Органiзацiя автоматизованого виробництва. Поняття та зміст інноваційних процесів на пiдприємствi

     Державний інноваційний фонд прагне забезпечити  загальнодержавні та регіональні пріоритетні  напрямки розвитку науки і техніки. Зокрема технології з переробки та збереження продукції сільського господарства, ресурсо- та енергозберігаючі, виробництво нових матеріалів і речовин з високими властивостями тощо.

     Впровадження  вітчизняних науково-технічних розробок та технологій через Інноваційний фонд стримує відтік інтелекту з України, надає перспективу вченим, припиняє втрату Україною наукових ідей, на які держава вже витратила великі кошти.

Залучення іноземних інвестицій є однією з  найголовніших проблем Україні. Практика показує, що інвестор активніше  вкладає гроші в ті виробництва, в яких держава вже взяла частку ризику на себе. 

Список  використаної літератури

1. Конституція України, 1996 р. (із змінами та доповненнями).
2. Господарський Кодекс України, 2004р. (із змінами та доповненнями).
3. Виноградський М.Ф., Менеджмент в організації.-К.: “Кондор”, 2002р.
4. В.П. Нестеров, И.Б. Нестеров, статья «Автоматизация деятельности организации».
5. В.П. Нестеров, «Информационное обеспечение процесса принятия управленческих решений».
6. И.И. Карпачев, «Классификация компьютерных систем управления предприятием». Колесников, статья «Итак, системы автоматизации…».
7. Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: підручник – М.: Висша школа, 1994
8. Економіка України – 1998 — №10.
9. Енциклопедія сучасної техніки. «Автоматизація виробництва і промислова електроніка».

 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Поняття та зміст  інноваційних процесів  на пiдприємствi.

   ПЛАН

1. Вступ.
2. Поняття та зміст інновацій та інноваційних процесів.
3. Особливості інновацій на підприємстві та їх місце у інноваційному менеджменті.
4. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності.
5. Класифікація інновацій.
6. Висновки.
7. Список використаної літератури.

 

Вступ

     У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є  збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

     Економіка України й далі залишається несприйнятливою  до науково-технічних нововведень  через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

     У сучасному світі економічний  розвиток країн визначається не природними ресурсами і не обсягами промислового виробництва, а сукупною здатністю суб'єктів господарювання до впровадження нових ідей з метою задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. 

Поняття та зміст інновацій  та інноваційних процесів

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей  народного господарства, можна умовно поділити на дві групи— традиційні і інноваційні. Традиційні процеси  і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні— розвиток останніх на якісно новому рівні.

     В звичайному розумінні інноваційні  процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській  системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

     Технічні  новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів  виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .

     Економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності;соціальні— різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці;охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.);юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій[4, c. 34-36].

     Одним з головних завдань будь-якого суспільства є оволодіння найновітнішими науково-технічними досягненнями, широке використання загальнолюдського інтелектуального надбання через створення та розвиток інформаційних мереж, забезпечення на цій основі соціального прогресу встановлення моральних обмежень щодо небезпечних наслідків науково технічного прогресу. Вирішення цих проблем вимагає формування раціональної системи управління нововведеннями, яка б враховувала специфіку та динаміку об'єкту управління, взаємозв'язок елементів всередині системи, вплив зовнішнього середовища на функціонування системи. 

Особливості інновацій на підприємстві та їх місце у інноваційному  менеджменті

     Складність  і надзвичайно висока рухливість ринкових процесів, поява нових запитів  і зміна позицій споживачів, масштабні  технологічні зрушення, стрімкий розвиток інформаційних мереж, а отже, швидке поширення та отримання інформації, її доступність не тільки ускладнюють роботу підприємств, а й сприяють появі нових, часто несподіваних можливостей для бізнесу, що ґрунтуються на інноваційних баченнях. Американський фахівець з управління Пітер Друкер (нар. 1909) вказував, що «інновації (або новаторство) — це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування». Отже, за допомогою інновації організація здатна конкурувати на ринку, що потребує пильної уваги менеджерів усіх рівнів до формування системи управління новаціями.

     Слід  розрізняти терміни «новація» («новинка») та «інновація». Новація — це нові порядок, звичай, метод, продукт, які  можуть бути використані у суспільному  виробництві та споживанні.

     Новаціями є відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак для усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, необхідний певний час. Період між появою новації і її впровадженням називають інноваційним лагом.

     Світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «інновація» можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату — впровадженої новації.

Інновація (нововведення) — кінцевий результат  креативної діяльності, втілений у  виведеному на ринок новому чи вдосконаленому продукті, технологічному процесі, що використовується у практичній діяльності, або новому підході до надання споживчих послуг.

     Інновація переводить виробничий організм у новий  стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб для задоволення певної потреби людей. Звідси й трактування поняття «інновація» у Законі України «Про інноваційну діяльність»: «Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

     Згідно  із Законом об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

     За  ринкових умов інновації пронизують всю економіку, будучи необхідною умовою розвитку виробництва, розширення виробничих можливостей підприємства, підвищення якості продукції, появи нових товарів  і послуг, а також засобом, за допомогою якого організації адаптуються до змін у зовнішньому середовищі й змінюють його самі у власних інтересах.

     Система менеджменту організацій, які використовують підприємницький, інноваційний підхід до свого функціонування і розвитку, покликана розв'язувати низку завдань, інколи суперечливих і навіть взаємовиключних:

• постійне оновлення асортименту продукції та послуг;
• оновлення і створення нових виробничих систем;
• нарощування ефективності виробничо-збутової діяльності, передусім шляхом підвищення продуктивності праці персоналу і зниження всіх видів витрат;
• розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концентрації зусиль і ресурсів на найперспективніших напрямах розвитку техніки, технології, потреб, ніш і сегментів ринку;
• підпорядкування діяльності всіх підрозділів виробничих систем режиму складного відтворювального конвеєра нововведень;
• поєднання гнучкості та адаптивності дрібносерійного виробництва з високою ефективністю, низькими витратами і високою продуктивністю масового виробництва.

     Розв'язання цих завдань забезпечується створенням динамічної і гнучкої системи  управління, яка спирається на широке делегування повноважень тим  рівням менеджменту, що можуть продукувати  інноваційні ідеї і втілювати  їх у життя. А координація усіх робіт із залучення інновацій у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється підсистемою інноваційним менеджментом.

     Отже, здатність суб'єктів господарювання створювати те, чого ще немає на ринку  товарів і послуг, але потрібне споживачам, забезпечує умови їх тривалому існуванню і розвитку.

     Інноваційний  менеджмент (англ. management — управління) — підсистема загального менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами в організації.

     Він покликаний забезпечувати реалізацію стратегічних цілей організації. Його завданням є ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації інновації з узгодженням відповідних управлінських рішень із системою операційного (виробничого), маркетингового фінансового і кадрового менеджменту[6, c. 28-31]. 

Методи  й інструменти  державного регулювання  інноваційної діяльності

     Реалізація  державної інноваційної політики забезпечується органами державного управління через  систему методів та інструментів (засобів) державного регулювання.

     Методи  державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів  інноваційної діяльності з метою  підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

     Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності — акти нормативно-правового  або директивного характеру, які  регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

     Класифікація  інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу «попит — пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців-інноваторів.

     Інструменти регулювання попиту. Це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.