Невербальні засоби комунікації

                                                  3. ВИСНОВКИ

Отже, різні форми невербальної поведінки використовуються для виділення чи акцентування вербального повідомлення, для посилення якої-небудь частини повідомлення, для пояснення мовчання, для додавання нової інформації до  висловлення чи для перекручування вербального повідомлення. За допомогою теоретичних моделей комунікату легше зрозуміти внесок невербальної поведінки в консультативні відносини. Чутливість до невербальних повідомлень вимагає концентрації і розвивається в процесі тренування.Вивченню важливості невербальних натяків присвячено кілька досліджень.

Вчений Клейборн у ході дослідження вербальних втручань і невербальної поведінки виявив, що комунікати сприймають використання інтерпретації як ознаку компетентності комунікананта, а вербальним перефразуванням довіряють у меншому ступені. Точно так само вони сприймали експресивне невербальне поводження комунікантів (вокальну варіативність, лицеву експресію, зоровий контакт і жести). І навпаки, привабливість і компетентність комунікантів, чия невербальна поведінка було порівняно не експресивною, оцінювалася нижче.

Дослідники Собелман і Лакросс повідомили, що клієнти сприймають афіліативні форми невербальної поведінки, як більш теплі і привабливі. У категорію афіліативних форм невербальної поведінки були зараховані посмішки, кивки, рухи кистей рук, зоровий контакт, напрям плеча до клієнта під кутом 90° і нахил корпуса тіла вперед під кутом 20°. Проводилося також кілька досліджень кінесичної невербальної поведінки. Шпігель і Махотка виявили, що пози з відкритою позицією рук оцінюються як холодні, відразливі, соромливі і пасивні, тоді як пози з помірковано відкритими позиціями рук оцінювалися як теплі і приймаючі. Пози з надмірно відкритими позиціями рук оцінювалися як нескромні і ексгибіцоністські.

Сміт-Хайнен підтвердила, що поза зі схрещеними руками - найхолодна й у меншому ступені характерна для емпатичної установки. Вона також досліджувала різні варіанти положення ніг з погляду “теплоти” і “емпатії” і встановила, що найхолоднішою і найменш емпатичною є поза зі схрещеними ногами, при якій щиколотка однієї ноги лежить на коліні іншої ноги; однак поза, при якій коліно однієї ноги лежить на коліні іншої ноги, а також поза, при якій людина сидить “з ногами” на чи дивані в кріслі, не оцінювалися як холодні і менш емпатичні.

Уаксер досліджував можливості визначення тривоги по різних елементах невербального поводження. Отримані ним результати в цілому підтримують теорію Екмана. Учасникам дослідження вдавалося визначити наявність тривоги  по одним тільки невербальним ознакам. Найважливішими невербальними натяками, що дозволяли встановити наявність тривоги, були положення кистей рук, погляд, положення губ і положення корпуса тіла. Для клієнтів, що випробували тривогу, робили характерні нервові рухи кистей рук і нехарактерні сигнальні жести; також для них був характерний менш тривалий зоровий контакт зі співрозмовником; вони рідше посміхалися і тримали корпус тіла більш напружено. Це дослідження підтвердило те, що більш виразну “витічку” правдивої інформації дає тіло, а не обличчя. Крім того, виявилося, що спостерігачі, що оцінювали рівень тривоги клієнтів, були зосереджені в більшому ступені на рухах рук, чим на інших формах невербального поводження. Інші області тіла (наприклад, ноги і ступні), очевидно, рідше привертають до себе увагу спостерігача. Відомо, що між комунікантом і комунікатом можуть виникнути комунікативні утруднення через класові і культурні розходження. У визначеній мірі ці ускладнення можуть бути викликані особливостями невербальної поведінки і властивих індивідам форм проведення бесіди.

Обсяг особистого простору, необхідний для комфортного самопочуття, неоднаковий для представників різних культурних груп. І комунікант, і комунікат можуть невірно витлумачити  скорочення чи збільшення фізичної дистанції. Значення візуального контакту не менш важливо: англо-американці використовують зоровий контакт для того, щоб підтвердити, що вони слухають, однак в інших культурах прямий погляд і спроба ухилитися від прямого зорового контакту мають інший зміст. У деяких культурних групах прийнято спостерігати за співрозмовником периферичним зором і уникати прямого зорового контакту; а в деяких культурах відхилення від зорового контакту служить ознакою поваги до співрозмовника. Комунікант може невірно витлумачити невербальну поведінку комуніката, який належить до іншої культурної групи. Отже, норми ведення бесіди також залежать від культурних традицій, так само як і способи вітання, звертання один до одного і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Г.Г. Почепцов. Теорія комунікації. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656с.

2.       В.А. Лабунская. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону: издательство Ростовского университета – 1986. – 135с.

3.       Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.: Интерэксперт: Инфра – М – 1996. – 227с.

4.       Пиз Аллан. Язык жестов: как читать мысли других людей по их жестам. – М.: Ай-Кью – 1995. – 257с.

5.       Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.

[1]