Рынок ценообразования

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Й МОЖЛИВОСТІ ЙОГО

ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ

Визначено особливості регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності в

трансформаційній економіці. Проаналізовано стан регулювання інвестиційної та

інноваційної діяльності в країнах Центральної та Східної Європи. Запропоновано

заходи, які можна взяти до уваги під час реалізації державної інвестиційної та

інноваційної політики в Україні.

Ключові слова: державна інвестиційна політика, державна інноваційна політика,

регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, стимулювання інвеастиційної та

інноваційної діяльності.

The features of adjusting of investment and innovative activity are certain in a

transformation economy. Consisting of adjusting of investment and innovative activity is

analysed for countries of Central and East Europe. Measures which can be to take into account

during realization of public investment and innovative policy in Ukraine are offered.

Keywords: state investment politics, state innovative politics, regulation of investment and

innovative activity, stimulation of investment and innovative activity.

Постановка проблеми

Провідне значення у створенні умов для ефективної організації інвестиційної діяльності та

формування високопривабливого інвестиційного клімату традиційно належить державі (саме

держава в межах реалізації державної інвестиційної політики здійснює провідний вплив на

формування показників загальної інвестиційної моделі). У межах реалізації такої політики, якщо

вона реалістична, відбуватиметься формування реальних пріоритетів розвитку національного

господарства, які визначатимуть місце держави у міжнародному поділі праці у майбутньому. При

тому необхідно мати на увазі, що інвестиційна політика має бути гармонізована з іншими видами

економічної політики, насамперед інноваційною, в іншому разі вона буде відірваною від

пріоритетів розвитку економіки та не досягне мети забезпечення конкурентоспроможності

національного виробництва в глобальній системі координат.

Отже, головною проблемою сьогодні є вироблення сценаріїв сталого розвитку економіки на

основі широкого використання інвестицій та інновацій, яке неможливе без врахування

міжнародного досвіду. Крім ефективного та органічного використання напрацювань економічної

політики різних держав (насамперед постсоціалістичних, які становлять для нас найбільший

інтерес) вирішення вказаного завдання дозволить виконувати роботу із створення привабливих

умов провадження інвестиційної та інноваційної діяльності, враховуючи вимоги (рекомендації)

наднаціональних структур, до яких Україна вже приєдналася або має намір приєднатися (СНД,

ВТО, ЄС та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз досліджень і публікацій показує, що зазвичай вчені більше уваги приділяють

вивченню тенденцій макроекономічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, а також

аналізу динаміки та структури інвестицій та інновацій [1–4]. Науковці намагаються висвітлити

524

кращий міжнародний досвід [5, 6], але не виконують грунтовний аналіз взаємозалежності

економічного зростання та інвестицій. В окремих роботах висвітлені питання державного

стимулювання інноваційних інвестицій в державах з різним ступенем розвитку [7, 8], але не дано

грунтовної оцінки можливостям застосування кращого світового досвіду в Україні.

Проте майже зовсім не наводиться результатів визначення та оцінки чинників, які призвели

до тих чи інших наслідків. Тому, на нашу думку, мають бути чітко й системно проаналізовані

чинники, які забезпечили швидкий перехід економік країн Центральної та Східної Європи на

інвестиційно-інноваційну модель розвитку.

Відповідні висновки та рекомендації мають бути взяті до уваги під час формування (вироб-

лення) чи коригування (удосконалення) державної інвестиційної та інноваційної політики в Україні.

Постановка цілей

Метою статті є викладення результатів дослідження з питань визначення особливостей

регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності у трансформаційній економіці та на цій

основі формулювання рекомендацій щодо удосконалення державної інвестиційно-інноваційної

політики.

Зокрема, мають бути вирішені такі завдання:

1. Вивчити і узагальнити кращий світовий досвід регулювання інвестиційної та інноваційної

діяльності, насамперед в країнах Центральної та Східної Європи.

2. Визначити особливості перебудови економічних систем у країнах Центральної та Східної

Європи та вплив цих процесів на інвестиційно-інноваційний розвиток.

3. Сформулювати висновки та рекомендації щодо напрямів використання іноземного досвіду

регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні.

Виклад основного матеріалу

Світовий досвід показав, що зовнішні інвестиції формують лише незначну частину сукупних

капітальних вкладень у національну економіку. Вони діють лише після активізації національного

капіталу, виконуючи допоміжну роль акселератора внутрішніх перетворень. Аналіз ситуації в

Угорщині, Польщі та Чехії свідчить, що надходження інвестицій у ці країни є наслідком

поліпшення соціально-економічної ситуації [4].

