Реструктуризація підприємств: види, форми та етапи здійснення

Отже, санація — це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організа­ційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним при­бутковості та конкурентоспроможності. [9, 92]

Структурні елементи санації (фінансового оздоровлення) Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних заходів (рис. 19.4).

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності прове­дення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється сис­тема санаційних заходів, формується програма та проект плану са­нації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації дає змогу зробити вис­новок про доцільність чи недоцільність санації) даної господарсь­кої одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйнова­но, капітал утрачено, структура балансу незадовільна, то приймаєть­ся рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб'єкта.

У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відно­вити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достат­ньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам еко­номіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.

Стратегія — це узагальнена модель дій, необхідних для досяг­нення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики ка­піталовкладень.

Практика свідчить, що успішна фінансово-господарська діяль­ність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% — від ефективності оператив­ного управління і приблизно на 10% — від якості виконання по­точних завдань. Відтак, на загальний успіх санації впливають: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного плануван­ня; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма са­нації, тобто система взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залу­чення капіталу.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних 498 цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефек­тивності санаційних заходів, а також прогнозовані результати ви­конання проекту. Проект фінансового оздоровлення доцільно роз­робляти в кількох варіантах.

Для відбору варіанта пропонуються такі критерії:

1) максимальна прибутковість у поєднанні з мінімальними ви­тратами;

2) ризик неповернення вкладів;

3) способи стягнення існуючої дебіторської заборгованості та варіанти списання кредиторських довго- і короткострокових зобо­в'язань;

4) підготовленість персоналу до запропонованих змін;

5) можливості швидкого виходу на реальні та потенційні ринки збуту;

6) конкурентоспроможна продукція та її частка в загальному обсязі продукції;

7) гарантії соціального захисту персоналу;

8) можливі позитивні (негативні) екологічні наслідки реалізації даного варіанта проекту фінансового оздоровлення.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Контролюючі органи повинні своєчасно виявляти й використовувати нові са­наційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення щодо подолання можливих перешкод за здійснення оздоровчих заходів.

Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний кон­троль, який синтезує інформаційну й контрольну функції. Завдан­ням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених ре­зервів і подолання додаткових перешкод.

Обґрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб'є-кта господарювання можна зробити у вигляді плану фінан­сового оздоровлення, бізнес-плану, техніко-економічного обгрун­тування. Стандартної форми та структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує наявності вірогідної базової інформації. [5, 230]

Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру:

1. Загальна характеристика підприємства:

• фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт пла­тоспроможності та ліквідності);

• аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрут­не фінансове становище;

• перспективи виходу з цього стану.

2.  План фінансового оздоровлення:

    • виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість, вартість);

    • баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі конкретних джерел показують окремо);

    • розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлен­ня підприємства.

3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.

План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення пла­тоспроможності й досягнення ефективної діяльності з урахуван­ням наданої державної підтримки для проведення санаційних за­ходів. [7, 110]

Бізнес-план фінансового оздоровлення може мати такі розділи:

1. Загальна характеристика підприємства та його фінансо­вий стан: найменування підприємства; дані про реєстрацію, підпо­рядкування, місію та види діяльності; організаційно-правовий ста­тус; форма власності; організаційна структура; фінансові коефіці­єнти ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, оборот­ності капіталу, рівня дебіторської заборгованості, прибутковості, рентабельності.

2. Основні параметри проекту бізнес-плану: обґрунтування варіанта санації, розрахунок загального обсягу фінансових ресурсів (у тім числі державних коштів), строк реалізації плану, строк пога­шення інвестованого капіталу, фінансові результати реалізації плану (чиста теперішня вартість, внутрішня норма дохідності, строк окуп­ності проекту).

3. Заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності (заходи технічного, органі­заційно-економічного характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

• зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

• інвентаризація активів підприємства;

• оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на виробництво;

• продаж дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;

продаж незавершеного будівництва;

• обгрунтування необхідної чисельності персоналу;

• продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції;

• реструктуризація боргів перетворенням короткострокової за­боргованості в довгострокові позики або іпотеки;

             * запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

• удосконалення організації праці;

• проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

4. Ринок і конкуренція (характеристика галузі, перспективи її розвитку; сегменти ринку даного бізнесу, покупці, перелік основ­них конкурентів та їхні конкурентні переваги; стратегія виживан­ня на ринку; тенденції та очікувані зміни на основних ринках).

