини, з одного боку (оскільки це призводить до ототожнення економічної теорії та політичної економії), і виділяти у складі виробничих відносин техніко-економічні відносини (крім них, деякі автори ще виокремлюють організаційно-економічні відносини) — з іншого (оскільки при цьому ототожнюється структура  економічних і виробничих відносин).

Спираючись на зміст понять «політична економія»  та «економічна теорія», друга галузь знань повинна значно менше уваги  приділяти проблемам економічної  політики (а отже, промислової, наукової, структурної, бюджетної, кредитної, цінової  та інших конкретних видів такої  політики), оскільки це пов'язано з  активною діяльністю держави. Наявні також  деякі інші відмінності між цими науками.

Сучасна економічна теорія (передусім політична економія) виконує три основні функції: практичну, пізнавальну, теоретичну і  світоглядну.

Практична функція  полягає у всебічному обґрунтуванні  необхідності та шляхів удосконалення  прогресивних форм власності, що найбільше  відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробленні наукових основ управління господарською  практикою; обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм та у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково  обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для забезпечення зростання життєвого рівня населення. За глибокої економічної кризи, що охопила  в 90-ті роки XX ст. економіку України, практична функція економічної  теорії полягала ще й у тому, щоб  знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової або змішаної економіки. Економічна теорія повинна  більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, господарського механізму, ефективності форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських  форм (що відрізняє її від економікс). Важливим завданням економічної  теорії є вивчення досвіду світового  розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших соціально-економічних  форм розвитку світової цивілізації.

Отже, економічна теорія є основою економічної  політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у  сфері практичної діяльності. Ця функція  економічної теорії найповніше виявляється  з поділом її на нормативну (пояснює  економічні явища і процеси, сприяє виробленню економічної політики, конкретних рекомендацій уряду та іншим суб'єктам  господарювання) і позитивну (констатує  факти, не оцінюючи їх).

Пізнавальна (методологічна) функція обґрунтовує метод (в  тому числі його структуру) пізнання сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної  реалізації цієї функції можна виконати практичну і теоретичну функції  економічної теорії. Пізнавальна  функція є методологічною основою  для інших майже 50 економічних  дисциплін. У комплексі економічних  наук виділяють галузеві (економіка  промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.) тощо.

Теоретична функція  полягає у розкритті процесу  еволюції різних економічних систем, зокрема економічних, у тому числі  виробничих відносин у взаємодії  з продуктивними силами в системі  економічних законів, понять і категорій.

Світоглядна функція  покликана формувати новий тип  економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. «Ідеї економістів  і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли помилкові, —  мають набагато більше значення, ніж  прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом», вважав англійський  економіст Джон Кейнс (1883—1946). Він  дещо перебільшував роль ідей, але  цінні економічні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно  важливу роль у соціально-економічному прогресі суспільства. Як свідчать вказані  особливості економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.

Глибшому визначенню предмета економічної теорії сприяє з'ясування сутності двох аспектів суспільного  способу виробництва.

Метод економічної теорії і його складові елементи

Сутність  і структура методу економічної теорії. Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), «вчення», «теорія». У найзагальнішому філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій для мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії.

Система таких  прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з  об'єктивними законами розвитку самої  дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу  вивчає наука методологія. Назва  «методологія» походить від грецьких слів «метод» і «логос» — «слово», «поняття», «вчення». Об'єктивними законами розвитку дійсності є, насамперед, закони діалектики, які відображають закони розвитку природи, суспільства і  мислення.

До складу цього  методу належить і суб'єктивний підхід, за якого об'єктом економічного аналізу  стає, наприклад, поведінка людини в  ролі споживача, а отже, людська діяльність. Найважливішими категоріями такого підходу є потреби, інтереси, цілі людини, корисність, споживча вартість.

Діалектичний  метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

Метод економічної  теорії, як і предмет цієї науки, формується з різних елементів, головними  з яких є філософські та загальнонаукові  принципи, закони діалектики, категорії  філософії, закони і категорії економічної  теорії, раціональні засоби й методи економічного аналізу, які використовують західні науковці.

До філософських принципів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів  і методів відносять принцип  системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними  законами діалектики є: закон єдності  та боротьби протилежностей, закон  кількісно-якісних змін і закон  заперечення заперечення. Інструментом економічного дослідження слугують такі категорії філософії, як кількість  і якість, сутність і явище, зміст  і форма тощо.

Три перших групи  структурних елементів діалектичного  методу (філософські та загальнонаукові  принципи, закони діалектики, категорії  філософії) не накладаються механічно  на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через  метод економічної теорії (як окремої  науки). При цьому вони набувають  специфічних форм застосування, органічно  вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного  методу у поєднанні з категоріями  економічної науки та з раціональними  засобами і методами економічного аналізу, які використовують західні науковці, утворюють систему інструментів і методів пізнання економічних  відносин. Кожен із цих структурних  елементів діалектичного методу відіграє неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва  чи окремих його стадій, етапів.

Елементарною, найпростішою клітиною в системі теоретичного знання і водночас вихідним елементом  у системі діалектики є метод  абстракції.

Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху.

Результатом абстракції (поряд з використанням інших  елементів діалектики) є обґрунтування  економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки  зміст, закладений у речах.

Для пізнання економічних  явищ і процесів використовують абстракції першого, другого і наступних  рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції вибудовує економічна теорія, тим  повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виокремлення істотних ознак й ігнорування  неістотних є лише одним з аспектів цього методу пізнання. Другий важливий аспект — необхідність розгляду економічних  явищ або процесів під певним кутом  зору за одночасного ігнорування  всіх інших властивостей. Так, з погляду  суспільного способу виробництва  продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносини, або відносини економічної власності, — до суспільної форми, отже, суспільно-економічна складова продуктивних сил у цьому  випадку відсутня. Коли розглядають  структуру й систему самих  продуктивних сил як відносно самостійної  сторони суспільного способу  виробництва з властивими їм внутрішніми  законами, суперечностями, то у цій  системі виділяють природний, техніко-економічний  та соціально-економічний аспекти. У першому разі продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому — сили природи  залучаються у виробництво у  формі машин, споруд тощо. Соціально-економічний  аспект цієї системи розкриває взаємодію  сукупного робітника, суспільного  індивіда із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил  з погляду речового змісту, споживчої  вартості, тобто йдеться про суспільні  продуктивні сили.

Щоб абстракція була науковою, слід визначити межі абстрагування, довести, що певний аспект економічного явища або процесу  не впливає на їх внутрішню сутність, закони розвитку й функціонування.

Метод абстракції органічно пов'язаний із поняттям конкретного, оскільки абстракція — це щабель до з'ясування сутності конкретного. Вона є однією зі сторін, граней, ланок, частин конкретного і тому становить  його протилежність.

Конкретне (лат. concretio — уточнення) — цілісний об'єкт в єдності його різноманітних складових, сторін, властивостей, ознак.

Кожна з цих  складових сторін після її виокремлення за допомогою методу аналізу, з'ясування сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Наприклад, суспільний спосіб виробництва  у діалектичній взаємодії двох його сторін є об'єктом дослідження. Окремо з'ясовують сутність продуктивних сил  і виробничих відносин, або відносин економічної власності. Продуктивні  сили утворюють декілька елементів, кожний з яких спершу розглядають  окремо. Відтак вивчають їх взаємодію. Тому конкретне є синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного.