Сутність економічної теорії і політичної економії. Відмінності між цими гілками економічних знань

Одним з елементів  діалектики в економічній теорії є метод історичного і логічного.

Історичний підхід передбачає, що починати пізнання капіталістичних  відносин необхідно з вивчення передумов  капіталістичного способу виробництва, тобто з товарних відносин. Це означає, що хід думок повинен починатися з того, з чого починається історія.

Логічне — це те саме історичне, тільки очищене від  випадковостей, відхилень, від деталей  історичного розвитку.

Ще одним елементом  діалектичного методу дослідження  є необхідність дотримуватися діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу.

Загальне виражає  спільну властивість або ознаку, характерну для певного класу  предметів, явищ або процесів. Якщо такі ознаки властиві всім суспільним способам виробництва, то вони належать до загального. Таким є виробництво  взагалі, що виражає відносини людини і природи, окремі закони розвитку продуктивних сил. Завдяки цьому встановлюються зв'язок і послідовність, прийняті в  розвитку людського суспільства.

Особливе охоплює  ознаки і властивості, характерні для  кількох суспільних способів виробництва, наприклад спільні властивості  товарного виробництва.

Одиничне властиве лише окремому суспільному способові  виробництва, воно характеризує його суспільну  форму, специфічні економічні закони.

Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному взаємозв'язку, єдності, переходять одне в одне.

Систему економічних  відносин у взаємодії з розвитком  продуктивних сил можна вивчити  лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного методу дослідження.

Завершальний  елемент діалектичного методу дослідження  в економічній теорії — єдність  наукової теорії та суспільної практики, яка (практика) є основою і критерієм  правильності економічної теорії. Важлива  ланка суспільної практики — економічний  експеримент, зокрема перевірка  ефективності запровадження нових  форм управління спершу на окремих  підприємствах, у низці підприємств  або в декількох галузях.

Щоб виконати пізнавальну  функцію, економічна наука повинна  використовувати набутки багатьох інших наук: філософії, синергетики, антропології, історії, юриспруденції, психології, демографії, статистики, математики та ін. Ось чому «справжній економіст, — як вважає Дж. Кейнс, — ... повинен  бути всебічно обдарований, певною мірою  бути математиком, істориком, державним  діячем, філософом... Він повинен  розмірковувати про окреме в поняттях загального і спрямовувати політ  своєї думки однаковою мірою  до абстрактного і конкретного. Він  повинен вивчати сучасність у  світлі минулого — заради майбутнього. Жодну рису людської вдачі або  створених людиною інститутів він  не повинен обминути своєю увагою».

Засоби  й методи економічного аналізу в працях західних науковців. Крім загальновизнаних шляхів пізнання, західна наука виробила низку власних методів економічного аналізу. До таких методів, зокрема, належить створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увага концентрується на головному. Цінність моделі залежить від того, якою мірою використані у ній найважливіші дані, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її правильність. Економічні дані слід використовувати у вигляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). У західній економічній літературі нерідко поняття «модель», «принципи», «закони» використовують як синоніми.

Вагомий інструмент економічного дослідження — математичне  моделювання, тобто опис економічних  явищ і процесів за допомогою математичних символів і алгоритмів. В економікс  є окремий розділ — економетрика, яка визначає взаємозв'язки на основі економічних даних. Однак економікс  перевантажена графіками, схемами, математичними моделями, що свідчить про недостатність якісного та сутнісного аналізу. Крім того, в ній еклектично представлені численні школи, окремим  з яких властивий монополізм думок  тощо.

П.-Е. Самуельсон вважав, що в економічному аналізі  необхідно абстрагуватися від нескінченної кількості деталей, слід створювати прості гіпотези та схеми і з їхньою допомогою узагальнювати безліч фактів. Критерієм обґрунтованості  теорії, на його думку, є її корисність для пізнання дійсності, що вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі.

В економікс  важливою ланкою методології для  аналізу економічної діяльності людей є їхня персоналізація, суб'єктивна  оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при  визначенні вартості в концепції  граничної корисності. Звідси назва  методу — принцип граничності, який характеризує зміну одних явищ залежно  від інших, але не розкриває їхньої сутності. У цьому разі економічна наука виходить із загальнішого методологічного  підходу — використання граничних  величин і теорії оптимуму. При  цьому на перше місце висувається  не належність до певного соціального  прошарку, класу, а продуктивність діяльності кожної людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною певних явищ і процесів є використання в  економікс психологічних оцінок. Так, Дж. Кейнс сформулював основний психологічний закон, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати  споживання зі зростанням доходів, але  не такою мірою, якою зростає дохід». Лауреат Нобелівської премії Гунар  Мюрдаль (1898—1987) вперше ввів у науковий обіг поняття «очікування».

Якщо політична  економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів  і категорій, то в економікс, не відкидаючи необхідності вивчення законів (при  цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу  вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих  відхилень. Західні економісти відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва  трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, тобто багатофакторного, підходу. Так, згідно з функціональною теорією ринку теорія витрат, з  одного боку, і теорія граничної  корисності — з іншого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. А. Маршалл з цього приводу  навів відоме порівняння суспільно  необхідних витрат і корисності з  двома лезами ножиць: «Ми могли  б з однаковим правом сперечатися  про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, і про  те, верхнє чи нижнє лезо ножиць розрізає аркуш паперу». Щоб визначити  вартість, необхідно застосувати  метод взаємного й одночасного  визначення обох цінностей, тобто в  процесі взаємодії розглянути корисність і витрати як рівноправні сили. Водночас і в теорії трудової вартості з урахуванням синергічного підходу  долається моністичний підхід.

У функціональній теорії економічні явища аналізуються не від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а через  взаємозалежності й взаємне визначення. Її послідовники правильно визнають, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. У цьому функціональна теорія цілком збігається з вимогами діалектичного  методу, зокрема з вимогами принципу історизму. Вона передбачає заперечення  абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії  абсолютної, кардинальної корисності до відносної (ординарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного  аналізу споживчих вартостей. У  ширшому аспекті наголос на кількісних зв'язках в економіці слід робити при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрати—випуск», розробленого відомим американським  економістом — лауреатом Нобелівської премії Василем Леонтьєвим (1906—1999).

Сучасна західна  економічна наука значною мірою  використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної  системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технологій тощо), і  законів, що відображають явища в  динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має  сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. Її використання називають  ще нерівноважним методом, на відміну  від статичного, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблений  у працях американського економіста Йозефа Шумпетера (1883—1950).

У політичній економії існує також поділ економічних  законів на закони функціонування і  закони розвитку, але цей поділ  використовується недостатньо.

Відповідно до поділу економічної теорії на нормативну і позитивну розмежовують нормативний  аналіз (ґрунтується на оцінці явищ з погляду справедливості й несправедливості та ін., а отже, наближається до аналізу  з боку інтересів великих соціальних верств і груп) і позитивний аналіз, який не дає оціночних (тобто нормативних) суджень, а лише констатує факти (наприклад, збільшення суспільно необхідних витрат зумовлює зростання вартості, а отже, й ціни товару), а тому є  обмеженим.

Для більш повного  ознайомлення з розвитком світової економічної теорії слід з'ясувати  основні етапи цього процесу.