Розвиток принципів банкострахування у світі

- макроекономічні передумови, пов’язані з впливом компонентів зовнішнього середовища, в якому функціонують банки та страховики;

- мікроекономічні передумови, що стосуються змін у внутрішньому механізмі організації діяльності банків та страхових компаній [1, c. 125].

Таким чином, до макроекономічних передумов відносяться:

1) законодавчо-політичні чинники:

- зміна державного регулювання та контролю за фінансовими;

- лібералізація фінансової системи;

2) кон’юнктурні чинники:

- зовнішні обставини, пов’язані з відкриттям національних банківських і страхових ринків для іноземних інвесторів;

- підвищення конкуренції між небанківськими та банківським установами та пошук нових джерел прибутку;

- кон’юнктурна невизначеність;

- висока концентрація капіталу в банківському та страховому секторах;

- створення перешкод для входження на ринок нових посередників (як банківських, так і страхових);

- тенденції посилення входження учасників банківського і страхового сегментів фінансового ринку на ринок цінних паперів;

3) інфраструктурні (інформаційно-технологічні) чинники:

- прискорений розвиток інформаційних технологій;

- розвиненість інституційної та інформаційної інфраструктур фінансового ринку, що гарантує технологічну можливість інтеграції.

Щодо мікроекономічних передумов, що виникають на рівні внутрішньої організації діяльності фінансової установи, виділяють наступні сфери:

1) відносини з клієнтами:

- зростання та якісна зміна потреб клієнтів;

- старіння нації як фактор поступового зростання інтересу населення до недержавних пенсійних фондів, страхування життя і довгострокових інвестицій;

2) економічні відносини (витратний, ризиковий аспект):

- зниження ефективності каналів продажу банківських продуктів;

- спад продуктивності традиційної агентської мережі продажу страхових продуктів і необхідність створення нових каналів;

- зростання витрат на збут в банківській діяльності;

- підвищення ризиковості банківських та страхових операцій;

- довірче управління страховими резервами з боку банків;

3) у сфері продуктової політики:

- нові можливості банків, які виникають в умовах пенсійної реформи і введення другого рівня пенсійного забезпечення – недержавного;

- нові можливості банків розширити недостатньо диверсифікований продуктовий портфель.

Слід відзначити, що у процесі розвитку співпраці банку та страхової компанії можна виділити декілька етапів (рівнів інтеграції):

1. Договірні відносини стосовно обслуговування один одного.

2. Співпраця в рамках розповсюдження своїх продуктів – страхових, за погодженням з банком через його мережу або кредитів клієнтам страхової компанії через її мережу, або ж банк і страхова компанія домовляються про взаємне розповсюдження своїх продуктів (перехресні продажі) [2, c. 23].

3. Альянс – наступний етап кооперації між страховою компанією та банком, результатом чого є створення нової страхової компанії.

4. Злиття та поглинання.

5. Фінансовий конгломерат (супермаркет), що передбачає високий рівень інтеграції бізнес-процесів щодо задоволення потреб своїх клієнтів.

Необхідно підкреслити, схема банківсько-страхової інтеграції [див. Додаток А] не передбачає обов’язково наявності всіх визначених етапів. Крім того, співпраця в напрямку банкострахування може передбачати паралельні угоди між декількома банками та страховими компаніями, при цьому в кожному конкретному варіанті можуть визначатись свої завдання та цілі.

Аналіз наукових робіт із проблеми консолідації страхових компаній і банків дозволив розглянути форми взаємодії цих фінансових структур. Можна виділити такі три форми:

1) угоди про співпрацю комерційних банків і незалежних страхових компаній без створення юридичної особи. У цьому випадку інтереси комерційних банків – це забезпечення фінансової стійкості, безпеки і стабільності. Страхова компанія, у першу чергу, займається страхуванням кредитних ризиків. Інтерес банків – це також внески на депозити страхової компанії в цьому банку. Інтереси страхової компанії – операції страхування з клієнтами банку, постійні надходження страхових премій, мінімізація витрат страхової структури. Така форма взаємодії охоплює достатньо велику кількість банків і страхових фірм.

