Сутність економічної теорії і політичної економії. Відмінності між цими гілками економічних знань

Водночас в  уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретне. Перш ніж  аналізувати продуктивні сили й  виробничі відносини, слід усвідомити, що вони є складовими суспільного  способу виробництва, що відносини  власності на засоби виробництва  — частина всієї системи відносин власності тощо. Однак у процесі  мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне постає як процес синтезу, як результат, а не вихідний продукт. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його складових повинен  увесь час перебувати в уяві дослідника як передумова. Загалом процес пізнання (з урахуванням діалектичної єдності  абстрактного і конкретного) — це рух думки від конкретного (в  уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про  окремі його сторони.

Метод сходження від  абстрактного до конкретного — перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.

При переході від  абстрактного до конкретного слід пам'ятати  про їх відносну самостійність, про  неприпустимість безпосереднього  виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою низкою проміжних ланок, форм. Так, для пізнання життя як однієї з форм матерії  необхідно проаналізувати розвиток матерії від нижчих форм до вищих, низку проміжних форм. Для з'ясування сутності капіталу слід попередньо вивчити  такі проміжні категорії, як товар, гроші, перетворення грошей на капітал та ін. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму  і схоластики.

Важливим засобом  пізнання економічних відносин у  їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу й  синтезу.

Аналіз (грец. analisis — розкладання) — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

Так, систему  виробничих відносин розчленовують  на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в  системі продуктивних сил виокремлюють елементи, які підлягають самостійному розгляду. У такий спосіб відбувається обґрунтування окремих економічних  категорій.

Синтез (грец. synthesis — складання) — поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Синтез дає  змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.

Принцип матеріалізму і суперечності в економічній  теорії. Після того, як з допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу — окремі його складові, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму.

Принцип матеріалізму (щодо пізнання суспільного  способу виробництва) — принцип, який передбачає необхідність з'ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, виокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил — продуктивних сил.

Конкретизація цього принципу здійснюється окремо стосовно виробничих відносин і продуктивних сил. Щодо суспільної форми (тобто виробничих відносин) такий підхід передбачає виокремлення як основоположних відносин безпосереднього виробництва, що виражається  у формуванні принципу примату виробництва  — виробничі відносини між  людьми у процесі безпосереднього  виробництва детермінують економічні зв'язки й відносини в інших  сферах суспільного відтворення (у  розподілі, обміні, споживанні).

Застосування  принципу матеріалізму до аналізу речових  елементів системи продуктивних сил передбачає виокремлення визначального  елемента цілої системи, яким є засоби праці. Поділ продуктивних сил на особисті й речові, матеріальні й  духовні та наголошення на особистісних, духовних моментах виробництва означає  виокремлення як основоположного елемента людини, зокрема людини-працівника, робочої сили.

При дослідженні  певного економічного явища або  процесу слід керуватися принципом  матеріалізму. Так, вивчаючи товар, спершу аналізують його речовий зміст —  споживчу вартість; з'ясовуючи подвійний  характер капіталістичного виробництва, попередньо характеризують процес праці  тощо.

Головним елементом  діалектичного методу дослідження  в економічній теорії, його ядром, є закон єдності й боротьби протилежностей (закон суперечності) у його гносеологічній функції, або  принцип суперечності.

Принцип суперечності — закон, який означає необхідність роздвоєння цілого на протилежні сторони, комплексний аналіз кожної з них, а відтак їх взаємодії (а отже, взаємообумовленості, взаємозаперечення, взаємопроникнення тощо) та конструктивний синтез у новій економічній категорії.

Найважливішою специфічною формою конкретизації  цього закону є боротьба між речовим  змістом і суспільною формою.

Речовий зміст способу  виробництва — процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Такий зміст  є вирішальною складовою суспільного  способу виробництва.

Суспільна форма — виробничі відносини, або відносини економічної власності, соціально-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, об'єктів інтелектуальної власності й послуг тощо у всіх сферах суспільного відтворення.

Оскільки система  виробничих відносин у поєднанні  з розвитком продуктивних сил  теоретично виражаються у системі  економічних законів і категорій, то кожна категорія або закон  відображає лише один з аспектів цього  зв'язку, є діалектичною єдністю  суспільної форми і речового змісту.

Іншими найважливішими специфічними формами конкретизації  принципу суперечності у політекономічному  дослідженні є суперечність між  речовою і суспільною формами  продуктивних сил (щодо капіталізму  це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами  капіталістичної власності або  між окремими ланками цих сторін) та між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу). Без з'ясування таких специфічних  форм закон єдності й боротьби протилежностей не може виконувати свою функцію головного інструменту  пізнання економічних явищ і процесів. Незнання цих форм його застосування призводить до механічного накладання принципу суперечності на дослідження  предмета економічної теорії та жонглювання  категоріями діалектики.

Надзвичайно важливу  роль в економічному дослідженні  відіграє закон заперечення заперечення, який характеризує напрям розвитку економічної  системи, її складових та елементів, починаючи з умов виникнення до занепаду і переходу у досконаліші системи. Він, як й інші закони та категорії  діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені  на методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у певній сфері  дослідження специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається, по-перше, загальною, по-друге — особливою  природою процесу, для кожного виду предметів існує особливий вид  заперечення. Отже, у дії закону заперечення  заперечення містяться як загальні для природи, суспільства і мислення ознаки (тому він і є загальним  законом), так і специфічні, зумовлені  природою певного явища, процесу. Важливою особливістю цього закону є процес діалектичного заперечення, тобто  утримання, наприклад, в якісно новій  формі капіталістичної власності  позитивних ознак попередньої, менш розвинутої форми власності.

Закон кількісно-якісних  змін означає, що кількісні зміни  на певному етапі переходять в  якісні, а їх нова якість, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливість і темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нову силу розвитку. Так, кількісні зміни для переходу від індивідуальної (приватної) до акціонерної  форми капіталістичної власності  накопичувалися майже три з половиною  століття, а наступний перехід  від монополістичної власності  відбувся приблизно через півстоліття.

Інші  елементи діалектичного  методу. Важлива роль у пізнанні специфіки економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил належить принципу історизму, застосування якого в дослідженні, наприклад капіталістичного способу виробництва, передбачає: необхідність з'ясування якісних зрушень, що відбулися на вищій стадії його розвитку; обґрунтування нових економічних законів і категорій — теоретичного вираження раніше не існуючих зв'язків і відносин, нових властивостей капіталізму на обох щаблях вищої стадії капіталізму. Це означає, що сутність цього способу виробництва на кожній його стадії набуває різних якісних форм вияву, що, у свою чергу, позначається на економічних законах. Крім того, всім законам властиве те, що їхня дія послаблюється протидіючими або посилюється сприяючими тенденціями, закони модифікуються багатьма обставинами. Виникнення якісно нових економічних відносин на вищій стадії капіталізму детермінує появу нових форм вияву економічних законів. Так, закон концентрації виробництва і капіталу за умов панування монополій діє насамперед у формі концентрації фінансового, монополістичного капіталу, тобто у формі монополізації.

Важливим засобом  пізнання сутності економічних явищ і процесів є системно-структурний  підхід, найважливішим елементом  якого є цілісність.

Відповідно до вимоги системно-структурного, в тому числі і цілісного підходу, будь-яке  явище слід розглядати як складну (або  відносно складну) систему, що охоплює  окремі відносно самостійні елементи, взаємодія яких зумовлює виникнення загальних якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не властивих  його окремим елементам. Ціле відрізняється  від частин системою зв'язків між  складовими елементами.

Так, принцип  цілісності стосовно дослідження форм капіталізму означає, що більш розвинуті  форми не можна зводити до менш розвинутих (наприклад, акціонерний  капітал — до індивідуального) або  складніші елементи виробничих відносин до менш складних (наприклад, гроші  — до товару), оскільки розвинутіші  форми мають особливості, не властиві попереднім.

Конкретизацією  цілісності є структурний аналіз, тобто вивчення внутрішніх зв'язків  між окремими підсистемами, елементами. Структура при цьому є способом взаємозв'язку елементів, що утворюють  систему, внутрішньою організацією системи. Структура виражає сутність системи і розкривається в  загальних для цієї системи економічних  законах. Щоб виразити цю властивість  закону, або щоб не надавати явищам обов'язкового характеру, деякі західні  вчені пропонують замінити поняття  закону поняттям ефекту. Такий підхід, однак, не можна вважати конструктивним.

Наступна конкретизація  цілісного підходу — виявлення  в системі загальної мети, яка  є її системоутворюючим чинником. Така мета для капіталізму — виробництво  додаткової вартості, що виявляється  у формі прибутку.

Суттєву роль в  економічному дослідженні повинні  відігравати досягнення науки синергетики (грец. synergos — той, що діє разом), мета якої — узагальнення закономірностей  еволюції складних систем, дослідження  синергічного ефекту (нової продуктивної сили), що виникає в процесі взаємодії  взаємодоповнюючих елементів системи. Так, внаслідок взаємодії особистісних і речових факторів виробництва  виникає нове джерело підвищення продуктивності праці.

Якісний аналіз в економічній теорії має важливіше  значення, ніж кількісний. Перший застосовують переважно для характеристики суспільної форми способу виробництва (визначають різні аспекти сутності кожної економічної  категорії), другий — речового змісту.

Кількісний аналіз певною мірою розкриває якісну сторону  явища або процесу (і навпаки), що зумовлено взаємодією цих двох категорій діалектики. На основі кількісного  аналізу з'являється можливість для широкого застосування економіко-математичних методів дослідження. Отже, необхідно  застосовувати і кількісний, і  якісний аналіз. Тому відсутність  кількісного аналізу спричиняє  недостатню обґрунтованість сутності економічних явищ і процесів.

Важлива ланка  діалектичного методу дослідження  в економічній теорії — чітке  виокремлення економічного аспекту  в явищах і процесах, що аналізуються, особливо коли йдеться про суспільні  феномени, в яких тісно поєдналися, крім економічного, соціальний, політичний, юридичний аспекти. Проте це не означає, що можна обмежитися лише економічним  аналізом і не досліджувати, як конкретний економічний процес впливає на соціальні  відносини, політику, право, класову  свідомість тощо. Доцільно також враховувати  і зворотний вплив цих надбудовних  відносин на економічне життя.