Характеристика основних форм та видів санації підприємств

     Фінансові заходи включають:

• погашення боргів підприємства;
• реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
• випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.

     Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації[9].

     Мета фінансової санації - покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів(рис. 3.1). Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

 

Мета санації

Мета санації

Формування  фінансових ресурсів

Поліпшення  структури капіталу

Конкурентоспроможність

Відновлення, збереження ліквідності

Відновлення, досягнення прибутковості

Платоспроможність

Покриття  поточних збитків

     Рисунок 3.1 Мета санації

 

     У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.

     Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

     Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

     Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансування підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.

     Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета державних інвестицій - це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

     Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

     Одним із напрямків державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків можливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.

     У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, що пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгації термінів виплати заборгованості та ін.

     Використання того або іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіонального значення.

    

 

4 ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ

 

     Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікуються наступним чином:

а) за джерелами надходження капіталу:

- зовнішнє фінансування;

- самофінансування;

б) за правовим статусом інвесторів:

- власний капітал;

- позичковий капітал.

     Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

     1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

    2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

     Типи санаційних заходів:

• фінансово-економічні – відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства;
• виробничо-технічні – модернізація та оновлення виробничих фондів, зменшення простоїв та підвищення ритмічності виробництва, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості, вдосконалення асортименту продукції, скорочення технологічного часу;
• організаційно-правові – спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо;
• соціальні – забезпечують соціальний захист працівників підприємства-боржника.

     Форми санації підприємства організаційно-правового характеру:

     1. Направлені на реорганізацію боргу:

• погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету (тільки для державних підприємств);
• погашення боргу підприємства за рахунок пільгового банківського кредиту;
• переклад боргу на іншу юридичну особу (санатора);
• випуск облігацій під гарантію санатора;

     2. Направлені на реорганізацію підприємства:

• злиття – приєднання боржника до фінансово-стійкого підприємства;
• поглинання – санатор перебирає на себе права та обов’язки боржника, який втрачає свій юридичний статус;
• розділення – виділення окремих підрозділів з наданням їм юридичного статусу;
• перетворення у ВАТ;
• передача в оренду;
• приватизація.

     Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

     а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

     б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

     У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

• зменшення номінального капіталу підприємства;

• конверсія власності в борг;

• конверсія боргу у власність;

• пролонгація строків сплати заборгованості;

• добровільне зменшення заборгованості;

• самофінансування.

     Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:

• альтернативна санація;

• зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);

• безповоротна фінансова допомога власників;

• безповоротна фінансова допомога персоналу;

• емісія облігацій конверсійного  займу;

• залучення додаткових позик.

     За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.

     Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків[10].

 

     4.1 Характеристика основних форм та видів санації підприємств

     У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

     1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

     2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

     Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

     Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

     а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

     - через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

     - в результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);

     б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;

     в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

     г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

     д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

     е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

     є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Однією з основних функцій управління дебіторською заборгованістю є створення ефективної системи контролю за її рухом та своєчасною інкасацією. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для її погашення[2].

     До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

     - Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).