Маркетинговий менеджмент в АПК

 

4.

Маркетинг-мікс складається  з чотирьох рівнів:

- продукція (якісне  молоко з нормативним вмістом жиру та білку);

- ціна- продукція буде продаватися за середнім рівнем реалізації на аналогічну продукцію. В порівнянні з цінами на звичайну продукцію, дана продукція матиме середні ціни реалізації.

- місце - продукція продаватиметься на місцевому та регіональному рівні.

- просування. Просування продукції здійснюватиметься фактично власними силами. За вдалого виробництва цієї продукції можливе підключення невеликих переробних підприємств чи купівля нового сепаратора для переробки молока. За цього випадку, коли підприємство буде мати власну продукцію переробки молока, буде здійснена реклама продукції в місцевій пресі.

Відносно концепції маркетингової  діяльності, то можна відзначити, що підприємство через здійснення ефективної виробничої діяльності, повинно визначити  найвдалішу пропорцію продажу молока за обсягами та ціною реалізації, що дасть змогу підвищити рівень матеріального добробуту працівників підприємства (через збільшення заробітньої плати) та розширити ринок збуту. Як лозунг можна сформулювати наступний вислів: "Ми робимо все можливе, щоб довести до споживача якісну молочну продукцію та розширити виробництво з метою задоволення зростаючих потреб".

 

 

5.

Наведемо приклад діючої нині (2002 р.)   стандарту на молоко коров’яче, який був  введений в 1998 р. з метою  істотного підвищення якості цієї продукції. Згідно з вимогами стандарту молоко  при закупівлі  підрозділяється на три сорти: вищий, перший і другий. Молоко  повинно бути одержано від  здорових корів, охолодженим  і профільтрованим.

Стандартом регламентується  тривалість зберігання молока у виробника до закупівлі. Вона не повинна перевищувати 24 години за температури зберігання не вище 4⁰С , 18 год. - за температури 6⁰с і 12 год. - за температури не вище 8⁰С.

Воно  оцінюється за такими показниками якості: густина, кислотність,  загальне  бактеріальне  обсіменіння, вміст соматичних клітин, чистота (наявність механічних домішок), вміст жиру і білка.

Густина молока не повинна  бути меншою 1027 кг/м³ за температури 20⁰ С ,або відповідати точці замерзання -0,52 ⁰С. Якщо показники густини  менші  від зазначеного рівня, це свідчить про наявність у молоці домішок води. Кислотність - важливий  показник, що характеризує технологічну якість молока,   можливість  його використання для  виробництва таких цінних продуктів, як сири. Для вищого і першого сортів молока    кислотність повинна бути в межах  відповідно 16-17 і 19⁰ Т (Тернера), для другого — 20°Т. Даним стандартом  підвищені вимоги до бактеріальної забрудненості молока, хоч вони поки-що уступають рівню вимог, що застосовуються в країнах ЄС. Для вищого сорту цей показник якості не повинен перевищувати  300, першого — 500 і другого 3000 тис. бактерій на 1 см³ (в країнах ЄС — не більше 100000). Для забезпечення цього показника якосгі слід пам'ятати, що в охолодженому до 10 "С молоці бактерії практично не розвиваються протягом 12 год, а при охолодженні зразу після доїння до 4 °С — 48 год.

Масова частка сухихи речовин, для молока  вищого сорту  повинна становити не менше 11,8%, першого - 11,5 і другого - 10%. У даний стандарт вперше включено вимоги до обмеження вмісту в молоці соматичних клітин (епітеліальних клітин, молозива тощо), оскільки вони істотно погіршують його технологічність. Загальна кількість цих клітин для вищого сорту не повинна перевищувати 500 тис. на 1 см³, для першого і другого сортів — відповідно 600 і 800 тис./см³ (у країнах ЄС — до 400000).

 

Особливо потрібно дотримуватися  цих вимог коли підприємство буде реалізовувати молоко в дидсадок та школи, що буде однією з вимог  даних споживачів. Якщо підприємство дійсно буде виробляти молоко з показниками якості, які встановлені стандартами України і продаватиме його за середніми ринковими цінами, то воно буде мати значний попит.

