Основи економіки транспорту

 

 

Продовження таблиці 1.2

1	2	3	4
13	Премія	ДРПР	1549,52
14	Фонд заробітної платні ремонтних робітників:
	- основний;	ФЗПРОСН	3473,43
	- додатковий.	ФЗПРДОД	347,34
15	Загальний фонд заробітної платні ремонтних робітників	ЗФЗПР	3820,77
16	Годинна тарифна ставка допоміжного робітника	tДГОД	1,362
17	Місячна тарифна ставка допоміжного робітника	tДМ	227,18
18	Заробітна платня допоміжних робітників за тарифною ставкою	ФЗПДГОД	352,08
19	Премія	ДДПР	499,80
20	Фонд заробітної платні допоміжних робітників:
	- основний;	ФЗПДОСН	851,88
	- додатковий.	ФЗПДДОД	85,19
21	Загальний фонд заробітної платні допоміжних робітників	ЗФЗПД	937,07

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.3

Зведена таблиця розрахунку розмірів ФЗП і середньомісячної заробітної платні працівників підприємства

Категорія робітників	Річний ФЗП, грн.	Кількість робітників, осіб	Середньомісячна зарплата 1-го робітника, грн.
В цілому по АТП
Водії	98473,93	17	482,72
Рем. робітники	3820,77	5	63,68
Доп. робітники	937,07	2	39,04
Усього (ФОП)	103231,77	24	585,44

 

 

 

Таблиця 1.4

Зведена таблиця розрахунку розмірів ФЗП і середньомісячної заробітної платні ІТП, службовців та МОП

Категорія працівників	Кількість працівників, осіб	Розміри посадового окладу, грн.	Розміри річного ФОП  ІТП, службовців та МОП в цілому по АТП, грн.
ІТП	3	610	21960
Службовці	2	450	10800
МОП	1	245	2940
Разом	6	1305	35700

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ОЦІНЮВАННЯ ЗНОСУ ОСНОВНИХ ФОНДІВ.

 

Просте і розширене  відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі  здійснення взаємозв'язаних різних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.  При  цьому необхідною     передумовою     нормального     перебігу

Спрацювання і старіння. Основні   фонди   протягом   свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і  економічного спрацювання, а також  техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище   втрачання   ними   своїх   первісних   техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного   використання,   особливості  технологічних процесів,   якість  технічного   догляду   і   ремонтного обслуговування,   кваліфікація   робітників   та   інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання  будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини одну його частину  періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином  усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне  (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання  окремої одиниці засобів праці  можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного   прогресу.   Воно   характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці  можна визначити за допомогою  коефіцієнта (відносного показника) Ктес розрахованого за формулою

де b0, В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; По, П1 — відповідно продуктивність тих же засобів   праці   або   витрати   на   їх   експлуатаційне обслуговування   (інший     пріоритетний     техніко-експлуатаційний показник). Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок.

 

2.1 АМОРТИЗАЦІЯ  ТА МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ.

 

Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів   кожне   підприємство   справляє   амортизаційні відрахунки, тобто  певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування   включають   до   собівартості   продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному   амортизаційному   фонді,   що   слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які  характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках  до  балансової  вартості  основних  фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою

де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

 

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити  з   економічно  доцільних  середніх  строків функціонування засобів  праці, необхідності забезпечення повного  відшкодування  вартості  основних  фондів  і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації,   строків   настання   техніко-економічного старіння,   можливих   темпів   оновлення,   доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації  виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.

Забезпечення нормального  відтворення основних фондів вимагає   правильного   нарахування   амортизації   за встановленими  нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на   початок    розрахункового   року   різниці   між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття)  визначають  за  результатом  перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В   промисловості   та   інших   галузях   народного  господарства існує певний порядок  нарахування амортизації, якого   слід   дотримуватись   на   всіх   підприємствах. Амортизації  підлягають усі основні виробничі  фонди, за винятком   законсервованих   елементів   засобів   праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування   повної  їх   вартості   (з   урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на це існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Строки експлуатації. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків  експлуатації перш за все активної частини основних  фондів,   тобто періоду функціонування  у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

Скорочення строків  експлуатації машин і устаткування, з одного боку, уможливлює прискорення  їх оновлення, зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення  технічного  рівня  підприємств,  зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — обумовлює збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження   періоду   функціонування   машин   і устаткування дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, але викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування повинні  бути  оптимальними,  тобто такими,  що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому про тесі протягом  всього  періоду  функціонування.   Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих витрат суспільної праці на одиницю   корисного   ефекту   (наприклад    сумарної продуктивності устаткування при різних строках його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний   строк   експлуатації   справляють   щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати.   Це   уможливлює   практичне   застосування простішого  і  наочнішого  методу  оптимізації  строків експлуатації — шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.