Дефіцит Держбюджету

Первинні розміри зовнішнього  боргу незначні;

Першочерговим завданням  макроекономічної політики є зниження ймовірної інфляції [7].

У внутрішньому борговому  фінансуванні, якщо уряд випускає з метою фінансування облігації державних позик, то попит на кредитні ресурси зростає, що, за стабільної грошової маси, призводить до збільшення середніх ринкових ставок відсотка. Якщо внутрішні процентні ставки змінюються вільно, то їх зростання може бути досить великим для того, щоб відвернути банківські кредити з приватного сектора.

У результаті приватні внутрішні  інвестиції, чистий експорт і частково споживчі витрати - знижуються, викликаючи "ефект витіснення", який значно послаблює стимулюючий потенціал фіскальної політики.

Якщо внутрішній ринок  капіталів слабко розвинений, процентні  ставки щодо фіксовані і можливості розміщення облігацій серед населення  обмежені, що типово для багатьох перехідних економік, то зростаючий приватний сектор всередині країни зазвичай пред'являє підвищений попит на іноземні активи, що неминуче порушує рівновагу платіжного балансу по капітальному рахунку. Більш того, якщо уряд має намір фінансувати значну частину свого бюджетного дефіциту через продаж облігацій, то воно не може одночасно проводити жорстку фінансову політику, утримуючи ставку відсотка нижче очікуваного рівня інфляції. Облігації будуть користуватися попитом тільки при досить привабливому рівні прибутковості. Якщо ж цей показник буде низьким (або від'ємним), то можливості внутрішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту сильно зменшуватися навіть незалежно від ступеня розвитку внутрішнього ринку капіталу.

В цьому випадку економічні агенти будуть прагнути придбати товари або вкласти свої фінансові кошти  за кордоном, обмежуючи тим самим  можливості уряду фінансувати бюджетний  дефіцит із внутрішніх небанківських  джерел і погіршуючи стан платіжного балансу.

Ця диспропорція може посилитися на тлі очікувань девальвації національної валюти (особливо в обстановці недовіри до політики уряду і ЦБ), що сприяє порушенню рівноваги рахунку поточних операцій і створює загрозу кризи платіжного балансу. З цієї точки зору внутрішнє боргове фінансування дефіциту держбюджету робить більш сильний негативний вплив на платіжний баланс при відносній стабільності внутрішніх ставок відсотка, ніж при їх підвищенні, хоча в останньому випадку "ефект витіснення" виявляється більш значним.

У разі оптимістичних  очікувань росту прибутків у  приватного бізнесу цей "ефект  витіснення" може бути частково або  повністю ліквідовано збільшенням  інвестиційного попиту. Таким чином, в обстановці довіри до політики уряду і ЦБ один і той же механізм - внутрішнє боргове фінансування дефіциту державного бюджету - може одночасно як викликати ефект витіснення, так і частково елімінувати його. Чим менш еластична внутрішня пропозиція у перехідній економіці, то більша, за інших рівних умов, може виявитися "ефект витіснення".

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається  як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак цей спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише відкладає це зростання.

Якщо облігації державної  позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційна напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні в ЦБ. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазі-фіскальні операції, що сприяють росту інфляційного тиску. У разі обов'язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо) під низькі (і навіть негативні) процентні ставки, внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, у механізм додаткового оподаткування. Більш того, при високому рівні процентних ставок і значних розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу у ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання. Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить до самозростання і бюджетного дефіциту, і державної заборгованості. Це серйозно обмежує можливості зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері та стабілізації рівня інфляції. В цілому в перехідних економіках внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту пов'язано з відносно помірними витратами тільки в тих випадках, коли:

Складно контролювати надання кредитів приватному сектору;

Внутрішня пропозиція щодо еластично;

Зовнішнє боргове фінансування відносно дорого або обмежено через  значне тягаря зовнішньої заборгованості, тоді як існуюча внутрішня заборгованість незначна;

Супроводжуюча перехідний період інфляція досягла високих темпів або представляється абсолютно неминучою [6]

Головним джерелом покриття державних витрат є податки. Переважну частину податкових надходжень дають три джерела: по-перше, індивідуальний прибутковий податок, від якого надходить приблизно третину всієї суми (крім Франції, де його частка досить низька - 13,4%), по-друге, податок на заробітну плату, частка якого коливалася в кінці 80-х років від 19% в Англії до 46% у Франції, по-третє, податки на споживання. Якщо в США і Японії ці податки давали по 18% надходжень, то в європейських країнах їх фіскальна роль була набагато вище. Питома вага податків на споживання, головним чином завдяки існуванню тут податку на додану вартість, коливався в межах 30%. Загальним для всіх перерахованих країн - є низька частка надходжень від податку на прибуток корпорацій. Якщо виключити Японію (21,1%), то ця частка становила лише 7% в США, 4% у Франції, 5% у ФРН і близько 11% в Англії.

Це говорить про те, що податкові системи побудовані таким чином, щоб максимально знизити оподаткування підприємницького сектора, з тим, щоб підприємства мали сприятливі можливості для інвестування одержуваних прибутків.

З 1992 року український  бюджет в основному перейшов на ті види податків, які характерні для  країн з ринковою економікою, це прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, майновий податок, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. Відразу ж велику роль став грати податок на додану вартість, хоча його прес поступово знижували. Що стосується надходжень по іншим видам податків, то їх структура майже не змінилася.

Значну частину бюджетних  надходжень дають прямі податки  на прибуток підприємств, хоча їхня частка дещо знизилася - з 29 до 26%. Якщо врахувати, що податки на підприємства забирають до 80% прибутку, то стає ясно, що їх головна роль - фіскальна, ніякого простору для інвестиційної діяльності такі податки не залишають. Мізерно малу частку дають податки з населення - 8%. 

 Проблема збільшення рівня податкових надходжень до державного бюджету виходить за рамки власне фінансування бюджетного дефіциту, оскільки дозволяється в довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази оподаткування. У короткостроковому періоді зниження податкових ставок супроводжується, по-перше, зниженням ступеня вбудованої стабільності економіки, по-друге, зростанням "ефекту витіснення" недержавного сектора, який може бути відносно елімінувати за рахунок зростання зовнішньої заборгованості, по-третє, можливим збільшенням бюджетного дефіциту і інфляції попиту через одночасного зниження ставок оподаткування та обсягу податкових надходжень до бюджету.

Збільшення податкових надходжень є для уряду одним  із способів отримання необхідних доходів  для виплати відсотків з обслуговування боргу та погашення його основної суми. Для того щоб дотримуватися графіка обслуговування боргу, уряд повинен зібрати у вигляді податків суму не меншу, ніж обсяг виплат з обслуговування. Це означає, що коефіцієнт обслуговування боргу щодо ВВП є, за інших рівних умов, нижньою межею ставки прибуткового податку.

Так як, крім обслуговування боргу, уряд в перехідних економіках фінансує і значні соціальні трансферти, і витрати на структурні перетворення, то рівень оподаткування може виявитися  досить високим і блокувати стимули до праці, до інновацій та до інвестування. Тому активне боргове фінансування бюджетного дефіциту обмежує для уряду свободу маневрування стимулюючої податкової політики [9].

 

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Факторний аналіз прибутку (табл. 4 додаток 6)

Головною метою факторного аналізу є визначання факторів та причин невиконання завдань щодо прибутку. У факторному аналізі прибутку розглядаються джерела її утворення та виявляються резерви подальшого збільшення прибутку.

У такому випадку вплив  факторних показників на прибуток  можна представити у вигляді  адаптивної моделі:

ЧП=В-С-А-З-О+Ід-Ір-ПНП

Як відомо, розмір виторгу  залежить від наступних факторів – ціна продукції, доля кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації, та кількість реалізованої продукції.

, де

УД – показник структури  реалізованої продукції,

N – обсяг реалізованої продукції,

Ц - ціна одиниці продукції.

Факторну модель собівартості реалізованої продукції можна представити в наступному вигляді:

, де

УД – показник структури  реалізованої продукції,

N – обсяг реалізованої продукції,

Вт - витрати на виробництво  одиниці продукції.

При проведені факторного аналізу прибутку будемо виходити з  припущення, що обсяг та структура реалізованої продукції не змінилися, а також не змінилися витрати на виробництво продукції. Будемо вважати що на обсяг чистого прибутку вказує вплив індекс цін, обсяг виробленої та реалізованої продукції.

Таким чином загальна зміна виторгу від реалізації знаходиться по формулі:

.

Така зміна є результатом  впливу двох факторів - ціни та обсягу реалізації. Розрахунок впливу цих факторів можна здійснити наступним шляхом:

За зміни ціни

За зміни об’єму реалізації

Аналогічно розраховується вплив факторів на зміну собівартості продукції.

За зміни ціни

За зміни об’єму реалізації

Таким чином, зміна цін  вплинула на зміну прибутку в складі виторгу, та в складі собівартості, але цей вплив різного напрямку. Підвищення цін в складі собівартості зменшує прибуток, а підвищення цін в складі виторгу від реалізації підвищує прибуток.

Таким чином, сумарний вплив  зміни цін на прибуток буде розраховуватися  за формулою:

Узагальнимо вплив усіх факторів на розмір чистого прибутку.

Таблиця 2.9

Вплив факторів на чистий прибуток звітного періоду

Показник	Сума, тис. грн..	Доля, %
Зміна цін	88	1,04
Обсяг реалізованої продукції	1771,5	21,07
Обсяг виробленої продукції	1345,5	16,03
Адміністративні витрати, витрати на збут	320,1	3,8
Інші доходи	2464,7	29,32
Інші расходи	2415,9	28,74
Податок на прибуток	0	0
Усього	78,9	100

За результатами факторного аналізу прибутку, можна відмітити, що найбільший позитивний вплив на розмір прибутку вказало підвищення обсягу реалізованої продукції та інших доходів, а найбільший від’ємний вплив – від збільшення обсягу виробленої продукції та інших видатків. Таким чином, скоріше за все необхідно скоротити обсяг виробленої продукції, щоб вона не перевищувала обсягів реалізації.

 

Діагностика банкрутства проводиться відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнанні його банкрутом» від 14.05.92 р. [67]. Під банкрутством розуміють визнану судом нездатність підприємства відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки через застосування ліквідаційної процедури. При діагностиці банкрутства українських підприємств використовують Методичні рекомендації з виявленню ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2009р.  № 10.

Методичні рекомендації розрізняють три ступені неплатоспроможності  підприємства: поточну, критичну і сверхкритичну.

Для того, щоб визначити, ознаки якої неплатоспроможності, характеризують фінансовий стан підприємства, розраховують ряд показників.

Показник поточної платоспроможності: