Дефіцит Держбюджету

1.2. Методи, принципи, джерела формування держбюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує  держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету  може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три джерела формування доходів держави:

від підприємницької  діяльності;

від державного майна, угод і послуг;

податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

  Отримання доходів  у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи на разовій — доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів  бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у  процесі історичного розвитку одночасно  з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи  формування дохідної бази бюджету з  позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.

3. Причини дефіциту держбюджету та їхня характеристика

Кожен уряд у своїй  діяльності прагне до того, щоб дохідна  частина бюджету дорівнювала  видаткової. Відповідність їх називається «балансом доходу». 
У реальній дійсності видаткова частина, як правило, перевищує дохідну. Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні: спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізації прийнятих соціальних програм, збільшені витрати на оборону, зростання «тіньового» сектора економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, масовий випуск «порожніх» грошей. Особливе значення з них мають спад виробництва і зростання «тіньового» сектора економіки. Наявність цих причин призводить до зменшення податкової бази. 

У першому випадку  відбувається скорочення виробництва, зменшується отримується прибуток, отже, зменшуються надходження до бюджету. В результаті план надходження до бюджету не виконується. 

У другому випадку підприємства взагалі перестають платити податки. Адже «тіньова» економіка відрізняється від звичайної («легальної») лише тим, що фірми і підприємства, що діють в ній, ніде не реєструються і, отже, ніяких податків не платять. Державні органи їх не бачать, вони знаходяться в «тіні».

Сам по собі дефіцит бюджету  не може бути чимось надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Навіть найбільш економічно розвинені країни в критичні періоди, як правило, мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. Все залежить від причин його виникнення і напрямів витрат державних коштів. Якщо фінансові кошти, що становлять перевищення витрат над доходами, спрямовуються на розвиток економіки, використовуються для розвитку пріоритетних галузей, тобто використовуються ефективно, то в майбутньому зростання виробництва і прибутку в них з лишком відшкодують вироблені витрати і суспільство в цілому від такого дефіциту тільки виграє. Якщо ж уряд не має чіткої програми економічного розвитку, а перевищення витрат над доходами допускає з метою латання "фінансових дір», субсидування нерентабельного виробництва, то бюджетний дефіцит неминуче призведе до зростання негативних моментів у розвитку економіки, головним з яких є посилення інфляційних процесів.

Бюджетний дефіцит, безсумнівно, належить до так званих негативних економічних категорій, типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, які, однак, є невід'ємними елементами економічної системи. Більш того, без них економічна система втрачає здатність до саморуху і поступального розвитку. Бюджетний дефіцит не можна однозначно відносити до розряду надзвичайних, катастрофічних подій, ще й тому, що різним може бути якість, природа дефіциту. Він може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних вкладень в розвиток економіки, тоді дефіцит не є відображенням кризового перебігу суспільних процесів, а швидше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення.

Слід зазначити, що бездефіцитність  бюджету ще не означає «здоров'я» економіки. Треба чітко уявляти собі, які процеси протікають всередині самої фінансової системи, які зміни відтворювального циклу відображає дефіцит бюджету.

Можна виділити наступні особливості формування бюджету в Україні:

Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.

Виділення з центрального бюджету субвенцій і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність  законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються  витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.

Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в  менших обсягах. Це стало однією з  головних причин незбалансованості бюджету.

Реформування бюджетної  системи, що взаємопов’язане з реформуванням  політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість  Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

4. Вплив дефіциту на економіку.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні  наслідки. Найбільш негативний вплив  справляє монетизації дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який  через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ=p(М/Р), де

ІТ – інфляційний  податок,

p – темп приросту інфляції за рік (%),

М/Р – рівень запасів  грошових коштів економічних агентів  у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної  заборгованості на внутрішній попит  і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну  рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення“. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ми розглянемо лише ефект “витіснення”.

Ефект “витіснення” виникає  через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку  фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних  цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулююча фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення”.