Антимонопольна політика

     Щодо  Великобританії, то її конкурентне  законодавство складається з  чотирьох законів, так званих “Актів парламенту”. Це:

     “Акт  про добросовісне підприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.

     “Акт  щодо обмежувальних підприємницьких  практик” 1976 р. Поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.

     “Акт  про перепродажні ціни” 1976 р. Спрямований  проти спроб нав'язування мінімальних  цін, за якими товари можуть перепродаватися.

     “Акт  про конкуренцію” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики. Конкурентна політика Великобританії також керується конкурентними правилами Європейського Союзу, що містяться у ст. 85 і 86 “Римського договору”, згідно з яким у 1957 р. було створено “Спільний ринок”. Але слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, коли наслідки відповідних угод чи практики впливають на міждержавну торгівлю в рамках ЄС.

     У Британському законодавстві монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25% поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія не обов'язково щось негативне. Воно виходить з того , що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.

     Слід  відзначити і таку британську специфіку:

• згаданий механізм не поширюється на надання послуг;
• відсутні заборони щодо максимальної ціни, за якою дилер може продавати товари;
• дозволяється рекомендувати перепродажні ціни.

   Тимчасове положення про розгортання та захист конкуренції було прийняте у  Китаї (1980 рік).

     До  початку економічних реформ кінця 70-х – початку 80-х років у  Китаї існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків. У процесі реформ проведена децентралізація зовнішньоекономічних зв’язків. Провінційним та іншим місцевим органам надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку правом безпосереднього ведення зовнішньоторговельної діяльності були наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи сприяли розвитку конкуренції в Китаї.  

Розділ III. Характеристика антимонопольної політики в Україні.

1. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні, антимонопольне законодавство.

     Щоб розкрити це питання потрібно розглянути такі дві складові, як формування Антимонопольного законодавства, та контроль антимонопольного комітету за його дотриманням.

     Система антимонопольного законодавства України  включає Закони України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» у редакції постанови КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших.

     Отже, Закон України «Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницької  діяльності», стосується, в першу  чергу, не боротьби з монополізмом та недобросовісною конкуренцією (їм відведено лише 7 статей), а створення Антимонопольного комітету України (АМКУ). Йому відведено статей з 8-ї по 25-ту. Щодо доцільності існування такого органу, то економічна концентрація не може відбуватись без відповідної юридичної інфраструктури. Аналогічні АМКУ органи є і в інших державах. У США ― Федеральна торговельна комісія та Антитрестовський підрозділ Міністерства юстиції. У Великобританії функції аналогічні АМКУ, виконує Відомство з добросовісної торгівлі, Комісія контролю за злиттям, Міністерство торгівлі і промисловості.

     Законом України «Про внесення змін і доповнень  до деяких законодавчих актів України  щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. підкоректовано п. 3 ст. 2 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Як і раніше межа між патентною монополією на винаходи, корисні моделі, промислові зразки й антимонопольним законодавством залишається розмитою. Нині названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків передбачених цим законом». Але закон не містить випадків, які б висвітлювали співвідношення патентної монополії й економічної конкуренції.

     У законі є третій розділ, який складається лише з однієї статті. І розділ, і стаття мають одну і ту ж назву ― «Недобросовісна конкуренція». Вона (ст. 7) нині має таку редакцію: «Недобросовісною конкуренцією визначається:

• неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форм, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
• умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;
• отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації чи майну підприємця».

     Верховна  Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон  детально регламентує процедуру  отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

     Порівняно з попереднім Законом ― “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих ― від держави.

     Якщо  антиконкурентні узгоджені дії  буде доведено застосовуватимуться  дещо нові види покарання. Якщо це підприємство ― йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення АМК ― з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то АМК як виняток може видати дозвіл на діяльність.

     Але все ж, за словами спеціалістів, для  нашої країни питання антимонопольної  політики є надто новим та незвичним. Разом з тим, специфіка економіки  України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську  систему СРСР вона відзначалась одним із найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції.

     Про масштаби монополізму в Україні  поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності  АМК протягом останніх років у  сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто близько 15 млн. грн.

     АМКУ  в межах наданої йому компетенції  має право:

     визначати межі товарного ринку, а також  монопольне становище підприємств  на ньому;

     давати  підприємствам обов'язкові для виконання  розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;

     давати  центральним та місцевим органам  виконавчої влади, виконавчим органам  місцевого та регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб'єктами;

     вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

       накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством; розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов'язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

       Основні інституціональні передумови  розвитку економічної  конкуренції  були створені в нашій країні  в першій половині 1990-х років. З них найважливіше значення мають лібералізація цін, скасування державної монополії зовнішньої торгівлі, приватизація. Лібералізація цін, надавши суб'єктам господарювання право самостійно встановлювати таку найважливішу умову обігу товарів на ринку, якою є ціна, створила можливість для цінової конкуренції. Утім, спочатку проявилися негативні наслідки цього заходу: лібералізація цін призвела до істотного, значною мірою необґрунтованого, їх підвищення. При цьому в багатьох монополізованих галузях ціни росли швидше, а падіння виробництва було більшим ніж в інших. Так, по промисловості в цілому ціни виробників виросли в 1992 році у 42,3 раза, а виробництво скоротилося на 6,4 відсотка. У той же час у хімічній промисловості ціни виросли в 72,4 раза, а виробництво упало на 15,2 %, у чорній металургії ціни виросли в 54,6 раза, а виробництво скоротилося на 9,7 відсотка.

     Падіння виробництва спочатку супроводжувалося ростом рентабельності в більшості галузей. Якщо в 1990 році рентабельність продукції в середньому по промисловості складала 16,8 %, то в 1992 році — 30,3 %, а в 1993 році — 35,6 відсотка. Така економічна стратегія монополістів сприяла  поглибленню кризи. У зв'язку з цим особливого значення набувала антимонопольна політика. Найважливішим її напрямом у 90-х роках стала демонополізація економіки, тобто комплекс  заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження   рівня монополізації ринків. Аналіз проблем антимонопольної політики в той період має важливе значення для розуміння закономірностей української економіки, вироблення практичних рекомендацій з удосконалення  державної політики. Процес демонополізації нашої економіки досліджував ряд учених. Однак значення антимонопольної політики в загальній стратегії реформування економіки з'ясовано недостатньо.