Проте, потрібно враховувати  такий показник як собівартість продукції, який повинен бути меншим за ціновий показник, тобто потрібно розрізняти цінову конкурентоспроможність.

 В умовах цінової  конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товари з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють  ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за  якого забезпечується беззбитковість його виробництва.

Цінову конкурентоспроможність визначають за формулою

ЦК = (Ц - ПС) : Ц,

де Ц - ціна продажу 1 ц продукції; ПС - повна собівартість 1 ц продукції (виробнича собівартість плюс витрати на реалізацію продукції). Неважко побачити, що дана формула є частковою модифікацією формули рентабельності продажу.

 Вищу цінову конкурентоспроможність мають підприємства, які економічно спроможні продавати свою продукцію за цінами, нижчими від мінімальної ціни конкурентів, і одержувати при цьому прибуток. Мінімальна ціна - це індивідуальна ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно отримує нульовий прибуток. Отже, мінімальна ціна визначається витратами на виробництво одиниці товару, понесеними тим чи іншим товаровиробником.

 

6.

 

Для  даного сільськогосподарського підприємства можна розробити декілька варіантів маркетингових стратегій, враховуючи рівень його маркетингових можливостей. Найбільш ймовірно, що в наступні роки підприємство буде орієнтуватись на нові сектори ринку, оскільки воно має за мету збільшення виробництва сільськогосподарських культур. Відповідно до найбільш прогнозованого варіанту розвитку подій можна визначити основну ціль підприємства, а також цілі нижчих порядків.

Відразу нагадаємо, що маркетингове стратегічне  планування це процес створення і  практичної реалізації генеральної  програми дій підприємства. Його мета — ефективне розміщення ресурсів для досягнення цільового ринку. Найвідомішими маркетинговими стратегіями є такі:

1. ,,Ціна—кількість’’, що орієнтує  на помірні ціни та значні  обсяги збуту, виробництво та збут великої кількості стандартизованої (масової) продукції на широкому ринку (недиференційований маркетинг) за рахунок використання добре опрацьованих технологій, які дозволяють знижувати витрати та ціни. Цей вид стратегії застосовують більшість підприємств у сільському господарстві, яке характеризується стабільністю асортименту продукції, що не змінюється сторіччями (пшениця, жито, молоко, м’ясо, яйця і т. д.).

2. ,,Стратегія переваг’’, яка  передбачає створення стабільної  переваги над конкурентами через можливості зміни технологій виробництва, розвиток сервісу та логістики, що дозволяє вести нецінову конкуренцію за рахунок товарів, які «помітні» на ринку завдяки своїм унікальним характеристикам (диференційований маркетинг). Такі переваги отримають ті українські сільськогосподарські підприємства, які освоять виробництво м’якозернових і твердих сортів пшениці, сої, рапсу, м’яса великої рогатої худоби м’ясних порід тощо.

Крім двох основних, існує кілька модифікацій і перехідних форм маркетингових  стратегій:

— тактичне планування маркетингу як ядра реалізації стратегічних планів. До нього належить планування фінансування та інвестицій, закупівель, збуту, персоналу та результатів, які має отримати підприємство протягом наступних 2—5 років.

— оперативне (річне) планування маркетингу як конкретизація планових маркетингових дій.

Стосовно стратегії для підприємстива, яке буде займатися виробництвом молока, то можна сформулювати її так.

Стратегія розширення ринку (розвитку товару)- збільшення обсягу збуту, ринкової частки та прибутків на наявному ринку завдяки збільшенню виробництва і збуту продукції шляхом покращення технології виробництва та раціональної організації праці.

Дану стратегію можна вважати  і найбільш оптимістичною, оскільки в найближчій перспективі можливості підприємства поки що, не дозволяють досягти  кращих результатів.

За найгіршого варіанту розвитку подій можна сформулювати песимістичний варіант маркетингової  стратегії підприємства. За такого варіанту розвитку подій підприємство намагатиметься зберегти за собою наявну частку ринку.

Стратегія збереження частки ринку- збереження наявної кількості споживачів та частки ринку за рахунок підвищення якості продукції та найповнішого задоволення потреб споживачів.