2) У комерційного банку і страхової компанії одними й тими ж особами, які прагнуть до диверсифікації капіталу з метою отримання доходів у суміжних сферах ринку фінансових послуг. До цієї форми відносимо також операції поглинання і злиття компаній. Питання безпеки й стійкості при такій формі співпраці не стоять на першому місці [3, c. 305].

3) Формування кептивних страхових компаній. У такому разі Правління комерційного банку створює страхову структуру, володіє її контрольним пакетом акцій (паїв, частки). Кептивні страхові компанії здійснюють страхування різних ризиків клієнтів банку з урахуванням специфіки цих ризиків, забезпечуючи тим самим фінансову безпеку й стійкість банку.

Кожна із вищезазначених форм вимагає розробки й реалізації загальних фінансових програм, у яких визначаються напрями взаємодії, нові фінансові продукти, пропоновані споживачам, умови реалізації банківськими установами стандартного набору послуг страхової компанії та ін.

Таким чином, нами було досліджено базові передумови становлення банківсько-страхової інтеграції, а також проаналізовано основні форми та рівні взаємодії банків та страхових компаній.

3. Проблеми та перспективи співпраці банків та страхових компаній

В сучасних умовах фінансового ринку потрібно розуміти, що фінансовий супермаркет - це не додатковий офіс страхової компанії, а складна фінансова структура, що постійно перебуває в русі, реагує на мінливу ситуацію на фінансовому ринку, вимагає оперативного моніторингу та розробки нових продуктів, розрахованих на різні групи споживачів. Розробка та впровадження ефективної системи роботи фінансового супермаркету визначається наявністю асортименту банківських та страхових продуктів, розгалудженої мережі продажів, маркетингової ніші для нових банківсько-страхових продуктів, оцінки доцільності орієнтації на конкретну групу споживачів, а також достатнього обсягу інвестицій в проект фінансового супермаркету. Сьогодні банкіри і страховики розуміють, що партнерські відносини здатні принести більш відчутний результат, ніж «клієнтська модель». Зв'язка банку і страхової компанії готова запропонувати клієнтові цілісний, єдиний продукт, що включає в себе як безпосередньо банківську послугу, так і вбудований в неї механізм страхового захисту.

Таким чином, конкретизуючи дане питання, можемо виділити переваги та вигоди, які отримує банк при застосуванні продуктів bancassurance [5, c. 102]:

- збільшення прибутку у вигляді комісійних винагород від продажу страхових продуктів;

- додаткове залучення до мережі банку платоспроможних клієнтів;

- можливість страхування власних ризиків;

- лояльність клієнта, адже зі збільшенням кількості продуктів, які клієнт купує у банку, зменшується вірогідність його втрати банком.

Зрозуміло, що страхові компанії також отримають ряд привілеїв за рахунок доступу до нових клієнтів, розширення спектру послуг, впровадження нових продуктів, які раніше були неконкурентоспроможні через високу собівартість, економію витрат через збільшення масштабів бізнесу, а також керування резервами страхової компанії банком.

До того ж, зарубіжний досвід свідчить, що успішно досліджуючи клієнтську базу, покращуючи свою репутацію та продукти, європейські банки суттєво збільшили обсяги своїх продажів. На сьогодні до 1/3 прибутків європейські банки одержують від реалізації страхових продуктів [8, c. 104].

Проте варто зауважити, що основною проблемою впровадження bancassurance є правове забезпечення або сукупність нормативно-правових актів органів законодавчої, виконавчої влади та центрального банку країни, які регламентують правила співпраці банків і страхових компаній, щодо банківського страхування. Причому відповідно до чинного законодавства України діяльність банків та страхових компаній регулюється різними законами. Українське законодавство не передбачає можливості злиття страхових компаній та банків.

Ще одним із бар'єрів у взаємодії банків та страховиків є процес акредитації, тобто процес, в результаті якого страхова компанія набуває офіційного підтвердження відповідності якості послуг, що надаються. Банк висуває ряд вимог, яким має відповідати страхова компанія. Лише виконавши їх, страховик отримує право страхувати клієнтів банку при кредитуванні та інших послугах.

