Аналізація фінансів підприємств

    Міністерство  фінансів України

    Львівська державна фінансова  академія

    Кафедра міжнародної економіки  і теорії фінансів 
 
 
 

    Індивідуальне науково-дослідне завдання

    З дисципліни «Фінанси підприємств»

    На  тему:

    «Організація  фінансів підприємств» 
 
 
 
 

    Виконав:

    ст. 303-ф групи

    Глеба В.В.

    Перевірив:

    ст. викл. Попович Д.В. 
 
 
 
 

Львів 2011

    Зміст

    Вступ…………………………………………………………………………..3

1. Основи організації фінансів підприємств………………………………....4
2. Принципи організації фінансів підприємств…………………………….11
3. Особливості організації фінансів підприємств різних форм власності..15

    Висновки………………………………………………………………….....19

    Спосок  використаних джерел...……………………………………………20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Необхідною  умовою прибуткової діяльності будь-якого  підприємства є правильна і раціональна  організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку кожне підприємство зобов’язане формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування.

    Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи у конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 Основи організації фінансів підприємств

    Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення  ролі фінансів підприємств у системі  господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

    Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

    Комерційний розрахунок справляє значний вплив  на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини  підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

    Суб'єкт  господарювання має справжню фінансову  незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

    У складі фінансових відносин виділяють  такі групи грошових відносин підприємств:

    o  з контрагентами — із приводу формування первинних доходів, утворення і використання цільових фондів внутрішньогосподарського призначення (статутного капіталу, фонду розвитку виробництва, заохочувальних фондів та ін.);

    o  з підприємствами - із приводу розподілу фінансових ресурсів; при цьому рух фінансових ресурсів здійснюється в нефондовій формі (сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов'язань, внесення різних пайових внесків, участь у розподілі прибутку від спільної діяльності, придбання цінних паперів інших підприємств і держави, одержання по них дивідендів і ін.);

    o  із споживачами продукції, вступаючи в контакти з якими, підприємства самостійно вибирають форму і вид договорів, визначають умови виконання зобов'язань і порядок установлення санкцій, формують ціни на свою продукцію і послуги й оцінюють обґрунтованість цін постачальників. Перераховані фактори істотно впливають на кінцеві фінансові результати;

    o  зі страховими організаціями - з приводу різних видів обов'язкового і добровільного страхування;

    o  з банківською системою - з приводу розрахунково-касового обслуговування у зв'язку з одержанням і погашенням позичок, сплатою відсотків, і так само наданням банкам у тимчасове користування вільних коштів за визначену плату;

    o  з державою - з приводу утворення і використання бюджетних і позабюджетних фондів. Ця група грошових відносин реалізується через внесення в бюджет і позабюджетні фонди різних податків, зборів, внесків та ін. З іншого боку, здійснюється бюджетне фінансування невиробничої сфери, цільових програм та ін.;

• з вищестоящими управлінськими структурами - "вертикальні" й "горизонтальні" взаємозв'язки з приводу внутрішньогалузевих перерозподілів фінансових ресурсів.

    Ці  групи грошових відносин і складають  у цілому зміст фінансів підприємств, що являють собою грошові відносини, зв'язані з формуванням і розподілом грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання та їх використанням на виконання зобов'язань перед фінансовою і банківською системами, на фінансування поточних витрат і витрат по розширеному відтворенню, соціальному забезпеченню і матеріальному стимулюванню працюючих.

    Фінансовий  механізм — це п’ять взаємозалежних елементів, що сприяють організації, плануванню і стимулюванню використання фінансових ресурсів:фінансові методи, фінансові важелі, правове, нормативне й інформаційне забезпечення.

    Фінансові методи — способи впливу фінансових відносин на господарський процес, що діють у двох напрямках: по лінії керування рухом фінансових ресурсів і по лінії ринкових відносин, зв'язаних з порівнянням витрат і результатів, матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання коштів. Вплив на ринкові відносини обумовлений тим, що функції фінансів у сфері виробництва і обігу тісно зв'язані з комерційним розрахунком - це порівняння у грошовій (вартісній) формі витрат і результатів фінансово-господарської діяльності.

    Мета  застосування комерційного розрахунку в найбільш загальному вигляді — одержання максимального прибутку при мінімальних витратах, хоч в різні періоди діяльності підприємства цілі можуть змінюватися.

    Фінансові важелі — це прийоми дії фінансових методів.

    Правове забезпечення функціонування фінансового механізму містить у собі законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документи.

    Нормативне  забезпечення функціонування фінансового механізму - це інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення й ін.

    Інформаційне  забезпечення функціонування фінансового механізму — це різна економічна, комерційна, фінансова та інша інформація. До фінансової інформації відносяться зведення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів і конкурентів, ціни, курси, дивіденди, відсотки на товарному, фондовому, валютному ринках, зведення про стан справ на біржовому і позабіржовому ринках, фінансову і комерційну діяльність суб'єктів, що хазяюють, і ін. Володіння інформацією допомагає визначати ситуацію на ринках. Різна інформація (наприклад, зведення про постачальників, покупців і ін.) може бути одним з видів інтелектуальної власності (ноу-хау) і вноситися як внесок у статутний капітал підприємства.

    Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну  економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання  своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

    Джерелом  формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами. У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

    Перехідний  до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут  репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

    Ринкова економіка зовсім не виключає присутності  поряд з іншими і державної  власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

    На  організацію фінансів впливають  організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.