Крім того, існує чіткий взаємозв'язок між економічним зростанням країни та темпами

надходження прямих іноземних інвестицій. В економічній літературі вказується на те, що не варто

розраховувати на істотний приплив іноземних інвестицій в умовах кризових явищ в економіці [5].

У пострадянських країнах основні рушійні сили інвестиційно-інноваційного процесу

розвинуті поки недостатньо. Ринкові відносини ще не одержали належного оформлення. Про-

довжує зберігатися важкий баласт величезної технологічно відсталої і тому неконкуренто-

спроможної промисловості.

За рівнем інвестиційного наповнення і схильності до інноваційного розвитку країни з

перехідними та трансформаційними економіками не вписуються в коло технологічно розвинутих

країн і, перебуваючи переважно на периферії глобальної економіки, ще тільки “шукають” свою

нішу в міжнародному поділі праці. Зламавши стару централізовано-адміністративну систему, вони з

різним ступенем успішності освоюють ринкові принципи ведення господарства, вибудовують свої

відносини з інтеграційними чи об'єднаннями вливаються в них, використовуючи можливості

міжнародної виробничо-технічної кооперації для подолання технологічної відсталості.

Краще це виходить у країн Центральної і Східної Європи (далі – ЦСЄ), які обрали план

розвитку, що доганяє, через використання каналів євроінтеграційного процесу. Гірше – у країн

СНД, що відрізняються нестабільністю політичної й економічної ситуацій за відсутності

міжнародного економічного і політичного авторитету, в умовах вимотуючих політичних та

міжнаціональних конфліктів й дії інших негативних факторів, що стримують їх стійкий

економічний ріст.

Реалізований країнами ЦСЄ курс на вступ у Євросоюз дозволив їм серйозно просунутися в

напрямку євроінтеграційної інвестиційної взаємодії, досягти непоганих результатів у формуванні

525

нового технологічного середовища, адаптованої до західноєвропейських систем менеджменту,

інжинірингу, забезпечення якості і сертифікації продукції, телекомунікацій. Завдяки цьому доволі

швидко відбувається переорієнтація товарної структури промисловості у бік її сумісності з

вимогами ЄС, що очевидно на прикладі росту ｫтехнологічностіｻ експортованої продукції і

скорочення частки сировинних товарів у структурі експорту провідних країн ЦСЄ.

Одначе незалежно від обраної концепції європейської взаємодії сама інтеграція автоматично

не веде до прискорення економічного росту [6]. У цьому зв'язку в органах ЄС постійно

підкреслюють, що основою зусиль національної влади в цій організації повинне стати не уміння

через використання схем такої взаємодії ｫуторговуватиｻ для себе максимальні обсяги фінансової

допомоги, а здатність стати ефективним партнером інших учасників об'єднання завдяки реалізації

ефективної економічної і, зокрема, структурно-інвестиційної політики. Становлення індустріальної

економіки як бази для реалізації стратегії розвитку, що доганяє, припускає насамперед зміни

параметрів її промислового розвитку. Саме промисловість відіграє роль тієї матеріальної підстави,

що забезпечує і соціальну стійкість суспільства, і його активне включення в євроінтеграційний

процес, і перехід до нової якості економічного росту.

Однак згодом деяким найбільшим підприємствам стає тісно на національному ринку. Для

підтримки прибутковості й ефективного зростання виробництва в цих підприємствах неминуче

виникає потреба в збільшенні кількості клієнтів і розширенні ｫжиттєвого просторуｻ. Але для цього

потрібні інвестиції, яких в трансформаційних економіках завжди не вистачає. Проте, з іншого боку,

ｫвибудовування імперіїｻ є для вказаних підприємств не просто бізнес-стратегією, а умовою

виживання. Основою росту стає розширення комерційної й інвестиційної діяльності на весь регіон

Центрально-Східної Європи. Стаючи сильними, такі підприємства одержують шанс зберегти свою

незалежність від транснаціональних гігантів. Тому вони змушені шукати інвестиційні ресурси як

всередині країни, так і поза її межами. Тож не дивно, що країни ЦСЄ беруть активну участь у

залученні іноземних інвестицій.

З великих іноземних інвестиційних компаній, що діють на ринку цих країн, найзначніші

капіталовкладення в промисловість здійснили такі відомі транснаціональні корпорації, як ｫOpelｻ,

ｫVolkswagcnｻ, ｫAudiｻ, ｫToyotaｻ, ｫDaewooｻ, ｫGeneral Motorsｻ, ｫNokiaｻ, ｫPhilipsｻ, ｫBoshｻ, IBM,

ｫHewlett Packardｻ, ｫGeneral Electricｻ, ｫElectronicsｻ, ｫFordｻ, ｫSuzukiｻ, ｫSonyｻ, ｫSanyoｻ, ｫElectroluxｻ

тощо. Головними інвесторами виступають європейські ТНК.