5. Маркетингова діяльність підприємства (стратегія марке­тингу, канали розподілу, стратегія здійснення продажу, характери­стика та аналіз каналів збуту, життєвий цикл продукту, інші дос­лідження та розробки).

6. План виробництва та його ресурсне забезпечення (вироб­нича програма підприємства, обсяг продажу продукції, потреба в основних фондах, оборотних коштах, персоналі, інвестиційних ресурсах).

7. Фінансовий план (прогнозування фінансових результатів, розрахунок обсягів додаткових інвестицій, обгрунтування джерел фінансування, складання прогнозного балансу, розрахунок фінан­сових коефіцієнтів). Цьому розділу належить вирішальна роль сто­совно вибору того чи того варіанта фінансового оздоровлення підприємства. [12, 189]

8. Обгрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Наслідки реалізації занадто ризикованих проектів бувають зде­більшого негативними, а тому ця проблема потребує ретельного обмірковування. Для невеликих підприємств ризики можуть бути зв'язані передовсім із мікросередовищем та внутрішніми негараз­дами. Для великих підприємств, які розпочали реалізацію проекту санації, ризики найчастіше виходять із макросередовища (зміна законів, державної політики тощо).

Для визначення підприємств, які потребують державної фінан­сової підтримки, проводять державну експертизу санаційних про­ектів.

Розподіл державних фінансових коштів, визначення строків і порядку їхнього виділення та повернення залежать від низки чин­ників, а саме:

• ефективності санаційних проектів;

• потреби у фінансових коштах;

• строку окупності й повернення коштів;

• пріоритетності напрямків структурної перебудови економіки. Державну підтримку доцільно надавати передовсім:

• підприємствам, продукцію яких можна реалізовувати на спо­живчому ринку;

• підприємствам, які забезпечують обороноздатність і безпеку держави;

   • підприємствам, характер виробництва яких зв'язаний із міжна­родними нормами щодо техніки безпеки та екології (підприємства енергетичного атомного комплексу, виробництва радіоактивних матеріалів, зброї тощо);

   • перспективним підприємствам, які необхідні для технологіч­ної перебудови виробництва (створення та розвиток мереж зв'яз­ку, інформаційних систем, сучасних транспортних систем);

   • підприємствам, які випускають конкурентоспроможну, імпортозамінну та експортну продукцію;

   • підприємствам, які забезпечують випуск енергозберігаючої техніки та освоєння нових прогресивних технологій, зростання продуктивності праці, поліпшення умов праці і підвищення екологічності виробництва;

   • підприємствам, які забезпечують створення умов для активі­зації інноваційно-інвестиційної діяльності;

• підприємствам із широкими кооперованими внутрішньогалу­зевими та міжрегіональними зв'язками.

Ясна річ, що за відбору підприємств для фінансового оздоров­лення треба уважно обміркувати можливі негативні соціальні на­слідки зупинки та наступної ліквідації того чи того підприємства. Передовсім ідеться про підприємства, розміщені у великих про­мислових вузлах з високим рівнем концентрації взаємозв'язаних виробництв, а також у невеликих містах і селищах, коли ці підприє­мства є майже єдиним місцем можливого працевлаштування насе­лення. [13, 53]

У процесі обґрунтування переліку підприємств, яким необхідні державні санаційні кошти, здійснюється діагностика їхнього фінан­сово-майнового стану. Досвід показує, що такий аналіз має охоп­лювати основні аспекти функціонування підприємства, а саме: ха­рактеристику форми власності та розподілу статутного капіталу (організаційна структура підприємства, статут, організаційно-пра­вова форма, частка державної власності, частка іноземного капіта­лу); фінансовий стан підприємства (прибуток і структура його роз­поділу, рентабельність продукції, продаж капіталу; собівартість товарної продукції, дебіторська та кредиторська заборгованість, запаси товарно-матеріальних цінностей, обсяг оборотних коштів, кредити, субсидії, дотації тощо); оцінка виробничого потенціалу (основні фонди й рівень їхнього спрацювання, рівень використан­ня виробничих потужностей, ресурсозабезпеченість, обсяги та но­менклатура продукції); кооперовані зв'язки та збут продукції (її реалізація, ціни, основні постачальники сировини, споживачі про­дукції, залишки готової продукції, ринки збуту); персонал, оплата праці; соціальна інфраструктура підприємства; техніко-економічне обґрунтування санації підприємства.