Акредитаційний процес має спрямовуватися на підтвердження реальної надійності акредитованих організацій та забезпечення довіри до них з основною метою - захисту прав споживача. Але дуже часто банк орієнтуються лише на розмір комісійних винагород та залучених від страховиків коштів, не враховуючи при цьому потреб клієнтів. Причиною цього є низький рівень розвитку страхового ринку і його невідповідність обсягам банківських операцій.

Останнім часом кількість страхових компаній значно перевищувала кількість банків, а темпи приросту страхових компаній випереджали темпи приросту банківських установ. Так, станом на 01.09.2011 р. було зареєстровано 198 банків, в тому числі з іноземним капіталом 56 (21 з яких зі 100% іноземним капіталом) та 445 страхових компаній, з яких 101 з іноземним капіталом (18 з 100% іноземним капіталом). При цьому обсяги активів страховиків майже в 23 рази менші за обсяги активів банків: активи банків складають 1026073 млн. грн., а страховиків - лише 45249 млн. грн..

Щодо обсягів капіталізації, то страховий ринок також значно відстає від банківського. Так, статутний капітал банківського сектору станом на 01.09.2011 р. становив 89423 млн. грн., частка іноземного капіталу в якому складала 42,6 %, а статутний капітал страхових компаній - 13654 млн. грн. (частка іноземного капіталу в ньому 12%). При цьому середньорічний темп приросту статутного капіталу в банківській сфері на 58% перевищує темп приросту в страховій і складає 68%, та 17% відповідно [13, c. 47].

Процеси розвитку банківсько-страхової взаємодії на українському ринку свідчать про те, що явища глобалізації фінансових інститутів та їх інтеграції починають поширюватися і на економіку України, тому ті компанії, які першими оцінили конкуренті переваги об'єднання банківських та страхових установ, займають провідні місця у фінансовій системі нашої країни.

Активний розвиток інтеграційних процесів на фінансовому ринку України та збільшення присутності іноземного капіталу як у банківському, так і в страховому секторах ринку посилять виконання загальних функцій банків та страхових компаній, що сприятиме інтеграції вітчизняного фінансового ринку у світовий. Підвищення частки іноземного капіталу у фінансовому секторі повинно проходити поступово. При цьому у процесі реалізації стратегії пристосування до європейських стандартів банківської і страхової справи необхідно чітко визначити конкурентні можливості учасників цього сектору.

Не дивлячись на те, що можливість і необхідність розвитку банківського страхування є очевидною, існує принципова різниця у сутності двох продуктів - банківського і страхового: ініціатива купівлі першого іде від споживача, натомість другого – від фінансової установи.

Викладені проблеми та орієнтири розвитку взаємодії банків та страхових компаній відповідають вимогам фінансової політики держави та її соціально-економічного розвитку. Виходячи з розуміння, що бажаний позитивний ефект від взаємин між банками та страховими компаніями залежатиме від їх позиції щодо співпраці на ринку, можна визначити комплекс заходів, спрямованих на розвиток інтеграції банківського і страхового бізнесу:

- популяризація страхових послуг на ринку, розробка максимально гнучких та зручних полісів для різних прошарків населення, доступність страхових послуг для клієнтів з різними видами доходів;

- прозора політика банків щодо страхових, перегляд процедури акредитації для пом'якшення бар'єрів виходу страхової компанії на банківський ринок;

- розробка спільних послуг банків та страхових компаній, використання прийомів сегментації, дискримінації клієнтів, комплектування та пакетування послуг, створення дешевих експрес-послуг, розробка високо-інтегрованих банківсько-страхових послуг;

- індивідуальний підхід страховиків при страхуванні банківських ризиків, урахування специфіки діяльності банку, при комплексному банківському страхуванні орієнтація на затребувані на ринку послуги [12];

- нарощення активів та капіталу страховими компаніями, збільшення обсягів діяльності для становлення страхового ринку як рівноцінного партнера для банківського сектору;

- створення класичних фінансових супермаркетів як ефективного каналу продажу, пропозиція нестандартних фінансових послуг, що відповідають вимогам часу;

- підготовка висококваліфікованих фінансових консультантів, які спроможні надати увесь перелік фінансових послуг, у тому числі консультування клієнтів, розробка комплексних рішень в кожному окремому випадку;