До того ж у країнах ЦСЄ час майже цілком розпалася індустріальна науково-дослідна

діяльність на фірмовому рівні. Прикладні дослідження, що при соціалізмі проводилися

господарськими об'єднаннями, в умовах нових реальностей були повністю чи в значній частині

закриті [7]. Загалом за час постсоціалістичної трансформації країни ЦСЄ “розгубили” 3/4 наукових

кадрів, що працювали на рівні корпоративних структур. На думку відомих західних експертів,

ｫподальше ослаблення національних інноваційних систем з неминучістю підірве перспективи для

індустріальної модернізації країн ЦСЄ, здійснюваної будь-якими іншими способами, відмінними

від тих, котрі нав'язуються прямими закордонними інвестиціямиｻ.

Єдиним варіантом вирішення перерахованих проблем і протиріч, що виникають у зв'язку з

вступом країн ЦСЄ в Європейський Союз, може стати ефективна національна інвестиційна

політика, що дозволяє цим країнам запобігти повній економічній і технологічній залежності від

найрозвинутіших країн за рахунок зміцнення і підтримки національних промислових структур, а

також стимулювання переходу економіки на інноваційний шлях розвитку за рахунок ефек-

тивнішого продукування та використання “інтелектуальних інвестицій”.

Перехід країн ЦСЄ на траєкторію інвестиційно-інноваційного розвитку зажадає від них

серйозної перебудови галузевої структури промисловості як по виробництву, так і по зайнятості з

погляду її відповідності прогресивним постіндустріальним зрушенням в економіці провідних країн

ЄС. А це неможливо без формування цілісного інвестиційного ринку на базі власної інвестиційної

політики.

Звичайно, загалом інвестиційно-інноваційний потенціал країн ЦСЄ поки ще серйозно уступає

рівню західних держав, але по деяких пріоритетних напрямках їхні показники доволі близькі.

526

Наприклад, продуктивність праці провідних країн цього регіону практично досягла рівня найменш

розвинутих держав ЄС. Конкурентні переваги цих країн за рахунок науко- і капіталомісткої

продукції значно зросли, а в торгівлі трудомісткою продукцією набагато зменшилися.

У той же час у 2000–2006 рр. у багатьох країнах ЦСЄ були прийняті основні документи в

царині інвестиційної й інноваційної політики, метою яких було закріплення курсу на розвиток

сучасних виробництв. Вони містять основні напрямки інвестиційних та інноваційних стратегій і

програми розвитку національних лідерів на базі великих підприємств, холдингів, високотехноло-

гічних виробництв, що мають пріоритетне значення для формування національної моделі

промислового росту та враховують певні обмеження наявного інвестиційного потенціалу.

І все-таки інвестиційні можливості використовуються ще недостатньо. Не забезпечено

зближення фінансового та інвестиційного ринків, що є неодмінною умовою розгортання широкого

масиву проривних інвестиційних проектів. Так, венчурний бізнес у країнах ЦСЄ перебуває поки в

стадії становлення і не має істотного значення у фінансуванні високоризикових проектів, зокрема

інноваційних. Обсяг венчурного капіталу в цьому регіоні залишається незначним. Згідно з даними

Європейської венчурной асоціації, у країнах ЄС обсяг ризикового капіталу в 2004 р., у середньому

становив 0,28% ВВП, у той час як у Польщі – 0,06%, а в Чехії – 0,05% ВВП. Виняток становить

лише Угорщина: обсяг венчурного капіталу тут досяг оцінки 0,23% ВВП. Передбачається, що в

найближчі роки обсяг венчурного інвестування збільшиться й у Польщі, і в Чехії. Велика частина

венчурних інвестицій поглинається нині телекомунікаційним сектором, сектором послуг і засобами

інформації. Дані про питому вагу джерел капіталу для венчурної індустрії в деяких країнах ЄС та

ЦСЄ (% від загальних інвестицій) наведено у табл. 5.

Проте, говорячи про загальні проблеми розвитку венчурного фінансування в країнах ЦСЄ,

необхідно зазначити, що воно сьогодні в основному ґрунтується на закордонних інвестиціях (до

90% у Польщі) і відчуває явний дефіцит власних фінансових засобів. Якщо в розвитих країнах