Органiзацiя автоматизованого виробництва. Поняття та зміст інноваційних процесів на пiдприємствi

     Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі  створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.

     Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу. До них  відносять передусім податкові  пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції — системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торговельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими валютного регулювання, відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкуренції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в країні (повне або часткове фінансування закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менеджменту), створення умов для особистісного розвитку людини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля тощо.

     Застосовуючи  ці інструменти, держава може уповільнювати  або прискорювати темпи інноваційного  процесу, підвищувати або знижувати  ефективність інноваційної діяльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інноваційними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання[3, c. 29-30].

Класифікація  інновацій

     Першу класифікацію інновацій розробив Й. Шумпетер. її використовували до кінця 60-х років XX ст. Він виокремив п'ять типів інновацій:

• виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
• впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід до комерційного використання продукції;
• освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незважаючи на те, існував цей ринок раніше чи ні;
• залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;
• впровадження нових організаційних форм.

     На  сучасному етапі інновації класифікують за іншими ознаками.

     1. Класифікація за змістом. Вона  дає змогу визначитиспрямованість  новації і мету, якої буде досягнуто  за умов їїреалізації. За цією  ознакою виокремлюють:

• продуктові інновації, які орієнтовані на виробництво і використання нових (поліпшених) продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання, тобто на створення нової споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів;
• інновації процесу, тобто нові технології виробництва продукції, організації виробництва і управлінських процесів (дають переваги у витратах, продуктивності, якості);
• ринкові інновації, які відкривають нові сфери застосування продукту або дають змогу реалізувати продукт чи послугу на нових ринках і розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

2. Класифікація  за ступенем новизни. Вона сприяє  визначенню організаційної форми  створення і реалізації інновацій,  а також джерел фінансування  інноваційного процесу. За цією  ознакою виділяють такі інновації:

• базові (новий спосіб виробництва або раніше невідомий продукт, які започатковують чи дають імпульс розвитку нової галузі). Такі інновації, як правило, створюються спеціалізованими науково-дослідними структурами, потребують великих інвестицій і особливої організаційно-структурної форми управління їх реалізацією — управління інноваційними проектами;
• поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випускається); здійснюються організаціями переважно самостійно, якщо потенціал базової інновації реалізований неповністю; потребують інвестування за рахунок власних джерел, зокрема з фонду технічного розвитку;
• псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний процес чи продукт з метою затримання зниження норми прибутку і продовження життєвого циклу товару). Йдеться про зміну дизайну товару, способів його скасування чи пакування для привернення уваги споживача, створення у нього певного емоційного стану; здійснюються ці інновації у процесі оперативного управління інноваційною діяльністю і не потребують значних інвестицій[5, c. 21-23].

     Керівництво підприємства має завжди аналізувати, який вид інновацій принесе більшу вигоду. Для цього слід враховувати різні обставини: гостроту конкурентної боротьби, вибагливість споживачів і рівень їхніх доходів, ресурсні можливості і конкурентні позиції фірми тощо.

     Приймаючи рішення про нововведення, необхідно враховувати інтереси виробника і споживача. Слід ретельно вивчати споживчий ринок і тенденції його зміни. Допомогти у виборі типу інновації відповідно до ринкової ситуації може їх класифікація на основі матриці переваг Бостонської консультаційної групи, яка поділяє інновації всіх типів на чотири групи, оцінюючи ступінь новизни з погляду виробника і з погляду споживача[8, c. 31-34].

     Як  свідчить практика, більша корисність очікується від продукту-інновації, який є новим для виробника і споживача. Для споживачів продукція вважатиметься новою, якщо вони її досі не бачили і задовольняли відповідну потребу в інший спосіб або якщо сама потреба спровокована появою цього продукту.

     Для виробника продукція є новою, якщо вона ним ніколи не виготовлялась. За умов, що продукції раніше не існувало (або існував лише дослідний зразок, а її виробництво не було освоєно ніким), її вважають абсолютно новою.

     Трапляється, що продукт може бути новим для  виробника, але не знайде попиту в  споживачів: споживач вважатиме його таким, що вже не задовольняє його потреби.

     Підприємства  можуть виходити на нові ринки зі старими  або дещо вдосконаленими продуктами. У такому разі новою для виробника  буде лише адаптація до інших ринкових умов, додаткове налагодження виробничого процесу. До такої тактики останнім часом вдаються багато провідних автомобілебудівних фірм, проникаючи, наприклад, на ринок пострадянських країн. Поширеним, особливо в країнах, що розвиваються, є виробництво продукції за ліцензіями провідних фірм. За такого виробництва прибуток менший, ніж у фірми-інноватора, але суттєво зекономлені кошти на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР).

     Існують також підприємства, які виробляють продукцію вже відому споживачу  і не нову для себе. Йдеться про випуск продукції, яка не потребує змін (наприклад, вино чи пиво відомих сортів, традиційні продукти харчування, деякі види послуг тощо). Такі підприємства є монополістами і завдяки цьому можуть існувати, не здійснюючи нововведень тривалий час.

Загалом необхідність нововведень усвідомлюється усіма суб'єктами господарювання. Інновації  можуть стосуватися не лише виробничих чи торговельних підприємств, а й  організацій інших галузей: медичної, освітньої, фінансових та страхових  послуг тощо, якщо вони ґрунтуються на нових технологіях, новій якості, що приваблює споживача.

     Прийняття рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної новинки здійснюється не лише з огляду на абсолютну новизну, а й з погляду доцільності та економічної вигідності її впровадження в організації, на ринку, для групи споживачів. І якщо правильно оцінено ринкову ситуацію, то економічні результати фірми будуть істотними. І чим радикальніші ці нововведення, чим більшу вигоду від користування ними мають споживачі, тим триваліший їх життєвий цикл і суттєвіші конкурентні переваги організації-інноватора[1, c. 43-46]. 
 

Висновки

     Вплив інноваційного чинника на виробництво  сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних  фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

     Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

     Сьогодні  інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість  наукових праць, де досліджується інноваційна  діяльність. У більшості з них  акцент робиться не на ціновому механізмі  конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Так, на наш погляд, недостатньо опрацьовані вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Список  використаної літератури

1. Ілляшенко С. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник/ Сергій Ілляшенко,. - Суми: Університетська книга, 2003. - 278 с.

2. Економіка  і організація інноваційної діяльності: Підручник/ Олег Волков, Микола  Денисенко, Алла Гречан та ін.; Під ред. Олега Волкова, Миколи Денисенко,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т технологій та дизайну. - К.: ВД "Професіонал, 2004. - 959 с.

3. Йохна  М. Економіка і організація  інноваційної діяльності: Навчальний  посібник/ Микола Йохна, Валентина Стадник,. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 399 с.

4. Микитюк  П. Інноваційний менеджмент/ Петро  Микитюк; М-во освіти і науки  України. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 399 с.

5. Пашута  М. Інновації: понятійно-термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулю-вання: Навчальний посібник/ Микола Пашута, Ольга Шкільнюк,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 117 с.

6. Стадник  В. Інноваційний менеджмент: Навчальний  посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. - К.: Академвидав, 2006. - 463 с.

7. Харів  П. Інноваційна діяльність підприємства  та економічна оцінка інноваційних  процесів: монографія/ Петро Харів,; Тернопільська акад. народного госп.. - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 323 с.

8. Черваньов  Д. Менеджмент інноваційно-інвестиційного  розвитку підприємств України:  монографія/ Д.М.Черваньов, Л.І.Нейкова. - К.: Знання, 1999. - 514 с.